Як рятувати гривню?

Нацбанк України, як і на початку 90-х, знову друкує гроші... Виконавча влада гасить інфляційну пожежу зі зграбністю бегемота... Уряди змагаються в популізмі... Західні аналітики хапаються за голову...

Нацбанк України, як і на початку 90-х, знову друкує гроші... Виконавча влада гасить інфляційну пожежу зі зграбністю бегемота... Уряди змагаються в популізмі... Західні аналітики хапаються за голову...

Якщо на ідеологічних теренах ми ще довго перебуватимемо в пошуках об’єднавчої національної ідеї, то на економічному фронті ми самі її собі, не без допомоги далекого зарубіжжя, витворили.

Називається ця ідея – побороти інфляцію. «Якщо інфляція розпочинається, то вона зазвичай зростає», стверджує у своїх мемуарах Алан Грінспен, колишній голова Федеральної резервної системи США.

Вітчизняну греблю, яка стримувала інфляційний напір, схоже, прорвало. Наші доходи знецінилися лише за останній місяць на 2,9%; з початку року – на 11,7%, за останні 12 місяців – на 14,8%. Якщо ви рік тому поклали гривні на депозит під 15%, то ви хіба що зберегли гроші, однак багатшими не стали ні на йоту, швидше – навпаки. Виконавча влада гасила інфляційну пожежу зі зграбністю бегемота. Влада “монетарна” – взагалі вдавала, що Нацбанк не має до зростання цін жодного стосунку. Апофеозом урядової недолугості стала вимога до виробників та торговців завчасно, за десять днів, попереджати про заплановане підвищення цін... Це все рівно, що зубною щіткою бетонувати шпарини в Дніпрогесі.

Інфляційний потік, вирвавшись на волю, загрожує змити все те, за що так довго і вперто боролися. Макроекономічну стабільність. Економічне зростання. Повагу до гривні. Стабільну зарплату. Умови кредитування, які ставали все більш доступними.

Про те, чому в макроекономічному котловані накопичився інфляційний тиск у кілька атмосфер, написано вже чимало. Дискусія про причини і наслідки має поступитися місцем практичним діям. В умовах фактичної відсутності уряду (можливо, це й на краще, оскільки боротися з інфляцією азаровськими методами – все одно що задувати кисень в інфляційну топку), значну відповідальність має взяти на себе Нацбанк. Саме для того йому і була гарантована законом істотна незалежність – щоб ухвалювати часом непопулярні рішення. Такий час настав. Буш-старший зробив винним у своїй поразці на перевиборах того самого Грінспена, звинувативши Федеральну резервну систему в пасивності. Американський центробанк, незважаючи на критику з боку Білого Дому, тримався власної лінії і подолав рецесію не кавалерійським наскоком, як того праглося Бушеві, а спокійною точковою рефлексотерапією.

Нацбанк України, як і на початку 90-х, знову друкує гроші. Звичайно, аналогія не зовсім коректна, оскільки, на відміну від горезвісної епохи гіперінфляції, на сьогодні емісійним покриттям слугує притік в Україну іноземної валюти. Нацбанк слушно непокоїться тим, що левова частка цієї валюти має спекулятивний аромат, однак чим далі, тим більше Україна примагнічуватиме до себе «швидкі гарячі гроші», як це трапилося з її східноєвропейськими сусідами.

Боятися цього не варто, натомість краще розбудовувати фондовий ринок і нові фінансові інститути на кшталт недержавних пенсійних фондів. Тим часом грошова маса розбухає на очах, їй затісно в параметрах, визначених Основами грошово-кредитної політики на 2007 рік. Нацбанк на подив кволо використовує стерилізаційні інструменти, що є в його арсеналі, і мало переймається тим, аби ввібрати вогкою губкою депозитних сертифікатів зайву ліквідність на ринку. Рятівним клапаном, через який випускається інфляційний тиск, не дозволяючи йому сягнути зімбабвійського рівня, є на подив високий попит на гроші. Переорієнтація банків на видачу гривневих іпотечних кредитів, яка останнім часом набуває сили, цей попит лише підсилить.

Однак викуповувати валюту за курсом 5,05 і примушувати Монетний двір працювати цілодобово – це стати по один бік барикади з інфляційним драконом, замість того, щоб заприсягтися відтяти йому голову.

Мало не всі східноєвропейські сусіди України були змушені свого часу погодитися на подорожчання своїх національних валют, оскільки їхні центробанки, накопичивши, як і НБУ, достатні валютні резерви, визнали це меншим злом, аніж постійно абсорбувати притік іноземної валюти й друкувати під неї гроші. Безперечно, ревальвація гривні, зменшення приросту монетарних агрегатів і стриноження інфляції є короткотерміновим завданням. Надалі, обравши політику гнучкого обмінного курс, відмовившись від зацементованої прив’язки до однієї валюти, яка до того ж собі на втіху слабшає по всьому світу, зосередившись на приборканні інфляції, – Нацбанк убезпечує себе від ролі амортизатора, який за будь-яку ціну захищає Україну від зовнішніх потрясінь. Хай навіть цією ціною є хронічна інфляція, яка за рік (жовтень до жовтня) перетворила українську гривню на 85 копійок.

В інфляційне водоймище, окрім емісійної дельти, прямують і інші річки, струмки і потічки.

Банківське кредитування зростає темпами, від яких за голову беруться західні аналітики. Невпинна роздача кредитів (фактично, усім, хто цього бажає, якщо йдеться про роздрібне кредитування) розпалює сукупний попит, за яким не встигає товарна пропозиція, посилюючи тиск на ціни.

Уряд за урядом влаштовує популістські змагання – хто кого переплюне в соціальному фліртуванні, не переймаючись тим, що енерджайзер зарплат і пенсій давно залишив позаду українську рахітичну продуктивність праці. Хоча тут є один нюанс: не можна не погодитися з головою Нацбанку Володимиром Стельмахом, що Україна ще чекає свого дослідника, який допоможе обрахувати, якою ж насправді є динаміка продуктивності праці в Україні і де саме вона знаходиться на дистанції порівняно з зарплатним спринтером.

Так само Україна чекає і на свого Грінспена, який здолає інфляційну гідру. У своїх мемуарах, згадуючи часи, коли за Президента Форда вперше в США інфляція почала вимірюватися двозначними числами, а він на той час займав посаду Голови групи економічних радників Білого Дому, Грінспен висловився по-чоловічому різко: «Допоки ми не закопали інфляцію в землю, ми нічим більше не займалися».

Станіслав Голубенко

УНІАН в Google News