Україна–ЄС: що насправді суперечить духові угоди про спрощення візового режиму?

Усі пам’ятають гучні фрази про те, що Україна не дозволить розмовляти з собою мовою ультиматумів, що скасування віз для румунів та болгар може відбутися виключно як жест доброї волі...

Цього року питання оформлення Шенгенських віз для українських громадян стало одним з найбільш резонансних у двосторонніх відносинах між Україною та Європейським Союзом. УНІАН вже неодноразово писав і про появу “нових технологій” у вигляді посередницької контори для оформлення віз до Бельгії, Нідерландів та Німеччини, і про відмову у візах групі, що мала відвідати Брюссель на запрошення депутата Європарламенту Камінського, і про танці та співи українських дітей під посольствами європейських країн. Писали і про “переможні реляції” українського МЗС, однак, насправді, здається, що більшість гучних заяв, проголошених нашими дипломатами, призначені для внутрішньоукраїнського використання.

Беніта Ферреро-Вальднер

Мало не з перших днів свого призначення на посаду міністра закордонних справ у березні цього року Арсеній Яценюк заявив про намір вивчити основні проблеми, з якими стикаються українці, вистоюючи в чергах перед посольствами європейських країн, і розпочати розв’язувати їх. 30 березня, тобто всього через дев’ять днів після офіційного призначення на посаду, він, зокрема, заявив у Києві: «Я хотів би оголосити, і це питання було порушено перед Ферреро-Вальднер (комісар ЄС з питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер. – Авт.) і отримало її підтримку, Міністерство закордонних справ через тиждень починає процедуру моніторингу видачі віз українським громадянам». Зазначимо, що під час перебування в Брюсселі чотирма днями раніше пан Яценюк ані словом не згадав про розмову щодо візового питання, хоча й мав таку можливість. Звичайно, тоді це можна було певною мірою пояснити тим, що новому міністрові бракувало дипломатичного досвіду, щоб одразу кидатися на барикади, ще й у столиці ЄС.

Утім, уже наприкінці березня візове питання не було новинкою. Нагадаємо, що з 1 березня одразу три європейські країни – Бельгія, Нідерланди та Німеччина – вирішили видавати візи за посередництва індійської компанії VFS. При цьому перші дві країни доручили “приватникам” збирати повний комплект документів, необхідних для оформлення віз, що одразу призвело до зростання їхньої вартості за рахунок послуг VFS майже удвічі – з 35 до 60 євро. Німці вирішили використовувати цю компанію лише для призначення часу співбесіди. Але також не безкоштовно – за 5 додаткових євро. Через тиждень після “нововведення” Емма Адвін – тодішня речниця Ферреро-Вальднер – заявила УНІАН, що такі дії країн-членів ЄС суперечать духові угоди про спрощення візового режиму між Україною та ЄС. І це при тому, що текст угоди був лише парафований і ще не підписаний. Українське МЗС, тоді ще без Яценюка, словами речника Андрія Дещиці заявило про своє звернення до ряду органів виконавчої влади, СБУ, податкової та Антимонопольного комітету з проханням перевірити діяльність компанії VFS на українському ринку, виходячи з її монопольного статусу. Результати цієї перевірки невідомі і досі.

До кінця березня Бельгія встигла ще раз відзначитися в українських ЗМІ. Цього разу історія була пов’язана з групою молодих людей – співробітників апарату Верховної Ради, МЗС, журналістів – які збиралися відвідати Брюссель на запрошення депутата Європарламенту Михаїла Камінського. Як стверджували організатори, усій групі було відмовлено у видачі віз через те, що лише один із 45 її учасників не зміг чітко визначити мету поїздки. І це при тому, що кожен з них подавав документи на особисту, а не групову візу. Цей факт також був відомий українському МЗС.

Арсеній Яценюк

Утім, повернемося до обіцяного Яценюком моніторингу. Опитування українців під посольствами справді було проведене. Його зробили слухачі Дипломатичної академії з 10 по 17 квітня. У результаті опитування 550 респондентів з’ясувалося, що найбільшими проблемами є величезні черги, значна кількість документів, які необхідно подавати для отримання візи, а також – некоректність персоналу. Майже одразу після оприлюднення цих даних стало відомо, що Трійка ЄС зробила демарш щодо українського МЗС через проведення “не анонсованого і не скоординованого з ЄС опитування”. Як стало відомо УНІАН з німецьких дипломатичних джерел, представники ЄС розцінили такі дії українського МЗС як такі... що суперечать духові угоди про спрощення візового режиму(!). Авжеж цікаво? Що ж тоді підтримувала Ферреро-Вальднер за півтора місяця до цього? Але найбільш дивною виглядала позиція, оприлюднена директором Департаменту консульської служби МЗС України Борисом Базилевським. “Я не думаю, що якийсь демарш був”, – заявив чиновник. – “Ми, фахівці, безпосередньо працюємо на цій ділянці і спостерігаємо нормальний діалог між українською стороною і країнами ЄС у питаннях лібералізації візового режиму для українських громадян”. Виникають риторичні запитання: якщо ти фахівець, то чому не знаєш, чи був демарш, чи ні? А якщо не фахівець, тоді навіщо взагалі коментувати? Можливо, таким чином українській МЗС хотів продемонструвати європейським колегам жест доброї волі? Але чого варті такі жести, якщо вони не призводять до реального посилення захисту прав власних громадян перед свавіллям консульських співробітників?

Далі “картинка з виставки” виглядає так.

Люксембург, 18 червня, засідання Ради співробітництва Україна–ЄС, яке завершується підписанням довгоочікуваних угод про спрощення візового режиму та реадмісію (повернення нелегальних мігрантів). На підсумковій прес-конференції автор цих рядків звернувся до міністра закордонних справ головуючої на той момент в ЄС Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра та комісара Ферреро-Вальднер із проханням пояснити, як ЄС планує вирішувати питання діяльності посередницької компанії при оформленні віз. Після хвилини обміну думками пошепки відповідати взявся німець, якій зміг лише пообіцяти “подивитися, що можна зробити”. Присутній у президії Яценюк промовчав, можливо, через правила дипломатичного етикету. А от після прес-конференції, під час спілкування з українськими журналістами, дорікнув, що, мовляв, таке запитання потрібно було ставити йому, оскільки він щойно на засіданні Ради виступив із заявою про необхідність уніфікації переліку документів, необхідних для отримання віз та з приводу діяльності посередницьких компаній. “Ми виступили з досить жорсткою заявою”, – сказав він.

Пізніше віце-президент Єврокомісії Франко Фраттіні, до сфери діяльності якого входять візові питання, скаже, що заява справді була, і над нею працюють у комісії. При цьому докладне вивчення ситуації дедалі частіше наводить на думку, що українській МЗС реагує на проблеми вже трохи постфактум. Так, до Угоди про спрощення візового режиму додано протокол, згідно з яким Єврокомісія бере на себе зобов’язання погодити уніфікований перелік документів, необхідний для подання в посольства європейських країна на отримання віз. А це означає, що ця позиція була погоджена задовго до самого підписання документа. Крім того, щонайменше за місяць до засідання Ради співробітництва було відомо і про роботу Єврокомісії над внесенням змін до консульських інструкцій ЄС. Ці зміни, зокрема, передбачатимуть, що навіть у разі використання країнами-членами посередницьких компаній для оформлення віз, це не має відбиватися на їхній вартості, тобто в українському випадку – не має перевищувати суму в 35 євро. 

Але було й те, про що міністр чомусь сказати “забув”. Виявляється ще за десять днів до підписання угоди про спрощення візового режиму в Люксембургу українська сторона отримала Декларацію від імені ЄС, у якій чорним по білому було написано, що ця угода зможе набрати чинності лише за умови скасування Україною віз для громадян Болгарії та Румунії. Позицію ЄС зрозуміти нескладно – європейці вимагають просто рівного ставлення до всіх своїх громадян, а румуни та болгари, в результаті того, що приєдналися до ЄС лише на початку цього року, до останнього часу були обділені Україною в цьому питанні.

Найдивовижнішим у цій історії виглядають заяви МЗС, які почали лунати після 20 вересня – дня, коли Ферреро-Вальднер у інтерв’ю одній з українських газет чесно повідомила про вимоги європейської сторони. Мабуть, усі добре пам’ятають гучні фрази про те, що Україна не дозволить розмовляти з собою мовою ультиматумів, що скасування візового режиму для румунів та болгар може відбутися виключно як жест доброї волі з боку України, що питання цих двох країн та угоди про спрощення візового режиму взагалі не пов’язані... І так рівно два місяці – до 21 листопада, коли пан Яценюк, прийшовши на засідання уряду, попросив терміново скасувати візовий режим для румунів та болгар, хоча сам проект постанови не був узгоджений з іншими міністерствами та відомствами. «Я підготував проект постанови – це безвізовий в’їзд для румун і болгар. Я поясню, чому так швидко. Тому що там зараз буде голосування в Раді ЄС», – сказав він.

Ось такий черговий “успіх” МЗС у сфері захисту прав українців. Слід зазначити, що того ж вечора нагорода знайшла “героя” – Президент своїм указом присвоїв Арсенію Яценюку дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посла. Утім, це вже інша історія. Що ж до угоди про спрощення візового режиму з ЄС, то вся робота МЗС у цьому напрямку, здається, диктувалася виключно “політичною необхідністю”, а точніше – бажанням заявити в Україні про свої надзвичайні здобутки, точніше про персональні здобутки окремих міністрів. У результаті Україна отримала менше, ніж могла б отримати в обмін за угоду про реадмісію.

Чому Україна підписала угоди про реадмісію та спрощення візового режиму, якщо знала про жорсткі вимоги ЄС щодо румунів та болгар ще за десять днів до підписання? Сподівались потім урегулювати це в робочому порядку? Наївно. Сподівались, що ніхто й ніколи не дізнається, на які умови доведеться погодитися? Можливо, так би й сталося, якби не єврокомісар. Навіщо тоді так активно МЗС усім складом, починаючи з міністра, нападав на ЄС, якщо врешті-решт зробив усе, що від нього хотіли?

Сергій Воропаєв, власкор у Брюсселі