Вузькі місця “широкої коаліції”

Утягнувшись у переговори з колишніми ворогами й тим скомпрометувавши себе перед виборцями, Партія регіонів має просту альтернативу: або вийти з цих переговорів на дострокові вибори з підмоченою репутацією, або йти на всі можливі поступки “Нашій Україні”…

КОНСУЛЬТАЦІЇ І ПЕРЕГОВОРИ

Публічно підтверджені переговори, чи то пак, консультації “Нашої України” з партією регіонів розпочалися в дивний спосіб.

Формального “розлучення” від БЮТ та СПУ отримано не було. Замість оголошення про свою опозиційність Юлія Тимошенко, зокрема, повідомила, що з переговорів її блок не виходить, відповідальність, мовляв, не дозволяє. СПУ, у свою чергу, хоча й змінила один ультиматум на інший, але також про остаточний фінал переговорів не оголосила.

Рішення ж політради блоку “Наша Україна” з приводу переходу в новий формат залишило багато різночитань. І взагалі засідання політради “Нашої України”, яке вирішить, бути чи не бути коаліції з ПР, збереться лише ввечері понеділка...

Плюс заява Президента Ющенка про те, що він залишається прибічником “помаранчевої” коаліції.

Звісно, що на такому тлі всілякі чутки та байки з “надр” переговорного процесу викликали б найбільше цікавості. Тому дивина полягає в тім, що Тимошенко, якій і карти в руки, особливо якщо в неї повно прибічників і лазутчиків в “Нашій Україні”, - так нічого путнього про реальні домовленості між НУ та ПР не повідомила.

Лише те, що, мовляв, сам Президент особисто керує процесом, але досі не вирішив, чого хоче. Точно так колись розповідали, як Кучма висував Януковича кандидатом у Президенти... Мабуть, цю аналогію пані Юля, розпочавши свою президентську кампанію, і бажає закласти в підмурок наступу на Ющенка.

Водночас ця “президентська кампанія” Тимошенко одразу дуже відвертає увагу від реальних поточних переговорів. Зокрема, набагато більш вражаючим з її вуст було б повідомлення про те, що посаду міністра палива й енергетики або відповідного віце-прем’єра домовлено віддати, наприклад, панові Клюєву, а головою НАК “Нафтогаз” призначити, скажімо, пана Гайдука. Чи навпаки...

Це, напевне, справило б враження на публіку більше, ніж “погрози” Тимошенко брати участь у президентських виборах 2009 року, до яких, на жаль, значна частина її теперішніх найпалкіших прибічників може й не дожити. І через вік, і через жахливі соціально-економічні умови, що начебто створить їм очікувана “широка коаліція”...

Очевидно, саме тому, що зі своїм завданням заважати створенню “протиприродної коаліції” БЮТ не вправляється, а навпаки, разом із лідерами СПУ ще й підганяє цей процес, - витягувати на публіку хоч якусь інформацію взявся... Петро Порошенко. Саме той, кого БЮТ найбільше звинувачував у зв’язках з “регіоналами”, завів сварку з одним зі “спікерів” ПР Євгеном Кушнарьовим.

Спосіб, звісно, він обрав провокативний, заявивши, що “Наша Україна” в новому форматі вимагатиме для себе лише посаду прем’єр-міністра. Зрозуміло, що після багаторазових тверджень, що в будь-якому форматі коаліції має бути відбито результати виборів, - заявка ця просто нахабна.

Пан Кушнарьов, замість того, щоб спокійно нагадати Порошенкові, що той забуває вимоги Президента, - таки піддався на провокацію. Він видав цілу тираду про те, що, мовляв, на спроби “Нашої України” повторювати переговорне шоу в ПР є незаперечний аргумент: міжфракційна більшість...

ШИРОКА КОАЛІЦІЯ ПРОТИ МІЖФРАКЦІЙНОЇ БІЛЬШОСТІ

Слушне нагадування. Яке, до речі, дає змогу зрозуміти, звідки 14 червня взявся отой “новий формат” коаліційних переговорів. Окрім, звісно, зусиль, докладених до цього в попередньому форматі з боку СПУ та БЮТ.

Отже, 14 червня відбувся фінальний “роздрай” серед помаранчевих, який відбив у Партії регіонів бажання негайно разом із КПУ та СПУ або отими 25-ма згаданими пані Богатирьовою “зрадниками” з інших фракцій утворити свою міжфракційну більшість та перейти до вирішення питання про спікера. Партія регіонів поклалася на те, що задіяти цей механізм вона зуміє будь-коли, а спочатку краще спробувати домовитись.

Постраждали від цього рішення перш за все комуністи, яким так і не випало нагоди пограти в обрання Голови Верховної Ради. Водночас не зіграли в цю гру ані соціалісти, ані досі невідомі особи зі “списку Богатирьової”. Чи то не наважились одразу псувати своє політичне обличчя, чи то вирішили, як і ПР, що завжди встигнуть це зробити, коли не залишиться жодного іншого варіанта...

Загалом такі штуки, принаймні за Кучми, називалися брутальним словом “розводка”. Але так чи інакше, а 14 червня ціною гучного скандалу серед “коаліції трьох” було усунуто загрозу фактичного створення “протокоаліції” ПР – ПУ – СПУ чи чогось подібного, “антикризового”... Перерва ж у засіданнях ВР, узята тепер уже за підтримки Партії регіонів, також не викликала надмірних нарікань з боку БЮТ, СПУ та КПУ. Формально їм без коаліції справді нема чого робити, а по суті...

НЕ ЗРАДЬ... КОГО?

По суті, лише тепер почалося найцікавіше: узгодження програмних принципів двох політичних антагоністів, чиї розбіжності стосуються практично тих самих питань - про мову, НАТО, СОТ та ЄЕП, що й між НУ та СПУ, але, замість соціальної орієнтації, обтяжуються бізнес-конкуренцією.

Урешті це останнє, що Симоненко, Тимошенко та Вінський з Морозом, уникаючи найменшої конкретизації, дружно таврували як спільність олігархічних інтересів, - нині має шанс докладно розкритися широкій публіці. Чи лише між собою НУ та ПР поділять ринок газу, залишки стратегічних об’єктів приватизації, як то “Укртелеком”, залізниця, ВПК тощо, а також землю й надра, чи щось залишать іноземним інвесторам, перш за все Росії... І чи самі тільки залишки “дерибанитимуть”, чи все ж таки не втримаються, аби потрусити аутсайдерів та майбутніх опозиціонерів...

Ну й, звісно, як пропишуть, аби не надто травмувати своїх виборців, оті гучні розбіжності про мову й НАТО, ЄЕП та федералізм: щось нового вигадають чи скористаються наробками “трійці”?

Усе це мало б бути озвучене так само попередньо, ще до підписання якоїсь там коаліційної угоди, як було хоч частково озвучено на першому етапі переговорів, у форматі “трійці”. Це – аби задовольнити вимогу про демократичність та прозорість коаліції. Не для внутрішнього вжитку, звісно, бо електорат оцінюватиме результати коаліції ще дуже не скоро. А для зовнішніх партнерів України, до яких начебто ми продовжуватимемо інтегруватися хоч би й у “компромісній” формі.

А ось щодо стабільності коаліції, то тут у “Нашої України” з Партією регіонів та ж проблема, що й із БЮТ: у разі затвердження програми уряду на чолі з Януковичем – настає рік повної недоторканності. Себто пишіть-пишіть будь-які програми, ви нам не заважаєте... Стабільність повна. І точно як в Юлиному випадку – немає таких важелів стримувань і противаг у Конституції, які б примусили ефективно діяти стримування й противаги коаліційні. Отже, “Наша Україна” відповідальність із Партією регіонів таки розділить, а чи розділить реальні матеріальні дивіденди від такої влади, – жодних гарантій.

Водночас у коаліційній угоді з ПР має бути один обов’язковий пункт, на якому і для “трійці” наполягав Ющенко: про відновлення діяльності Конституційного суду. Дещо дивно, але в останньому своєму радіозверненні Ющенко про нього згадав, а от у найостаннішій заяві для преси - ні. Мабуть, дуже хвилювався.

Але саме Конституційний суд у жодному разі не може випасти з угоди про коаліцію будь-якого формату, хоча б тому, що саме він має вичистити всі ті “авгієві стайні” правового поля, де останнім часом так широко “повалялися” контрольовані ПР місцеві ради. Принаймні, “Наша Україна”, на відміну від Президента, забути цю вимогу не повинна. А коли й вона забуде – нагадати їй має кандидат у президенти Тимошенко. Тим більше, що їй це вже знов буде вигідно, як нікому іншому.

Що ж до побоювання Партії регіонів з приводу ревізії конституційної реформи, - то, може, Янукович як прем’єр буде настільки успішний, що Ющенко в разі скасування реформи не звільнить його, а дасть йому можливість поконкурувати за повернені Президентові повноваження з пані Тимошенко...

Ось, власне, невеличкий перелік питань, які мають бути розв’язані в процесі консультацій до 20 червня, аби тим депутатам, кого Янукович уже порахував як підписантів коаліційної угоди, було куди поставити автографи.

Якщо ж виникнуть проблеми й коаліцію за участю ПР таки не буде проголошено навіть 20 червня, - то справді, із сейфів можуть з’явитися на світ списки “міжфракційної більшості”. І спікер може бути обраний. Тепер уже не важливо, хто саме...

АБИ НЕ ПІЗНО...

Терміни створення парламентської коаліції, як справедливо помітила пані Богатирьова, спливають уже 24, а то й 23 червня. Право Президента розпускати парламент існує. І хоча сам він “погрожував”, що цього не станеться, але, схоже, йому мало хто повірив. Особливо в “Нашій Україні”, звідки лунають перестороги або прохання не бавитися в комітети, аби їх не розганяли разом зі всією ВР...

Власне, уже втягнувшись у публічно оголошені переговори з колишніми ворогами й тим скомпрометувавши себе перед виборцями, Партія регіонів нині має дуже просту альтернативу: або вийти з цих переговорів прямо на дочасні вибори з підмоченою репутацією, або йти на всі можливі поступки “Нашій Україні”, залишивши виборцям просто спостерігати за обопільною “зрадою” кілька наступних років.

У “Нашої України” ситуація ніби та сама, але з нюансами. У разі дострокових виборів вона все ж таки може розраховувати на певну реабілітацію з боку Майдану, адже зробила все можливе для “помаранчевої коаліції”, але отримала “ніж у спину” від БЮТ та СПУ. І, пробувавши врятувати парламент вимушеними переговорами з ПР, не поступиться жодною державницькою засадою, і таким чином, у ролі жертви власних принципів, віддасть себе на суд виборців.

Натомість БЮТ, СПУ та КПУ, не побувши й дня в справжній опозиції, яка так гарно підтримує рейтинги, ризикують впіймати на дострокових виборах облизня. Звісно, кожен свого. Зокрема, БЮТ, щойно перетворившись на “лівоцентристську” силу й устигнувши змінити гасло “Справедливість є” на “Надія є”, - може перехопити електорат не так “Нашої України”, як СПУ. Особливо якщо робити ставку на підвищення цін і тарифів...

Соціалісти ж, у свою чергу, із нереалізованою “золотою акцією” та навантаженням у вигляді мало не півфракції (за виміром Вінського) зрадників-прагматиків, - узагалі здатні піти слідом за теперішніми аутсайдерами. Хіба що комуністи відтворять результат березня 2006 року: електорат у них вже тільки “ядерний”, зайвих рухів вони не робили...

Додати до цього, що грішми, мабуть, у цій кампанії ніхто розкидатися не зможе, а загальна втома громадян від “коаліційного процесу” забезпечить найнижчу явку, себто останню активність найвідданіших... Так “коаліціонування” стане спільним для всіх “рекламним роликом”.

Жодного сенсу в такому розвиткові подій немає. Тому, мабуть, логічніше виглядатиме, коли після 20 червня трійця швиденько відновить “коаліцію демократичних сил”, а не мучитиметься зайвими ультиматумами, і вже поготів – абсолютно безперспективними “міжфракційними більшостями”.

Особливо враховуючи, що всі без винятку програмні засади коаліційної угоди між помаранчевими, біло-червоними та малиновими нібито погоджено.

Ірина Погорєлова