„Вузька” коаліція розширює можливості Президента

Президент отримав свободу маневру й запас часу. Аналітики підозрюють, що кандидатура Яценюка може стати лише „прокладкою”. Щоб не травмувати парламентську публіку одразу Плющем...

Як учать нас з часів Давнього Риму, найперше питання щодо якоїсь події має звучати як „cui bono?”, „кому вигідно?” Це допомагає збагнути сутність того, що сталося. То кому з ключових політичних гравців України вигідне сьогоднішнє підписання угоди про створення коаліції фракцій блоку Юлії Тимошенко та блоку „Наша Україна – Народна Самооборона” 227-ма народними депутатами?

Тимошенко, Плющ

Юлії Тимошенко? Не факт. Для Юлії Володимирівни щось проясниться лише після голосування з кандидатури на посаду прем’єр-міністра України. Поки що, як мінімум, до 4 грудня вона перебуватиме, як і весь попередній місяць, у підвішеному стані, не дозволяючи собі жодного необережного слівця на адресу Президента та його політичної сили. Дуже вже нетривка більшість у коаліції. Причепляться потім п’ятеро-семеро „відступників” з НУ до якоїсь ядучої репліки – і немає омріяної посади. Та ще й винною виставлять.

Можна тільки здогадуватись, ціною яких нервів дається пасивне вичікування і гра в мовчанку темпераментній політикесі. Сьогодні на пленарному засіданні ВР Юлія Володимирівна виглядала змарнілою і втомленою. Але поки зберігаються шанси на прем’єрство, вона вестиме цю гру. Нічого, „відірветься” в разі „прокиду” на брифінгу після пленарного засідання ВР...

Навряд чи вигідна демократична коаліція „януковичам”. Їхні міністри ризикують безповоротно вилетіти з Кабміну, навіть в.о. не залишитися. У „регіоналів” вибили з рук чудовий аргумент, який вони щедро тиражували у ЗМІ: „Як ті „помаранчі” можуть розібратися з країною, якщо вони між собою не годні розібратися?” Тепер нібито розібралися. Доведеться чекати голосувань щодо спікера та прем’єра. Може, все-таки погрузнуть опоненти в міжусобних чварах?

Зате вся історія з “вузькою” коаліцією принесла певні позитиви Президентові.

Насамперед Віктор Андрійович продемонстрував, хто в домі хазяїн. Узяв – і розрубав гордіїв вузол „непідписантства”, однією розмовою переконав шістьох упертих депутатів поставити автографи під коаліційною угодою (ну, Іван Плющ не рахується). А так круто була інтрига закручена, усе довелося Главі держави особисто розрулювати в останній момент. Певна річ, недоброзичливці пащекують, що Ющенко сам і закрутив цю інтригу через Балогу та його „нукерів”. Але ж і якості доброго режисера цінуються українським політичним глядачем.

Без сумніву, можна розглядати як успіх Ющенка зняття кандидатури В’ячеслава Кириленка на посаду спікера парламенту. Надто сильно змістився молодий політик у бік “союзниці” Юлії Тимошенко. А міг би й винести уроки з неприємностей, які після подібного зміщення мав у 2006 році, наприклад, Роман Безсмертний, який пролетів у підсумку повз парламент. Президент явно розцінює такі речі як зраду.

Після створення вузької коаліції Віктор Ющенко значно розширив простір для маневру і свої політичні можливості. Багато хто чекав, що з подачі Президента буде сформовано „ширку”. Або ж матиме місце „безкоаліційність” як форма прихованої співпраці Президента та частини його партії з регіоналами. Але в такому варіанті Ющенко потрапляв, як кажуть шахісти, у „стиснену позицію”. З одного боку на нього тиснули б „союзнички” у вигляді здоровенної фракції ПР у парламенті та „законсервованих” в уряді міністрів-регіоналів на чолі з Януковичем. Нехай навіть у статусі в.о.

З іншого боку, він зазнав би нищівної критики з боку БЮТ за „зраду ідеалів Майдану”, „зрив коаліційного процесу”, „колабораціонізм з бандитами”. Жорсткість риторики навіть змоделювати важко з огляду на наближення початку президентської кампанії. Причому всяку неприємну лексику нарешті дозволила б собі вживати з телеекрану й особисто Юлія Володимирівна – з усіма підставами. У відповідь на „підставу” з боку Президента.

Тепер на деякий час у Ющенка вигідна позиція в розмові з регіоналами: махну пальцем – і будете всі в глухій опозиції, до Луценка каркаде пити знову ходитимете. Можна витискати подальші політичні та кадрові поступки.

Ющенко, Яценюк

Президент отримав свободу маневру й запас часу в спікеріаді. Аналітики підозрюють, що кандидатура Арсенія Яценюка може стати лише „прокладкою”. Щоб не травмувати парламентську публіку одразу Іваном Плющем.

У відносинах з БЮТ також позиція значно вигідніша та багатша на можливості. Уявімо собі такий цілком імовірний сценарій: незважаючи на всі коаліційні угоди, у день голосування Юлія Тимошенко недобирає 3–5 голосів. При цьому „відмовники” аргументують це тим, що вони чотирма кінцівками „за” демократичну коаліцію, але проти конкретно Юлі-прем’єра, бо вона не демократка, не лібералка і взагалі особа конфліктна.

Ющенко щиро шкодує, висловлює жваве невдоволення своїми соратниками, але що сталося, те сталося. Звісна річ, квота на прем’єра – це священне надбання БЮТ, висувайте Турчинова. Або там Губського чи Вінського. Кого схочете. Цього разу проведемо з Плющем бесіду, і він за будь-кого проголосує. Навіть за Ляшка.

І тоді доволі неприємний вибір постане перед БЮТ. Або висунути когось замість ЮВТ – і визнати фактично свою поразку. Тим паче, що „будь-хто” не є рівноцінною заміною у владі для цієї незвичайної жінки. Або ж БЮТ виходить з демократичної коаліції і дає привід не лише опонентам, а й союзникам гучно заявляти, що високі крісла для БЮТ і особисто Юлії Тимошенко важливіші, ніж демократія в Україні.

Цинічно? Але політика ніде й ніколи не вершилася у суворій відповідності до канонів Нагорної проповіді...

Микола Писарчук