Що стоїть за плачем “бідного” місцевого самоврядування
Що стоїть за плачем “бідного” місцевого самоврядування

Що стоїть за плачем “бідного” місцевого самоврядування

15:24, 07.12.2007
6 хв.

Бідкання про гірку долю місцевого самоврядування є лобістсько-церемоніальним... Місцеві скарбниці наповнюються такими темпами, що ради не встигають вносити зміни до бюджетів...

Професійному святу самоврядного істеблішменту присвячується

Сьогодні, 7 грудня, Україна відзначає День місцевого самоврядування. Сценарій уже усталений – уранці з високих і не дуже трибун ллються плачі про коматозний стан місцевих громад, а ввечері (до того ж – п’ятниця) у ресторанах будуть накриті пишні столи, за якими збереться місцевий бомонд. Лише одиниці місцевих Рад в Україні розрахуються за банкет за статтею «представницькі витрати». Більшість святкуватиме за рахунок власників кафе і ресторацій, яким від місцевої влади конче потрібен режим максимального сприяння або ж просто невтручання. І тільки в сільських радах голова з секретарем та депутатами відзначатимуть здебільшого за принципом «чим багаті, тим і раді».

Багатосторінковий діагноз, який ставлять собі представники місцевої влади, від рік від року не змінюється.

Відео дня

Коротко його можна підсумувати таким чином. По-перше, замало грошей. По-друге, проблема з розмежуванням повноважень між державою та власне самоврядуванням. Якщо ж держава делегує свої повноваження (освіта, охорона здоров»я), то вона їх не дофінансовує. А на власні повноваження місцевих органів влади (інфраструктура, благоустрій, ЖКГ) держава взагалі виділяє копійки. По-третє, конфлікти між представницькими органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями. І четвертий подразник місцевої влади – казначейство, яке зашморгом душить місцеві бюджети.

Зупинимося на бюджеті.. Автор, який чотири рази обирався до місцевих Рад і нині є депутатом однієї з них, мав би за визначенням перебувати по цей бік барикад, обстоюючи самоврядну позицію. Однак безпосереднє знайомство із ситуацією плюс екстраполяція особистого досвіду на загальноукраїнську статистику зміцнюють автора в переконанні: плач про гірку долю гнаного місцевого самоврядування в Україні значною мірою є лобістсько-церемоніальним.

Грошей удосталь не буває ніколи: ні у французьких комун, ні в польських повітів, ні у Василькові, ні в Хуторі-Михайлівському. Винятком є хіба що Майкл Блумберг (Нью-Йорк), Юрій Лужков (Москва) та Леонід Черновецький (Київ). Опосередкованим свідченням на користь того, що грошей у нього – по вінця, є те, що його не обрано головою Асоціації міст України. Ситі не дуже ефективно відстоюють інтереси голодних.  

Публічних грошей є рівно стільки, скільки їх віддає державі та самоврядуванню економіка. Той, хто стежить за бюджетно-самоврядними процесами в Україні, мав би помітити чітку залежність. Коли каркас бюджетного крейсера ставлять на мінфінівські стапелі, місцеве самоврядування вустами своїх лобістів починає наполягати, що в креслення конче необхідно внести зміни на користь громад; підказує, що підкрутити, здати на брухт, пустити в паралельне плавання тощо. Коли ж бюджетний мастодонт плюхається врешті-решт у воду, самоврядування здіймає такий лемент, що здається – таки прийшов бюджетний апокаліпсис. Грошей не вистачає, усе зупиниться, бюджетники – без зарплати, міські голови – без доплати.

У січні галас слабне, у лютому – вщухає, з березня його вже не чутно.

Хіба ви цього не помічали? А все через те, що місцеві скарбниці наповнюються такими темпами, що місцеві (передусім – міські) ради не встигають збиратися на сесії, щоб уносити зміни до бюджетів. Погляньмо на 2007 рік та піднімемо архіви бюджетного процесу. Лобісти місцевого самоврядування щосили звинувачували Мінфін у тому, що заплановані ним 29 мільярдів доходів, з них – 18 мільярдів самого лише податку на доходи громадян, – є непідйомними, нездійсненними і місцеві бюджети цього року  вже неодмінно западуть у хронічну кому.

Що маємо на 1 грудня цього року? (Місцеве самоврядування про це мовчить, воліючи нагадувати лише про самі проблеми.) Доходи місцевих бюджетів (без 37 мільярдів трансфертів з держбюджету) становили 51 мільярд гривень, що на 75 відсотків вище за контрольні цифри Мінфіну. Податку на доходи громадян надійшло на 60 відсотків більше, ніж планувалося на початку, а землі місцева влада продала в 2,6 раза більше, ніж вона прицінювалася це зробити в січні (на півмільярда доларів, станом на початок грудня, а до Нового року авральними темпами залучать ще на пару сотень мільйонів).

А кишенькові, так звані цільові фонди місцевих рад? Через те й не люблять казначейство на місцевому рівні, оскільки казначеї значною мірою зупиняють бюджетні зловживання на етапі намірів. Так, казначейство має свої проблеми, як і кожна бюрократична структура, переоцінює відведену їй технічну роль, однак без цього державного фільтру бюджетна вакханалія та безкарність на місцевому рівні вже загрожувала б цілісності бюджетної системи. Проте критична маса незадоволення санітарно-епідеміологічною роллю казначейства таки подолала обмежувальну дамбу й знайшла вихід у пролобійованих поправках до закону про місцеве самоврядування. Ці зміни відновили виробництво в новій обгортці улюблених солодощів місцевих князьків. Це вже не позабюджетні фонди, а цільові. Суть від зміни вивіски не змінилася. Це сюди спрямовуються «доброчинні» внески бізнесу на «соціально-економічний» розвиток, і за рахунок цих фондів місцеве керівництво може робити казна-що – від фінансування оплати своїх чад у вищих навчальних закладах до оплати поїздок у Мадагаскар для обміну досвіду щодо вимощування тротуарів плиткою. Не дивина, що ці цільові фонди ростуть мов на дріжджах – від 332 мільйонів гривень у 2003 році – до 1 мільярда 200 мільйонів цього року станом на 1 грудня.

Автор зумисне допустився деяких перебільшень, щоб розширити параметри однобокої дискусії щодо ступеня свободи місцевого самоврядування. Я свідомий, що є не зовсім правильно вираховувати середню температуру в палаті й зводити докупи Бровари, які купаються в інвестиціях, із зубожілим шахтарським містечком. Але й одягати щороку на 7 грудня місцеве самоврядування в жебрацьке лахміття, коли на казначейському рахунку лежать мільярдні кошти місцевих бюджетів (і ще дещиця – в комерційних банках під відсотки), – набило оскому ще більше.

Станіслав Голубенко, депутат місцевої Ради, Київська обл. 

 

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся