Майбутній президент Росії керував усім брудом проти України?

З кінахоподібного чиновника намагалися зробити просунутого молодика... А який одобрямс закотили російські ЗМІ... Медвєдєв має особисті рахунки з „помаранчами” й має досвід у використанні газового крана...

Путін, Іванов, Медведєв

Нарешті сталося. Володимир Путін, витримавши паузу в найкращих традиціях чи то театрального режисера, чи то слідчого Луб’янки, назвав нарешті ім’я свого наступника на посту президента Росії. Спочатку в щонайдемократичнішій манері кандидатуру першого віце-прем’єра уряду РФ Дмитра Медведєва висунули одразу чотири політичних партії – „Єдина Росія”, „Справедлива Росія”, Аграрна партія та „Громадянська сила”. Лідери всіх сил-висувантів негайно почимчикували в Кремль до Путніа – начебто пояснити „свій” вибір. І гроза чеченських сортирів зволив підтвердити: «Цілком і повністю підтримую цю пропозицію».

Цікаво було б знайти людину, яка б вважала, що то й справді чотири партії висловили свою власну політичну волю. Цілковито зрозуміло, що воля ця – вельможна, путінська. Інше питання, чому вибір Володимира Володимировича був зроблений не на користь Сергія Іванова, рідної кадебешної „кісточки”, а припав на цивільну „штафірку” Дмитра Медвєдєва. Багато хто, у тому числі знані експерти й політики, „сватав” саме колишнього товариша Путіна по спецслужбі у його наступники. Хоча ознаки того, що Путін готує до президентства саме Медвєдєва, були помітні вже давно. Кураторство над масштабними нацпроектами, потужна іміджева кампанія. Зокрема, з кінахоподібного чиновника намагалися зробити „просунутого” сучасного молодика, який „отпадно” користується молодіжним сленгом і пише у блоги „чисто падонковскіє” репліки. Запопадливий російський Інтернет притьмом відгукнувся на висунення „радной душі”: „Прєвєд, Медвєдєв!”

Крім того, злі язики в Росії подейкують, що і Дмитро Анатолійович Медвєдєв аж ніяк не є чужим для КДБ. Нібито ще за часів студентства нинішній кандидат у президенти Росії, як і інші особливо свідомі студенти юрфаку, мав певні контакти з органами. І то завдяки їхньому співробітнику Володимирові Путіну, який курирував рідний юридичний факультет ЛДУ і займався там підбором кадрів для „контори”.

Ці ж недобрі язики пащекують, що саме через неабиякі успіхи юного Дмитра в „художньому стукоті” на навколишніх Володимир Володимирович виділив його з-поміж інших свідомих позаштатних і не забував навіть після випуску з університету. Тому й запросив на роботу здібного молодого працівника в мерію Ленінграда помічник Анатолія Собчака Володимир Путін, набираючи адміністративний апарат. Шкода, не дадуть московські кадебісти попорпатися в особовій справі Дмитра Анатолійовича на предмет його (не)перебування в категорії ОДР (оперативний діючий резерв) ФСБ...

А тому доволі смішно читати оперативний коментар політтехнолога й галерника, тьфу, галериста Марата Гельмана про те, що всім у Росії не подобається заповнення кадрових ніш в управлінському апараті людьми зі спецслужб. Духовний батько російських та українських „темників” сподівається, що „з приходом Медвєдєва це скінчиться”. Авжеж! Либонь, і сам Марат Олександрович навіть у приміщення ФСБ ніколи не заходив. До того ж немає підстав не вірити другові й спільнику Гельмана Глібу Павловському, який вважає, що після успішних для Медвєдєва виборів команда Путіна залишиться при владі, а Сергій Іванов займе „високе місце”. Ну а як же без „смотрящєго” в царстві?

А який розкішний і одноголосий „одобрямс” закатали російські ЗМІ „епохальному рішенню”! Совок відпочиває однозначно. Одні заголовки чого варті: „Представники трьох основних конфесій Росії позитивно поставилися до висунення Медвєдєва”, „Індекс РТС досяг історичного максимуму – оптимізм викликало ім’я наступника Путіна”, „Що обіцяв Медвєдєв: більше працювати й народити другу дитину”, „Сергій Миронов: Медвєдєв професійно абсолютно готовий стати президентом”, „Чадаєв: президент Медвєдєв – це відродження російської інтелігенції”… Їх сотні, написаних ніби під копірку.

Не знаю, може, у нас в Україні “дестабілізація”, але мене від такої одностайної стабільності нудить без жартів.

Ті, хто працював і спілкувався з Дмитром Медвєдєвим, відзначають його такі характеристичні риси: надзвичайна стриманість і „футлярність”, брак артикульованої власної думки і позиції, сухість і роботоподібна беземоційність. Він завжди був ревним і старанним виконавцем. „Відданий Путіну без лестощів” Медвєдєв відомий також як жорсткий (навіть жорстокий) адміністратор і сильний юрист. Саме йому було довірено очолити виборчий штаб Путіна після відходу Єльцина.

Ще замолоду Дмитро Анатолійович захистив кандидатську дисертацію з теми реалізації цивільної правосуб’єктності державних підприємств. У подальшій діяльності знання й уміння підлаштовувати цю правосуб’єктність під інтереси так званого „пітерського клану” дуже придалися Медвєдєву.

Путін, Медведєв

Майбутній президент Росії міг би з повним правом проголосити сакраментальну фразу: „Наш дом – Газпром”. З легкої руки Путіна, ще з 2000 року, перебуваючи на посадах заступника керівника адміністрації президента РФ, її керівника, першого віце-прем’єра російського уряду, Медвєдєв здійснював нагляд за діяльністю газового монополіста ВАТ „Газпром”, був заступником голови й головою ради директорів „Газпрому”.

Саме з ім’ям Медвєдєва пов’язані найагресивніші та найжорсткіші елементи української політики російської влади. Невипадково саме „наглядач” за „Газпромом” курирував український напрямок у Кремлі. На жаль, живе в пам’яті демонстративне невмотивоване зниження тиску газу на українську ГТС взимку 2005 року. За деякою інформацією, ідею подав саме Дмитро Анатолійович.

Вважають, що Дмитро Медвєдєв координував діяльність російських емісарів, засланих на вибори президента України 2004 року. Ідеться про брудну пропаганду, Україну трьох сортів, „темники”, Гельмана, Павловського, а також про „спецмісії” покійного нині Максима Курочкіна, відомого в певних колах як Макс Бєшений або Макс Лужниковський. Медвєдєв особисто приїздив на відкриття в Києві сумнозвісного „Російського клубу”. Його близьким особистим другом (а за деякою інформацією – і кумом) є „демон української політики” Віктор Медведчук. Саме очима останнього бачить майбутній президент Росії політичну ситуацію в Україні.

Для Медвєдєва тяжкою особистою ганьбою стала поразка Януковича на президентських виборах в Україні та два (!) привітання ВПутіна з „перемогою” „тому що лідера”.

Я б застеріг тих, хто очікує, що політика Росії на українському напряму принаймні залишиться без змін. На відміну від Путіна, Медвєдєв має особисті рахунки з „помаранчами”. А також має ексклюзивні знання та навички у використанні газового важеля в зовнішній політиці.

А тому розслаблятися новому українському уряду не доводиться...

Микола Писарчук