ЧИМ ЗАГРОЖУЄ «КОНСТИТУЦІЯ ВІД ЮЩЕНКА»?
ЧИМ ЗАГРОЖУЄ «КОНСТИТУЦІЯ ВІД ЮЩЕНКА»?

ЧИМ ЗАГРОЖУЄ «КОНСТИТУЦІЯ ВІД ЮЩЕНКА»?

15:36, 06.04.2009
14 хв.

Вправи на розвиток громадського суспільства... Двопалатний парламент і посилення ЦВК... Удар по амбіціях Тимошенко і Януковича...

«Конституцію від Ющенка» ПР та БЮТ, наче з великого переляку, уже оголосили ледь не державною зрадою. І, як це не дивно для “абсолютно несумісних” (у термінології Тимошенко) політсил, найжорсткішу критику в них викликало одне й те саме положення пропонованого законопроекту – запровадження двопалатного парламенту. Юлія Тимошенко заходилася лякати людей “верхньою палатою лордів”, БЮТ під це пристосував давно випробуваний жупел – “прихід до влади олігархів”. А “регіоналка” Ганна Герман звинуватила Ющенка в тому, що він зараз поводиться, як Кучма під кінець своєї каденції. Тобто збирається “обмежити президентські повноваження”.

Але якщо ознайомитися не тільки зі словесними перлами дотепників з політсил, які сплять і бачать, що саме їхній кандидат стане наступним головою держави, а й власне з текстом президентського законопроекту, з’ясовується, що там таки є моменти, котрі могли б стати корисними для України.

Вправи на розвиток громадського суспільства

От, скажімо, стаття 81: “За народною ініціативою на вимогу не менш як півтора мільйона громадян України... до Національних Зборів (так Ющенко пропонує перейменувати Верховну Раду) України вноситься законопроект про внесення змін до Конституції України або про нову редакцію Конституції.

За народною ініціативою на вимогу не менш як ста тисяч громадян України... до Національних Зборів України вноситься законопроект з питань, віднесених до сфери регулювання законом”.

У чинній Конституції нічого подібного й близько немає. І сьогодні майже будь-який громадянин України, “наосліп” висмикнутий з натовпу, підтвердить, що свої гарантоване Конституцією право бути “єдиним джерелом влади в державі” він бачить лише на чергових виборах – коли ставить відмітку у бюлетені. І права того вистачає фактично на 2–3 хвилини... А потім ще на кілька діб сумнівів, чи не вкрав хто його “хрестик” на користь іншої партії... Та на додачу щоразу, як радянський колгосп приходу весни, дивується, мовляв, “я йому (чи їм) повірив, а вони там у Раді такого наприймали – мені ж із цим тепер жити”. І живе, бо розуміє, що пхатися до своїх “обранців” із законодавчими ініціативами, навіть якщо ти можеш їх сформулювати, – справа марна. Як не відфутболять, то безнадійно перебрешуть... зрозуміло, виключно з міркувань “викладення в юридичних термінах” чи то “узгодження з іншими законодавчими актами”.

Тож фактично надання пересічним українцям законодавчої ініціативи (ст. 81, 106) може стати такою собі “вправою” на розвиток громадянського суспільства. Принаймні, за результатами можна було б точно сказати, чи дозріла Україна до цього етапу, чи навіть розмови про це вести зарано. А в як стимул до законотворчої діяльності можна розглядати такий пункт: “Законопроекти, внесені за народною ініціативою на вимогу не менш як ста тисяч громадян України, які мають право голосу, а також законопроекти, що визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Палатою депутатів позачергово”.

Зрозуміло, що доки про наявності в українців натхнення до законотворчості не отримає однозначної відповіді, запровадження норми про ухвалення змін до Конституції “виключно всеукраїнським референдумом” чи то право вносити референдумом зміни до законів, або взагалі скасовувати законодавчі акти (статті 79–80), виглядає передчасним. Так само, як і вимога про обов’язковість рішень, ухвалених на референдумі. Перш, ніж це почне справді працювати, країна повинна мати гарантію, що її громадяни цікавляться саме змістом пропонованих законопроектів, замість того, щоб вірити на слово політикам, вельми охочим до розповсюдження власних інтерпретацій. Тим більше як це відбувається сьогодні, – на тій підставі, що його/її обличчя виглядає таким чесним...

Двопалатний парламент і посилення ЦВК

Претензії до двопалатного парламенту, що їх уже висловлювали регіонали, бютівці та “прихильні” до них експерти, наразі виглядають наївною спробою приховати справжні причини негативного ставлення до президентської ідеї. Ну справді, смішно спостерігати за сльозорозливом прем’єрки з приводу ймовірного отримання мандатів у верхній палаті переважно олігархами. А з кого, даруйте, десь на дві третини, якщо не більше, складається чинна Верховна Рада? Яку, до речі, БЮТ ні за що достроково розпускати і сам не збирається, і іншим не дасть.

Що ж до припущень, мовляв, гарантуючи екс-Президентам України довічні місця в Сенаті (верхній палаті Національних Зборів), Ющенко намагається забезпечити собі довічну ж недоторканність, то тут “свідкам обвинувачення” можна закинути лукавство в особливо великих розмірах. По-перше: у явному вигляді “гарантії депутатської недоторканності” в ющенківському тексті відсутні взагалі. Є тільки таке: “народний депутат без згоди Палати депутатів, сенатор без згоди Сенату не може бути затриманий чи заарештований” (стаття 91). Зауважимо, що на сьогодні нардеп без згоди Верховної Ради не може бути не тільки затриманий чи заарештований, а ще й притягнутий до кримінальної відповідальності. Це водночас із “гарантією депутатської недоторканності”, і країна досі не розвалилася. Навіть уже майже забула про неодноразові обіцянки цю недоторканність скасувати. Та й здобути для себе депутатський мандат для екс-Президента, хто хоче, зрозуміло, теж не проблема.

Що ж до справжніх причин обурення двох найбільших парламентських партій, то однією з таких може бути суттєве ускладнення (в результаті запровадження президентської новації) для партійних бонз процедури проштовхування потрібних законів. Зрозуміло, що до Сенату, який формується за територіальним принципом – по три представники від кожної області (стаття 86) прийдуть “руки” регіональних бізнес-еліт. І зрозуміло, що, Сенат, який має схвалювати закони, прийняті Палатою депутатів, вимагатиме погодження цих законів не тільки зі “смаком” парламентської більшості або Кабміну, а й з економічними інтересами регіонів. І керуватиметься не політичною доцільністю, а міркуваннями максимального сприяння розвиткові бізнесу.

Ще одна можлива причина невдоволення – відсутність у президентському проекті імперативного мандату. Хоча чинне положення Конституції стосується лише “виключення з депутатів” того обранця, який не увійшов до відповідної фракції, або заявив про свій вихід із неї, скасування цього пункту загрожує поставити фракцію БЮТ першим номером у чергу потенційних потерпілих від “парламентських інтриг” та “підкупу депутатів”.

Натомість Ющенко хоче підвісити над нардепами та сенаторами “дамоклів меч” – надати ЦВК право припиняти їхні повноваження за “порушення вимог щодо несумісності мандата народного депутата, сенатора, встановлених Конституцією України та законом” (стаття 93). Зрозуміло, що наші обранці ні за що не віддадуть будь-кому на стороні право вирішувати за них їхню дорогоцінну для країни долю. Тим більше що ексклюзивне право призначати цих “когось”, тобто весь склад Центрвиборчкому, Ющенко хоче віддати Сенатові (стаття 100).

І за що тепер змагатися Тимошенко з Януковичем?

Але все перераховане вище – ніщо в порівнянні з тим нищівним ударом, якого Ющенко завдав по амбіціях майбутніх кандидатів у Президенти. “Підступний” Президент хоче передати частину повноважень – як своїх, так і Кабміну – Сенатові. У тому числі й щодо призначення та звільнення з посад голови НБУ, голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету, керівників та членів інших органів державного регулювання. Саме з Сенатом Президент повинен буде погоджувати призначення генпрокурора, голови СБУ, голови Національного бюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, голови Служби зовнішньої розвідки України (ст. 100).

І це ще не все. Якщо повноваження Президента, порівняно з наявними, Ющенко хоче “всушити” аж на цілих 9 пунктів (ст.118), то повноваження Кабміну чинний Президент, не інакше як наслухавшись виступів чинного прем’єра про неухильну, копітку та цілодобову працю на економічний розвиток держави, – до цих саме поточних питань організації щоденного життя країни і звів.

Наприклад, викинув контрасигнацію, позбавивши прем’єра та профільних міністрів права візувати укази Президента. А натомість хоче надати голові держави право навіть не зупиняти, а скасовувати акти Кабміну (ст. 118). Щоправда, тільки “після консультацій з прем`єр-міністром України” й тільки тих, що стосуються “питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави”, та все одно, розбалансування влади – безсумнівне!

Але найбільшим “знущанням” з почуттів колишньої соратниці, напевно, слід вважати статтю 128: “Для сформування персонального складу Кабінету Міністрів України Президент України доручає кандидату на посаду Прем`єр-міністра України, уповноваженому політичною партією, яка за підсумками виборів до Палати депутатів отримала найбільшу кількість депутатських мандатів...” Згадаємо, як саме складалася сучасна парламентська коаліція. Хоча заради справедливості слід визнати: таке положення Конституції дало б змогу раз і назавжди припинити чвари у Верховній Раді з приводу, хто саме має збирати більшість. Чи принаймні першим спробувати це зробити.

Але поставити отримання прем’єрського крісла в залежність не від передвиборчих домовленостей, виконання яких у будь-якому разі можна й вичавити з не надто рішучих партнерів, а від кількості набраних голосів... Даруйте, це, без сумніву, надто сміливо для України.

До того ж й президентське крісло Ющенко наостанок хоче позбавити левової частки привабливості. Мало того що повноваження урізати... (звісно нинішніх, на думку Тимошенко, було забагато, але ж то для Ющенка), так ще й процедуру імпічменту полегшити! (Ст. 124.)

По-перше встановити спеціальній слідчій комісії чіткий термін – два місяці від набуття повноважень, і справа слухається в Палаті депутатів. Далі пропускаємо чинні зараз “Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента” та “отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину”, й одразу з переходимо до Сенату. По-друге: якщо Конституційний суд визнав процедуру дотриманою, уже не треба буде збирати три чверті (що практично неможливо у ВР) голосів нардепів. Дві третини сенаторів – “за”, і до побачення, пане Президенте.

Щоправда, усе це спрацює лише “у разі вчинення ним (Президентом) умисного злочину”, але враховуючи те, як вітчизняні політики ставляться одне до одного, жоден з потенційних кандидатів у Президенти не сумніватиметься: у разі потреби конкуренти сфабрикують докази й умисності, і всього іншого.

Феміда: охороняється державою

Є в проекті “Конституції від Ющенка” й беззаперечний мінус – збереження норми про безстрокове призначення суддів (ст. 141) та про їхню недоторканність: “Суддям гарантується недоторканність – суддя не може бути без згоди Сенату затриманий чи заарештований” (ст. 139). Це можна констатувати лише з сумним зітханням. Бо Україна вже довела: громадянин, якому “пощастило” на власній шкурі ознайомитися з вітчизняним судочинством, пересипає свої спогади непарламентськими висловлюваннями не просто так.

Якимось натяком на спробу провести судову реформу можна вважати положення про “можливе” призначення на посаду судді громадян, котрі відповідають низці критеріїв, “за результатами конкурсу» (ст. 141). Але оскільки критерії самого конкурсу в тексті знайти не вдалося, поки нема про що говорити.

Натомість знайшлася ще одна шпилька в бік Тимошенко з Януковичем. “Суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів призначає на посади і звільняє з посад Сенат за поданням Вищої ради юстиції України, суддів інших судів призначає на посади та звільняє з посад Президент України за поданням Вищої ради юстиції...” (ст. 142). Зрозуміло, що жодна з наших потужних політсил, які все ділять між собою та з Президентом систему судочинства, повз таку наругу над принципами незалежного українського суддівства не пройде.

Загалом призначення суддів – не єдиний спірний момент у законопроекті Ющенка. Так, окрім наївної спроби зафіксувати в документі, що приймається “на віки”, єдині президентські (17.01.2010) та єдині парламентські вибори (через 6 місяців після набуття чинності цим документом), там є й вельми неоднозначні пропозиції щодо зміни територіального устрою держави: деякі міста за статусом прирівняти до областей, а місцеві громади оголосити окремими територіальними одиницями...

Є й майже утопічні положення – на кшталт статті 16: “Власність зобов`язує. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам, свободам і гідності людини, інтересам суспільства...” Та хто б сперечався? Але за браком будь-яких натяків на механізм реалізації цього твердження, навіщо говорити “а”?

Скажемо відверто, є там і положення, від яких просто плюватися хочеться. Як то стаття 39, яка дозволяє обмежувати право громадян на вільний збір, зберігання та розповсюдження інформації, у тому числі з міркувань “підтримання авторитету й неупередженості суду”.

Проте у Верховній Раді ніхто пропоновані зміни ані цілком, ані частинами розглядати не збирається. Більше того, нардепи вголос кажуть, що в документа – жодних шансів. Зрозуміло, на носі президентські вибори, саме час висловити свою відданість лідерові, бо й до парламентських недовго лишилося. Так навіщо псувати собі тепле майбутнє біля повної годівнички, беручи у “відпрацьованого Ющенка” вдалі законодавчі моменти, хоч би їх у законопроекті був цілий віз?

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся