МИТАР - ЗАВЖДИ МИТАР

Яким чином статус „підприємця” може бути застосований до колишніх вчительок чи колгоспниць, які по кілька разів на день миють на дому хворого італійського пенсіонера, стільки ж разів перуть його одяг та постільну білизну, бігають до супермаркетів та базарчиків за продуктами, сплять по кілька годин на добу...

Скільки українців і українок наразі легально перебувають в сонячній Італії? Громадські організації, створені на Апеннінах, аби захистити інтереси заробітчан, дають на це запитання різні відповіді. Вважається, ніби улаштовані за всіма „чужоземними” правилами десь від 100 до 105 тисяч наших співгромадян. А загалом українців в Італії налічується понад 500 тисяч чоловік. 84 відсотки з них – жінки, які цілодобово опікуються старими й немічними мешканцями півострова.

Обидві категорії нинішніх заробітчан нещодавно отримали чималий привід для тривоги. Ні, я зовсім не про останній нищівний землетрус у регіоні Абруццо, про який говорять і пишуть усі світові ЗМІ. Проблема, що непокоїть співвітчизників, планувалася і втілювалася у відповідний офіційний документ, - не природного, а суто штучного / рукотворного походження. Зветься вона урядовою постановою №236 від 5 березня поточного року „Про роз’яснення особливостей застосування окремих норм Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727 для фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межами України, в умовах світової фінансово-економічної кризи”.

Яким чином статус „підприємця” може бути застосований до колишніх вчительок чи колгоспниць, які по кілька разів на день на дому миють хворого італійського пенсіонера, стільки ж разів перуть його одяг та постільну білизну, бігають до супермаркетів та базарчиків за продуктами, сплять по кілька годин на добу, постанова №236 не уточнює. Очевидно, на думку її укладачів, визначальною є грошова сума, що бідолашні українки щомісяця отримують за свій каторжний труд. Оті 700-800 євро, ймовірно, співставні із 7-8 тисячами гривень, що їх мав би отримувати щомісяця пересічний український підприємець. Для нього податок у розмірі 800 гривень, можливо, хоч і завеликий, але загалом прийнятний. Не видам державної таємниці, якщо зазначу: йдеться лише про „надводну частину айсберга”, себто про „відкриту” частину доходів підприємця; решту ж грошей він свідомо ховає „у тінь”, уникаючи в такий спосіб завеликого, на його думку, податку.

Та українки, які легально працюють на Апеннінах і так само легально перераховують до італійської державної скарбниці щонайменше 20 євро щомісяця, зовсім не повинні сплачувати $100 до іще однієї скарбниці, нехай навіть й української! Бо у цивілізованім світі таке зветься „подвійним оподаткуванням”; саме задля уникнення останнього й підписували владці Італії та України відомі всім офіційні документи-„гарантії”.

- Торік Президент Віктор Ющенко, уважно вислухавши в ході свого офіційного візиту до Італійської Республіки розповіді про наші поневіряння на чужині, пообіцяв впродовж 10 найближчих днів створити робочу групу високого рівня, аби високоповажні фахівці розробили в деталях пакет необхідних нашим заробітчанам законів та доповнень до вже існуючих. Іще раніше, відвідуючи українок в італійських містах під пильними об’єктивами телекамер, майбутня прем’єр Юлія Тимошенко обіцяла всім їм на Батьківщині гарантовану щомісячну зарплату у $500, аби тільки повернулись додому. Де та „робоча група” і де та зарплата у півтисячі?.. – запитує журналіста УНІАН голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький.

Законодавча база стосовно даної категорії співгромадян у 2009 році у декількох принципових напрямках лишається незмінною ще ... з часів незабутнього Леоніда Ілліча Брежнєва! Ось лише один приклад з повсякденного життя-буття наших „італійців”. Заробітчанин загубив десь свій закордонний паспорт. Як назло, трапилося це напередодні від’їзду на Батьківщину. Куди йому в такому разі звертатись? Правильно, до нашого консулату, - у Венеції чи Мілані, або до консульського відділу у Римі. Проте виготовити новий документ консул не може, доки не буде надано офіційне підтвердження італійської поліції. Якщо заробітчанин працевлаштований легально, він, звісно, змушений йти до карабінерів. Та якщо він нелегал, стражі правопорядку йому не те що не допоможуть написати заяву про згубу, - вони його миттєво заарештують! Після чого видворять з країни без жодних шансів повернутися знов впродовж 5 або більше наступних років.

Асоціація „Україна в Європу”, Українська громадська правозахисна організація громадян України в Італії, Асоціація „Надія”, „Асоціація „Україна плюс”, як і решта громадських організацій в Італії, що об’єднують наших заробітчан, мають тисячі аналогічних прикладів „нематеринського” ставлення України до своїх синів і дочок за її межами.

Зазвичай будь-яка цивілізована країна, аби захистити права власних громадян у конкретній країні, забезпечує функціонування в ній не лише власне амбасади, а й кількох консулатів. Україна ж, завдяки „старанням” декого з політиків, може найближчим часом „оптимізувати” кількість закордонних консульських установ, надто в країнах, з якими в неї не склався дуже великий товарообіг.

Прикро, але до таких країн цілком можуть зарахувати й Італію, - попри те, що в ній наразі живуть й працюють півмільйона наших громадян.

Штат наших консульських установ у Венеції та Римі – по три співробітники. Саме таку мінімальну кількість державних службовців належить утримувати у пересічній українській сільраді. Та уявімо собі, що в містечку, розташованому за 15 км від Венеції, раптом захворів наш співгромадянин. Скеровуючи свого співробітника аби провідати хворого, консул мимоволі „оголює” ділянку його роботи. Тобто, вести прийом співгромадян виявиться нікому!

- Навантаження на наші консулати – величезне, - каже голова комісії Української Греко-католицької церкви у справах мігрантів Григорій Селещук, - щодень – не менше 200 відвідувачів.

Треба віддати належне нашим співробітникам: у найбільш напружені дні вони залишаються на роботі навіть у понадурочний час, - при тому що офіційно консулат вважається зачиненим о 6-й вечора. Якщо ж скоротити їхню чисельність, хто провідуватиме вже згаданих хворих, ув’язнених українців?..

- Щороку наші консулати виконують понад 20 тисяч консульських дій, - продовжує Олесь Городецький. – Неодноразово траплялося, що поїздку у межах відповідного консульського округу  скасовували... через нестачу бензину для службової автівки.

/Неофіційно журналістові УНІАН розповіли про аналогічну ситуацію, що мала місце зовсім недавно, 6 квітня в Аквіла. Поблизу епіцентру землетрусу, серед решти 293 чоловік і жінок, загинули двоє українців.../

- У ці дні по західноукраїнських селах їздять працівники місцевих відділень Пенсійного Фонду України, - розповідає заступник голови Української всесвітньої координаційної Ради, екс-депутат парламенту Михайло Ратушний. – Вони заходять до хат місцевих жителів, представляються і кажуть приблизно таке: „Нам стало відомо, що ви регулярно отримуєте з-за кордону незадекларовані гроші в іноземній валюті. Тож настав час відзвітувати...”. Уявіть, як нервують оті старі люди, яким дорікають від імені держави Україна за начебто „незаконні” їхні надходження. Здебільшого оті 700-800 євро, що їх отримують більш молоді й працездатні українці, не „складуються” по хатах. Їх одразу ж скеровують на лікування рідних та близьких, на плату за навчання у ВНЗ, на погашення кредитів за квартири тощо. Я наразі не готовий доповісти, який зиск має наша країна від приватизації „Криворіжсталі”. Та від українських „арбайтерів” в Італії Україна щорічно має від 5 млрд. євро аж до 20 млрд. Фактично це – прямі інвестиції в нашу економіку.

Справді, нелогічно якось виходить: випрошуємо у Росії кредит у $5 млрд., у МВФ - $16, 5 млрд., а власним „інвесторам” створюємо додаткові перепони...

...Нещодавно автор цих рядків відшукував на „малій Батьківщині” губернатора Санкт-Петербурга, у Шепетівці Хмельницької області, деякі подробиці її життя на наших теренах. Пані Валентина Матвієнко, обійнявши посаду у Північній Столиці Росії, зажадала від тамтешніх промислових гігантів та транснаціональних компаній сплати прибутків до міської скарбниці. За що нажила собі безліч ворогів. Корпорації-велетні залюбки проплачують безбідне існування кількох інтернет-сайтів, друкованих медіа, які щосили паплюжать ім’я нашої славетної землячки, навіть вимагають „видворення за межі РФ її родини”. На щастя, у Кремлі Матвієнко усіляко підтримують, вважаючи оподаткування фінансово-промислових „монстрів” надзвичайно вигідним державі.

У подібну ситуацію цілком може незабаром втрапити й Юлія Тимошенко. Саме вона, як вважають „наші люди в Італії”, схвалила план тотального оподаткування заробітчан.

- Якщо влада України не відмовиться від ідеї обкладати співвітчизників в Італії надвисоким податком, вона цим змусить їх відмовитись від власної Батьківщини. І невідомо, за кого голосуватимуть в такому разі ...родичі „арбайтерів”, - передбачає Городецький.

Можливо, до остаточної зміни громадянства на користь Італійської Республіки справа й не дійде. Але передавати зароблені гроші в Україну будуть іще „таємніше”. Аби унеможливити їхнє оподаткування.

Як пояснили УНІАН лідери українських громадських організацій в Італії, точну інформацію щодо суми ввезених звідти грошей мають, мабуть, лише українські митники. Бо, попри дозвіл не декларувати валюту, якщо її сума не перевищує в еквіваленті $10 тис., і водії бусів (через них передає заробіток чимало наших співвітчизників), і решта наших громадян прагнуть чесно окреслити суму своїх статків. Бо в разі виявлення незадекларованих євро митниця їх неодмінно конфіскує, а винні будуть суворо покарані.

Як правило, наші співвітчизники приїздять на Батьківщину раз на півроку; із собою кожен везе щонайменше 3-4 тисячі євро. В Італії, аби накопичити такі гроші, „арбайтери” економлять буквально на всьому...

УНІАН в Google News