ВІЗОВИЙ ТУПИК
ВІЗОВИЙ ТУПИК

ВІЗОВИЙ ТУПИК

14:38, 02.07.2009
13 хв.

Коли у червні 2007 року Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму, одразу було зрозуміло, що цей документ так і не вирішить низки проблем, з якими доводиться стикатися українцям при отриманні віз до Європи…

Коли у червні 2007 року Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму, одразу було зрозуміло, що цей документ так і не вирішить низки проблем, з якими доводиться стикатися українцям при отриманні віз до Європи, зокрема, проблеми роботи консульств через посередників, або питання переліку документів, які можуть вимагатися для надання візи. Європейські чиновники неодноразово запевняли українські власті в тому, що ці проблеми будуть вирішені Візовим кодексом ЄС. Документ, зрештою, схвалено, однак замість будь-якого вирішення проблем, він лише зафіксував існуючу практику.

Саме по собі схвалення Візового кодексу, якій чи не вперше в ЄС встановлює спільні для всіх країн-членів процедури та умови видачі короткострокових (терміном до 90 днів) віз, безумовно є кроком вперед. Тим більше, що візова політика, попри наявність Шенгенської угоди, продовжує належати до виключної компетенції країн-членів. Схвалений 26 червня документ чітко встановлює, що співбесіда в консульському відділі має відбутися не пізніше, ніж через 15 днів після звернення претендента на отримання візи, стільки ж часу надається консульським відділам для схвалення рішення про видачу візи, закріплено обов’язок консульств у випадку відмови у видачі візи, повідомляти (за спеціальною формою) про причини відмови, а також встановлено право громадян третіх країн на апеляція. Власне кажучи на цьому умовні позитиви документу і завершуються. Умовні тому, що в угоді про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС більшість з цих положень вже закріплено. Інша справа, як вони виконуються на практиці, а з цим у європейців проблеми, які навряд чи можна буде вирішити навіть за допомогою нового кодексу.

Одна з ключових проблем, яку мав вирішити кодекс, полягає в створенні чіткого переліку документів, необхідних для отримання візи. Ще в момент підписання угоди про спрощення візового режиму між Україною та ЄС, 18 червня 2007 року, тодішній голова українського зовнішньополітичного відомства Арсеній Яценюк виступив із заявою про уніфікацію переліку документів, які вимагаються консульськими відділами. «Ми ретельно вивчимо заяву українського МЗС з цього питання, і подивимося, що можна покращити», - відповів тоді міністр закордонних справ Німеччини, яка головувала в ЄС, Франк-Вальтер Штайнмаєр. Результати такого вивчення втілилися.... в компіляцію існуючих нині вимог до Візового кодексу. Тобто тепер, після набуття ним чинності через півроку, до консульських відділів доведеться подавати практично всі ті самі документи, що й зараз.

Відео дня

Так, залежно від того, чим обумовлений намір відвідати ту чи іншу країну ЄС, претенденту на візу потрібно подати запрошення від приймаючої сторони (організації чи фізичної особи), резервування квитків на здійснення подорожі в обидва кінці, резервування готелю, а у випадку поїздки для медичного обстеження – документи, що підтверджують необхідність такого обстеження та документи про достатність фінансових ресурсів на це.

Для отримання візи також необхідно подати документи, які дають можливість оцінити бажання людини повернутися до країни проживання, до яких, крім зарезервованих квитків на подорож в обидва кінці, належать документи, що свідчать про наявність у бажаючого отримати візу достатніх фінансових ресурсів, довідка з місця роботи та виписка з банківського рахунка, довідки про наявність нерухомості, довідка про сімейний стан. Крім того, бажаючі отримати візу для відвідування рідних мають подавати і довідки про родинний зв’язок із запрошуючими їх громадянами країн-членів Шенгенської зони. До переліку документів також належить і медичне страхування на передбачуваний термін перебування. Наявність медичного страхування не обов’язкова лише для власників дипломатичних паспортів. Але найголовніше полягає навіть не в тому, що кількість документів фактично не змінилася, а в самій назві переліку: “Невичерпний список документів”. Фактично, це означає, що будь-яка консульська установа може вимагати будь-які додаткові документи, не вказані в переліку, мотивуючи це необхідністю отримання достатніх гарантій повернення людини в країну проживання після поїздки до Європи.

Ще одна серйозна проблема, з якою українці зіткнулися в 2007 році – поява на “візовому ринку” офіційних посередницьких структур, точніше навіть однієї – індійської компанії VFS, з якою спочатку почали співпрацювати посольства Бельгії та Нідерландів, а пізніше – Німеччини, Франції та Італії. При цьому, якщо перші дві країни доручили VFS повністю збирати пакети документів та передавати їх до консульських відділів для ухвалення рішення (і не за так, а за 25 євро “зверху”), то решта поки обходяться тим, що приватна фірма за якісь додаткові 5 євро призначає дату співбесіди у консульстві. 

Скільки навколо цього питання було зламано списів за останні 2,5 роки! Антимонопольний комітет України обіцяв провести розслідування діяльності цієї компанії на українському ринку (результати якого невідомі донині), МЗС виступало із заявами про неприпустимість “прихованого” підвищення вартості віз через залучення посередника, Єврокомісія заявляла, що така практика суперечить духу угоду про спрощення візового режиму, але нічого не змінилося. Заради справедливості зазначимо, що в проекті Візового кодексу, представленого Єврокомісією в 2007 році, передбачалося, що у випадку залучення посередницьких структур, їх послуги мають оплачуватися з бюджетів країн-членів ЄС, а не за рахунок громадян третіх країн. “В цих пропозиціях, зокрема, зазначається, що при залученні аутсорсингових компаній загальна сума зборів із громадян за консульські послуги з обробки запитів та за послуги компанії-посередника не повинна перевищувати суму зборів, встановлену в Додатку 12, тобто для України, загальна вартість зборів не повинна перевищувати 35 євро”, - заявляв УНІАН 2-го липня 2007 року тодішній віце-президент Єврокомісії, відповідальний за питання юстиції, свободи та безпеки, Франко Фраттіні. Востаннє українська сторона піднімала питання діяльності посередників під час засідання Трійки ЄС-Україна з питань юстиції, свободи та безпеки 3-го червня цього року. Тоді, за словами міністра юстиції України Миколи Оніщука, представники Єврокомісії знову запевнили колег з Києва, що всі питання, які викликають нарікання з українського боку, мають бути врегульовані Візовим кодексом. Зараз вже очевидно – Єврокомісія щонайменше лукавила, адже в цілому проект кодексу вже був затверджений і очікував лише на формальне схвалення Радою міністрів ЄС.

Отже, в “сухому” залишку маємо наступне: країнам-членам ЄС дозволено при оформленні віз звертатися до послуг зовнішніх постачальників послуг, в тому числі для збирання та передачі до консульських відділів повних пакетів документів від претендентів на отримання візи. При цьому, відповідно до статті 17 кодексу, такі постачальники можуть стягувати з претендентів на візу гроші за надані послуги, але в сумі, що не перевищує половини звичайної вартості візи, встановленої в 60 євро, не зважаючи на всі існуючі знижки у вартості віз для окремих категорій громадян. Тобто, фактично, посередникам дозволено отримувати за свої послуги до 30-ти євро з людини, незалежно від того, скільки насправді коштує віза для претендента, навіть, якщо вона безкоштовна. Щоправда, у схваленому документі зазначається, що навіть при співпраці з посередником, консульства повинні зберігати можливість для претендентів звертатися для оформлення візи напряму до консульської установи, але як це відбувається на практиці чудово знають всі, хто звертався за візою до консульських відділів однієї з вище перелічених п’яти країн: зазвичай, поки не почнеш апелювати до їх же власних правил, ніхто таку можливість не запропонує.

Ще одним “нововведенням” кодексу стало запровадження збору біометричних даних з претендентів на візу, тобто фотокартки та відбитків пальців. Від останнього звільняються лише діти у віці до шести років та прирівняні до них члени королівських родин, голови держав, урядів, урядовці, їх подружжя та члени офіційних делегацій, якщо вони прилітають за офіційними запрошеннями. При цьому, у випадках, коли консульства співпрацюють з посередниками, збирати відбитки пальців (залежно від бажання консульських відділів) можуть як посередницькі компанії, так і безпосередньо консульства, що фактично може призвести до того, що людині, яку від порога посольства відправлять до VFS, доведеться спочатку нести всі документи посередникам, а потім знову повертатися до консульства, щоб пройти процедуру зняття відбитків пальців.

Підсумовуючи цей короткий огляд нового візового законодавства ЄС можна зробити кілька висновків. По-перше, Візовий кодекс фактично не принесе ніякого спрощення процедури, і жодним чином не вирішить існуючих на сьогодні складнощів при отриманні віз. А відтак, консульства і надалі зможуть продовжити знущатися з українців. Щоправда, в статті 39 кодексу міститься така оригінальна норма: “Консульства країн-членів ЄС забезпечать ввічливе поводження з претендентами”, але, що таке “ввічливе поводження”, і яким саме чином його мають забезпечувати, і яка за незабезпечення відповідальність – невідомо. Крім того, знущатися можна й ввічливо. Так, ряд консульських установ вже зараз вимагає від людей, яким видаються візи, після повернення з подорожі знову прийти до консульства і зареєструватися. “А інакше наступного разу про візу і не мрійте”, – так пояснили одній знайомій, яка не захотіла називати свого прізвища, у французькому посольстві. І це при тому, що нинішня віза в неї вже не перша.

Другий висновок полягає в тому, що Єврокомісія, принаймні в питаннях, що відносяться до компетенції країн-членів, не може бути відповідальним партнером. Свого часу про це заявляв ще колишній Посол України при ЄС Роман Шпек, якій наприкінці 2007 року просив Комісію пояснити, яким чином вона збирається гарантувати виконання угоди про спрощення візового режиму. Комісія словами речника комісара ЄС з питань зовнішніх відносин Крістіани Хуманн висловлювала сподівання, що робота спільного візового комітету експертів, створення якого було передбачено двосторонньою угодою, зможе сприяти виконанню зобов’язань ЄС. Однак жодних санкцій за можливі порушення положень документу до європейських країн застосовувати ніхто не збирався.

Ще один висновок стосується української влади, яка, навіть розуміючи певну безвідповідальність комісії і відсутність достатніх гарантій все ж таки погодилася підписати угоду про спрощення візовового режиму, а разом з нею – і угоду про реадмісію (екстрадицію осіб, затриманих за нелегальне перебування на території однієї держави до держави, з якої ця особа прибула) практично за безцінь (Єврокомісія надала Україні лише 30 млн. євро для необхідного в рамках угоди про реадмісію будівництва центрів тимчасового утримання нелегальних мігрантів, коли вартість одного такого центру, за оцінками МВС, становить близько 10 млн. євро, а таких центрів потрібно мати щонайменше 7-9 – УНІАН). Того разу знову інтереси країни і її громадян були задешево здані єврочиновникам в обмін на власний пі-ар напередодні чергових парламентських виборів.

Чи є вихід з того візового тупика, в якій українські політики самі загнали себе, а відтак і всіх нас, ще в 2005-му році, коли в односторонньому порядку вирішили скасувати візи для європейців? Очевидно, найпростішим виходом видається відновлення візового режиму (що не заборонено двосторонньою угодою про спрощення оформлення віз), а з метою дотримання принципу “взаємності”, про якій дуже часто люблять говорити в Брюсселі, - ще й укладення угоди з компанією VFS про роботу в тих європейських країнах, і на тих самих умовах, як співпрацюють з нею консульські відділи окремих країн ЄС. Аргументом проти такого рішення є те, що воно буде негативно сприйнято Європою. Мовляв, для Європи це буде свідченням “охолодження” відносин. Але яка нам власне різниця від того, що подумають в Єврокомісії, якщо самі представники цього вищого органу виконавчої влади ЄС не відповідають за свої слова? З іншого боку, таке рішення показало б європейцям, що Україна на переговорах може бути сильною у відстоюванні своїх інтересів. Тільки перед тим, як приймати таке рішення потрібно провести потужну інформаційну кампанію в Європі, і пояснити, що відновлення віз – вимушений захід, обумовлений небажанням європейських чиновників іти назустріч українцям. А цього ми якраз і не вміємо. Принаймні, про це свідчать підсумки останніх двох газових криз, під час яких голосу Києва в Європі практично ніхто не чув.

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся