ДЕРЖАВНЕ МИТО ВІД ПАРТІЇ ВЛАДИ: ЗА ЩО І ЯК ПЛАТИТИ?

“Регіонал” Юрій Мірошниченко зареєстрував у Верховній Раді проекту Закону «Про державне мито». Правовий аналіз законопроекту…

Нещодавно “регіонал” Юрій МІРОШНИЧЕНКО зареєстрував у Верховній Раді проекту Закону України «Про державне мито». Як зазначає сам нардеп у пояснювальній записці до законопроекту, державне мито – це плата за дії уповноважених органів, що стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв’язку з цим. Головна особливість державного мита – його індивідуальна відплатність. Сплачуючи державне мито, платник переслідує певні інтереси, пов’язані зі здійсненням на його користь дій публічно-правового характеру. З іншого боку, метою стягування державного мита є покриття витрат державного або іншого органу, у зв’язку з його діяльністю. Правовий аналіз цього законопроекту надав на прохання “УНІАН-Право” доктор юридичних наук, професор, партнер Адвокатського об’єднання «АКТІО» Роман МАЙДАНИК.

Важливим джерелом бюджетних доходів є кошти від сплати державного мита. Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Частиною першою статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» державне мито віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів).

На сьогодні, об’єкти справляння державного мита, його розміри, порядок сплати визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93, який є застарілим і таким, що не відповідає ні соціально-економічним відносинам в Україні, ні законодавству в цілому. Зокрема, зазначене підтверджується тим, що розміри ставок державного мита зазначеним Декретом встановлюються в частинах неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Такі розміри державного мита не здатні покривати навіть частину витрат відповідних уповноважених органів на вчинення окремих дій чи видачу документів.

Наведене свідчить про доцільність законодавчого удосконалення врегулювання питання визначення розміру державного мита, порядку його сплати і звільнення від сплати та забезпечення покриття витрат державного або іншого органу у зв’язку з його діяльністю.

З огляду на це, додаткової актуальності набувають законопроектні пропозиції з цього питання, серед яких заслуговує на увагу проект Закону України «Про державне мито» (реєстр. № 6568) від 22 червня 2010 р.

Положення Законопроекту враховують юридичну сутність та особливості державного мита як виду загальнодержавного збору. З цього приводу в Пояснювальній записці до Законопроекту слушно зазначається на те, що державне мито сплачується фізичними та юридичними особами за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення.Законопроектом визначаються платники державного мита, об’єкти його справляння, розміри ставок державного мита, порядок сплати та повернення, а також зарахування цього мита.

На відміну від Декрету, який передбачав 13 груп дій, з яких справляється державне мито, Законопроект більш системно визначає цей перелік об’єктів, до якого пропонується віднести 11 груп. В Законопроекті в переліку дій, з яких справляється державне мито, прямо передбачено, крім іншого, стягнення мита за реєстрацію місця проживання.

Відповідно до Законопроекту державне мито сплачується за вчинення нотаріальних дій, реєстрацію актів цивільного стану, видачу паспортних документів, реєстрацію місця проживання, операції з цінними паперами, операції, що здійснюються на товарних біржах з продажу об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, проведення прилюдних торгів (аукціонів, тендерів), видачу дозволів на право полювання та рибальства, видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) та інші дії, що мають юридичне значення.

На відмінну від чинного порядку справляння державного мита, пропонується ставки державного мита визначати у частинах мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня календарного року, в якому вчиняється дія чи видається документ.

Законопроектом (ст. 4) систематизовано перелік пільг щодо сплати державного мита, що дало можливість значно зменшити зазначений перелік з 48 (в Декреті) до 17 позицій. Законопроектом визначено порядок сплати, повернення та зарахування державного мита. Державне мито сплачується у готівковій або безготівковій формі  через установи банків чи відділення зв’язку. Фізичні особи та юридичні особи, які відповідно постійно проживають або знаходяться за межами України, сплачують вказане мито у доларах США у відповідній валюті, або в іншій валюті та розмірах, якщо це передбачено міжнародними угодами з Україною. Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках: внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством; відмови у вчиненні нотаріальних дій; неприйняття Кабінетом Міністрів України у встановлені строки рішення про створення (реєстрацію) промислово-фінансової групи або зняття проекту створення промислово-фінансової групи з розгляду уповноваженою особою ініціаторів  творення цієї промислово-фінансової групи; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.Повернення державного мита за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи проводиться у безспірному порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Державне мито сплачується за місцем вчинення дій та оформлення документів і зараховується бюджету місцевого самоврядування, крім державного мита, яке зараховується  до Державного бюджету України, що стосується загальногромадянських  закордонних паспортів, та інших випадків прямо передбачених Законопроектом.

Роман МАЙДАНИК спеціально для “УНІАН-Право”

УНІАН в Google News