Як Богдан та Остап Ступки стали піратами

" Що за дурне запитання – як це почуватися Орландо Блумом? – роздратовано скаржиться знайомому на журналістів Остап Ступка. - Орландо Блум – це Орландо Блум, а я – це я..."

Як  ви яхту назвете, так вона і попливе. Що й казати, мудрий вислів мультяшного капітана надто добре засвоїли американські кіновиробники та мультиплікатори. Навіть будь-яку посередню (хоч і немалобюджетну продукцію) вони продадуть “зі свистом”. І не дивно, що бюджет нового рекордного фільму “Пірати Карибського моря: сундук мерця” склав 200 млн. доларів. Підозрюю, більша частина цих коштів пішла саме на розкрутку стрічки.

Вже на підході до столичного кінотеатру, де проводилася презентація стрічки, на нас з усіх боків дивилися її герої. Така собі галерея зірок, виставлена ще до прем’єри фільму.

На презентацію фільму дистриб’ютори теж не пожаліли ні коштів, ні зірок. Вже наших, українських.

Фішка кінопрокатної компанії полягала не в якійсь оригінальності чи супервисокій ціні фільму, а в певному парадоксі, який виник разом з конфліктом інтересів. Почався він з виходом урядової постанови №20 від 16 січня 2006 року, яка передбачає встановлення квоти обов’язкового дублювання українською мовою іноземних фільмів для прокату. Це викликало численні обурення з боку кінодистриб’юторів, які заявляли про відсутність в Україні відповідної бази для дублювання та величезні додаткові витрати. Проводилися консультації, круглі столи, на яких питання безпосередньо обговорювали представники уряду, дистриб’юторських компаній, кінорежисери. Але всі стояли на своєму. Дехто з незадоволених навіть подав до суду, намагаючись опротестувати таке урядове рішення. На боці захисту мови в кіно стояли лише кілька операторів кіноринку. Одним із них був керівник “B&H”  Богдан Бартух.

І от, хоча постанова вступить в дію лише з 1 вересня (до кінця року вона передбачає дублювання 20% від загальної кількості фільмокопій), дистриб’ютор “Піратів” компанія “B&H” розпочала дублювання українською вже минулого місяця. Й має чим похвалитися – за словами керівника “B&H”, озвучений українськими акторами мультфільм “Тачки” пішов на “ура”. І навіть показ української версії (паралельно з нею були випущені й російськомовні фільмокопії) став більш прибутковим. 558 гривень проти 556 в середньому за один кіносеанс, - Богдан Бартух приводить цифри зборів за україномовний та російськомовний сеанси відповідно.

Відгуки про українське дублювання “Тачок” – лише позитивні. Кажуть, ні в яке порівняння з російським.

Чого не можу сказати про “Піратів Карибського моря”. Зроблено професійно, що й казати. Що вже позитивно – адже підтверджує можливість нормального дублювання в Україні. Та й звучать “пірати” набагато приємніше, ніж, скажімо, герої українського “ужастіка” “Штольня”, які своєю академічною театральною вимовою та літературним лексиконом зіпсували свою частину стрічки. Іншу частину, як міг, зіпсував сам режисер. Більш справжньо виглядали герої “Прорвемось”, кожен другий з яких говорив страшним суржиком. У “Піратах” звучало щось середнє. Намагання відійти від класичних стандартів, але не переборщити зі сленгом героїв. Останнього якраз і бракувало – для кращого їх сприйняття. Персонажі, зіграні американцями, достатньо яскраві, але з мовою їм трохи не пофартило. Пірати спілкувалися на рівні з губернаторами – було враження, ніби закінчили ті самі два курси педінституту.

Перші п’ятнадцять хвилин перегляду відчувався певний дискомфорт – все ж непросто звикнути до української мови на кіноекрані. Але, на щастя, розрив у якості української та російської озвучки іноземного кіно не такий великий, як у якості виготовлення українських і російських фільмів.

Можливо, це вийшло випадково, але, скидається на те, що кастінг на озвучення проходив за принципом зовнішньої схожості власників українських голосів з персонажами стрічки. На певному етапі автори української версії піратів навіть перевершили Голівуд, бо сина та батька Тернерів озвучували син (Остап) та батько (Богдан) Ступки. Треба віддати належне, робота останнього була найбільш органічною. Але інакше й бути не могло, адже з усіх українських учасників проекту Богдан Сильвестрович має найбільший кінематографічний досвід.

- Що за дурне питання – як це почуватися Орландо Блумом? – роздратовано скаржиться знайомому на журналістів Остап Ступка перед презентаційним показом. - Я не був Орландо Блумом. Орландо Блум – це Орландо Блум, а я – це я.

Джонні Депп говорив голосом Фагота, фронтмена ТНМК. Останній, якщо трохи схудне і відповідно підфарбує очі, цілком може виявитись схожим на піратського капітана. Але за кінематографічною харизматичністю явно не дотягує.

Досить органічно прозвучала в ролі Елізабет (Кайра Найтлі) молода актриса Інна Бєлікова з Театру юного глядача на Липках.

Щодо власне самої стрічки, яка побила всі рекорди й у перші два дні показу зібрала близько 10 млн доларів, вона не така сюжетно заморочена як перша, але перевершує першу серію за спецефектами та кількістю трюків. І все так само високоякісно намальована добра половина фільму.

Звичайне американське моралізаторство проявляється тут у найлегшій, і навіть іронічній формі. Багато візуально смішних моментів та влучних жартів. Хоча сам фільм малозмістовний і місцями дещо нуднуватий. Витягували його постійні дрібні приколи.

Дуже сміливо виглядав як для мейнстрімового фільму момент прояву чорної мітки на руці у Джека Горобця. Він ховає долоню під пов’язкою, а коли чаклунка  Тіа Далма знімає з нього пов’язку, виявляється, що по центру долоні росте пучок волосся. “Ух ти!” - скрикують пірати. “Так, так. Але зір у мене досі гострий, як і раніше,” - кокетливо виправдовується Джек. Взагалі у фільмі багато пікантних натяків. Ніби забувши кинуте у попередній серії  “Елізабет, у нас все одно нічого б не вийшло”, Джек відверто залицяється до героїні Кайри Найтлі, постійно недвозначно запрошує її до себе в каюту, і, дивлячись собі нижче пояса,  каже: “З моїм компасом все гаразд”.

Дмитро Стаховський, Аліса Сова

УНІАН в Google News