Реформи у мізках: чи вдасться Україні побороти стереотип гендерної нерівності

Представниці української делегації в ООН, що перебувають зараз на 59-й спеціальній конференції з питань прав жінок, констатують, що головна проблема гендерної нерівності криється не в законах, а в головах.

У 2014 році Україна піднялася на 56-е місце з 142-х в рейтингу гендерної рівності (The Global Gender Gap Report 2014). 56-е місце з 142-х, звісно, не найгірший показник, враховуючи, що українці змогли обігнати в рейтингу Росію, і, тим більше, Польщу та Словаччину. Втім успішні українки зауважують, що пострадянський синдром гендерних стереотипів в Україні існує. І сучасній жінці все ще важко досягти успіху та закріпити свої позиції «не домогосподарки».

Дискримінація за статтю

«Про проблему гендерної рівності в Україні говорять не так часто, як в європейських країнах, де, без сумніву, також існує безліч проблем. У нас якісь вічні негаразди в економіці, в політиці, тепер ще й війна. Тому здається, що такі питання порушувати несвоєчасно. Але ми повинні зрозуміти, що зміни приходять тоді, коли ми не намагаємось щось відкласти до кращих часів. Реформувати треба усі сфери. І мислення також», - додає інша українка, яка сьогодні займає керівну посаду в одній з потужних лондонських компаній, Марина Фінберг.

Жінка зізнається, що, свого часу, не отримала аналогічної посади в Києві лише через принципове небажання її керівника-чоловіка взяти на таку роботу представницю протилежної статі. «Йому здавалось, що я не впораюсь з такою важкою роботою, що її можуть робити виключно чоловіки. Про це прямо так і сказав… У Великобританії все зовсім по-іншому – я жодного разу не зіштовхнулась з дискримінацією за статтю», - розповідає вона.

Гендиректор однієї з українських газових компаній, Марія Яковлєва, у свою чергу, зізнається, що її посаду також часто називають «чоловічою». Та й працювати їй доводиться, в основному, з чоловіками. Але особисто вона не бачить жодної різниці між тим, представник якої статі сидить у кріслі керівника. «Яскравим прикладом поєднання понять «жінка» і «бізнес» для мене став 1998 рік. У складі офіційної делегації в Туркменістані було двоє жінок і 55 чоловіків, - розповідає вона. - Ввечері, коли розпочався офіційний прийом у віце-прем’єра Туркменістану, ми побачили, що туркменські чоловіки не зовсім комфортно себе почувають. Один з їхніх міністрів піднявся і говорить: «За нашими звичаями жінки поділяються на три категорії. Це жінка-мати, жінка-сестра і жінка-дружина. Ми не знаємо, як ставитися до вас…». Для мене це був виклик і я сказала: «Давайте введемо ще четверту категорію – це жінка-колега». Можливо, завдяки і цьому діалогу, протягом наступних років мені вдавалось нормально співпрацювати із туркменськими високопосадовцями, бо вони знали, що є ще четверта «категорія» жінок – це колеги. І що цю «категорію» у Туркменістані ввела Україна».

Що ж до ситуації в самій Україні, Марія Яковлєва зазначає, що особисто ніколи не стикалася зі зверхнім ставленням до жінки. Більше того, як би це  парадоксально не звучало, але свій успіх у побудові кар’єри вона пов’язує саме з жіночністю. «Не тому, що до жінки діє якесь послаблення. Ні! Насправді, вимоги до жінок в бізнесі вищі, ніж до чоловіків. Але саме завдяки тому, що професійність, чесність, порядність – однакові ознаки для чоловіків і жінок - вдається досягти успіху», - підсумовує вона.

Не справа жінок проводити реформи?

Нинішні зміни в Україні торкнулись і жінок у політиці. Якщо раніше жінок-політиків можна було порахувати на пальцях, то сьогодні, з новою владою, представниці слабкої статі прийшли на посади міністрів, заступників міністрів та, вперше за всю історію українського парламенту, посіли місце віце-спікера парламенту.

Нагадаємо, що жінок у восьмому скликанні Верховної Ради – 51 (12,08% від загального числа народних депутатів). І, незважаючи на те, що жінок у головному законодавчому органі України у 8 з гаком разів менше, ніж чоловіків, ця цифра найвища за всі роки Незалежності країни. Це – очевидні зрушення, якщо згадати не такі вже й давні вислови екс-прем’єра Миколи Азарова, на кшталт, «за всієї моєї пошани до жінок, не жіноча справа проводити реформи»… Але зупинятися на перших досягненнях не варто.

Нинішні зміни в Україні торкнулись і жінок у політиці / experimentalcriticism.com

Заступник голови Верховної Ради України Оксана Сироїд розповіла УНІАН, що завжди комфортно себе почувала, працюючи разом із чоловіками, а всі проблеми вирішувала, доводячи свій професіоналізм. «Я працювала  з чоловіками різних поколінь, тому у мене немає ніякого дискомфорту сьогодні. Тим більше, зараз до Верховної Ради прийшли люди нової формації. Якщо для парламенту попереднього скликання присутність жінки в керівництві, можливо, була би дисонансом, то зараз і голова Верховної Ради, і прем’єр-міністр, більшість лідерів фракцій – це, фактично, мої ровесники. Це нова генерація, яка має зовсім інше сприйняття гендерних питань. Тут вже немає боротьби, зневаги чи протистояння», - розповідає вона.

Втім, Оксана Сироїд все ж визнає, що успіх коштує для жінки більше зусиль, ніж для чоловіка. Законодавство в Україні, нажаль, не урівнює жінку та чоловіка, наприклад, в виконанні сімейних обов’язків. «Приміром, в Канаді жінка має можливість перебувати у декретній відпустці стільки ж часу, як в Україні. Але є норма, яка зобов’язує чоловіка пробути в декретній відпустці півроку. Це призводить до того, що чоловіки зовсім по-іншому ставляться до домашніх клопотів. А жінки отримали набагато більше часу для того, щоб себе реалізовувати».

Її колега по парламенту, народний депутат від фракції Блок Петра Порошенка Ірина Геращенко, у свою чергу, зазначає, що жінок у владі повинно бути набагато більше. «51 народний депутат і два міністри, насправді, це ганьба, що абсолютно не відповідає справжній ролі жінок в розбудові і підтримці держави», - написала вона на своїй сторінці у соціальній мережі.

У владі повинно бути набагато більше жінок / УНИАН

На її думку, пострадянський синдром гендерних стереотипів, на жаль, досі працює в Україні, і, зокрема, в парламенті: «Ми в перші дні роботи парламенту стільки надивилися в таблоїдах, начиталися і наслухалися про молодих депутаток, яким в провину ставили тільки їх молодість, не помічаючи ані їх освіти, ані професійного шляху... Жодного чоловіка - депутата так не травили…».

Пані Ірина зазначає, що перші три місяці роботи Верховної Ради показали, що якраз жінки є більш відповідальними до своєї роботи в парламенті. «Але головна проблема не в законах, а в головах, в яких і досі сидять стереотипи нерівності», - вважає вона.

Більше того, це доволі помітно навіть у виступах деяких делегатів в ООН на конференції з питань прав жінок. Ірина Геращенко зазначає, що, наприклад, її неприємно вразив виступ представника Арменії: «Почула такі знайомі слова і нотки в голосі. Мовляв, якість політичного представництва жінок теж важлива, ми не повинні говорити про кількість… Виголошував це, звичайно ж, чоловік, хорошою англійською. Але ж яким совковим насправді він був і залишиться».

В той же час, на думку народного депутата, про якість чоловіків у політиці «в пострадянських і тоталітарних державах чомусь ніхто не говорить».

Викривлене поняття фемінізму

Втім, попри скарги українок на гендерну нерівність, «звинувачувати» у цьому протилежну стать не варто. Адже багато українських жінок просто не готові змінюватись та займати місце на рівні чоловіка. Психолог Ольга Бойко зауважує, що для більшості українок поняття «власна реалізація» продовжує вписуватись в рамки «дім, діти, чоловіки». «У прагненні жінки реалізуватись як мати та дружина немає нічого поганого. Однак жінки іноді забувають, що в сучасному світі вони отримали безліч можливостей для самореалізації та вдосконалення», - вважає вона.

За словами психолога, більшість її пацієнтів – заміжні жінки, які не задоволені власним життям. «Але, коли хтось розповідає про гендерну нерівність та «негідних чоловіків», які не пускають жінок у «свій світ», я завжди запитую: а чи готова жінка сама піти у цей світ? Чи вона дійсно хоче цього?».

З таким твердженням погоджується і кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Ірина Ігнатенко. Дослідниця взялась за вивчення теми світогляду давніх українців «крізь призму жіночого тіла». Вчена запевняє, що саме «народні правила», які тримали наших бабусь і прабабусь в суворих рамках тодішнього розуміння моралі, справили величезний генетичний вплив на сучасних українок і розвиток фемінізму в Україні. «Проблема в тому, що в Україні викривлене поняття фемінізму. Його трактують як ненависть до чоловіків, народження дітей, подружніх обов'язків і т.д. Насправді, фемінізм – це рівність, ліквідація «диких» звичаїв і ставлення до жінки. Тобто, те, що я жінка і викладаю в університеті чоловікам – це фемінізм. Те, що в медицині, в науці, політиці, з'явилися жінки – також дякуючи фемінізму. А у нас чомусь сприймають його як поганий вплив Заходу. Власне, ось таке неправильне сприйняття, викривлення цього поняття, призвело до того, що українки просто не навчені боротися за свої права. Сьогодні жінки захищають їх голими цицьками, а суть і далі зводиться до суто «сімейних обов'язків», в той час як варто було б говорити про жінку інтелігентну, з власною громадянською позицією і безліччю можливостей».

О. Каретнікова-Котягіна, Т. Урбанська

УНІАН в Google News