Боротьба з інфляцією: Україна уподібнюється до Зімбабве?

"Мугабе також адміністративно регулює ціни. Нещодавно там надрукували банкноту в 200 млн. зімбабвійських доларів"... Думки експертів

Однією з останніх офіційних причин сварки Президента і прем’єра було небажання глави держави підписувати закон про обмеження торговельної надбавки. Нагадаємо, Юлія Тимошенко стверджувала, що в неї є пакет антиінфляційних законопроектів, який містить у собі проект закону про регулювання та реалізацію окремих соціально значущих продуктів харчування, проект закону про встановлення на 2008 рік тарифної квоти на ввезення в Україну деяких видів м’яса і проект закону щодо встановлення митних тарифів. Чи можуть ці закони дійсно вплинути на рівень ціноутворення і знизити рівень інфляції і якими будуть наслідки їх прийняття для пересічного споживача, для бізнесу і  для української економіки в цілому, УНІАН поцікавився в економічних експертів.

Ігор Шпак, виконавчий директор Центру підтримки бюджетної реформи

АДМІНІСТРУВАННЯ ЦІН - ЦЕ ШЛЯХ В НІКУДИ

Це рішення має кілька аспектів. Один з них - сезонний. Закон може запрацювати в той період, коли прилавки будуть наповнюватися природнім чином, оскільки дійсно Україну, за прогнозами, чекає гарний врожай. І уряд буде запускати переможні прес-релізи, в яких він буде стверджувати, що це обмеження виявилося дієвим. Насправді це спрацює сезонне збільшення пропозиції. Якщо ж абстрагуватися від сезонного наповнення , то це адміністративне антиекономічне рішення. Немає жодної новітньої економічної системи в світі, яка б продемонструвала ефективність адміністративного управління цінами. Кабмін – це не факір, який дує в дудочку, а кобра цін у відповідь слухняно зменшується чи збільшується. Роберт Мугабе у Зімбабве також адміністративно регулює ціни. Нещодавно там була надрукована банкнота вартістю в 200 млн. зімбабвійських доларів.

Адміністрування цін - це шлях в нікуди. Якщо Президент Ющенко дійсно заветує цей законопроект, тоді він ще раз підтвердить, що політик в ньому остаточно не витіснив економіста.

Як прийняття такого законопроекту відобразиться на українському споживачеві? Пересічний споживач може прийти одного дня в супермаркет і не побачити там дешевого молока і дешевого хліба, йому залишаться тільки дорогі сорти молочної продукції і тостовий хліб. Адміністративне обмеження цін буде знижувати пропозицію тих соціальних товарів. А виробники будуть переорієнтовувати своє виробництво на ті товари, в яких немає такого адміністративного зашморгу. Приклад – Росія, яка тривалий час встановлює обмеження надбавок на хліб. Це призвело до того, що соціальний хліб в багатьох російських регіонах  - це глевка маса, яку складно їсти. А виробники-пекарні натомість печуть тостовий хліб, тому що він дорогий, прибутковий і на нього не розповсюджується торгова надбавка. Пересічному споживачу не варто сподіватися, що ціни замруть і, малоймовірно, що споживчий кошик пересічного споживача стане дешевшим

Супермаркети, які мають логістичний ланцюжок, зможуть втриматися в межах цієї надбавки в тому числі за рахунок крос-субсидування (втримання цін у межах 15% на соціальні продукти за рахунок підвищення цін на інші продукти). Маленьким точкам, звичайно, буде важче. Але складно уявити, що маса державних інспекторів цін піде по всіх цих магазинах і вимагатиме безумовного дотримання цього закону. Це може призвести і до соціального неспокою, тим паче на наших базарах. За статистикою, 20% торгових ритейлерських  місць - це цивілізовано облаштовані місця, тобто супермаркети. 80%  - це роздрібна торгівля. Достатньо складно буде втиснути цінову політику цього великого сегменту у прокрустове ложе цього законопроекту, який, сподіваюся, не стане законом. 

Одномоментним вкиданням імпортного м’яса невідомої сертифікації і не достатньо високої якості (про це йдуть сигнали з місць) – це не системне вирішення проблеми. Якщо в ліву руку взяти цей законопроект, а в праву – звітність Держкомстату, згідно з якою у нас місяць за місяцем зменшується поголів’я великої рогатої худоби, поголів’я свиней, то хіба відкриття кордонів і ввезення безмитного м’яса є турботою про нашого вітчизняного виробника?

Питання зменшення мита – це є стандартна процедура узгодження вступу України до СОТ. І поступова лібералізація зовнішньоторговельних відносин має спрацювати у довготерміновій перспективі. На сьогодні політики, які приймають це рішення, керуються короткозорими політичними міркуваннями.

Ярослав Жаліло, президент Центру антикризових досліджень:

ПРОДАВЦЯМ СТАНЕ НЕВИГІДНО  ТОРГУВАТИ СОЦІАЛЬНИМИ ПРОДУКТАМИ

Так звані антиінфляційні законопроекти зосереджені навколо двох речей: адміністративного регулювання ціни і намагання впливу за рахунок імпортерів. По суті, якщо уряд може обмежитися таким вузьким колом інструментів, то навряд чи можна говорити про якусь послідовну та комплексну антиінфляційну політику.

Щодо обмеження надбавки. Як економіст можу сказати дві речі. По-перше, вплив на гальмування цін дійсно буде. Наскільки він буде потужним - сказати важко. Очевидно, цей закон трохи пригальмує спекулятивну складову зростання ціни. Але, з іншого боку, він може призвести до виникнення дефіциту соціальних товарів через те, що магазин намагатиметься обмежувати у себе продаж тих товарів, які є невигідними.

Законопроект про імпортне мито сприймається в рамках вступу до СОТ, він по суті не є антиінфляційним законопроектом. 

Олександр Жолудь, економіст Міжнародного центру перспективних досліджень

ЗАКОН ПРОСТО БУДУТЬ ОБХОДИТИ

Використання адміністративно-командних методів в ринковій економіці неможливе. Цей закон просто будуть обходити. Якщо брати весь ланцюжок, який проходять продукти від лану до столу, умовно кажучи, то треба контролювати ціну на кожному етапі, а не тільки на кінцевому. А ми зараз контролюємо лише на кінцевій частині цього ланцюжка і хочемо ціну утримати. Насправді йде підняття і цін у магазинах, і закупівельних цін для сільськогосподарської продукції. Тож очікувати, що, лише стримуючи одну частину, ми зможемо зупинити інфляцію – не можна. Більш того, цілком можливо, що будуть існувати негласні угоди між постачальником та роздрібною мережею. Постачальник піднімає свою ціну, відповідно піднімається і кінцева ціна, стає змінною рентабельність.

Я не очікую, що від цього закону буде якийсь суттєвий ефект, який помітить середній бізнес чи кінцевий споживач. Спочатку може бути певний тиск на ці роздрібні мережі чи магазини, але думаю, довго таке не може тривати.

Відкриття дороги для імпорту (хоча воно і посилює ризики, які в нас є з фінансування зовнішньо-торгівельного балансу), можливо, є позитивним. Але це треба робити так, щоб не постраждав вітчизняний виробник. Ось, наприклад, закуповували м’ясо. Згідно з даними, про які казав голова Держкомрезерву Михайло Поживанов, вони купували м’ясо в Польщі по 21 грн за кг, а продавали в Україні по 17 грн. за кг. Різницю між 17 і 21 грн., навіть не враховуючи транспортні витрати, має покривати бюджет. В той же час в Україні м’ясо на заготівельні пункти здавали по 16-18 грн. за кг. Виходить, замість того, аби купувати м’ясо в українського селянина, який його сам виростив, по 21 грн., ми купуємо за кордоном дорожче, аніж продається в Україні. Це перерозподіл, причому витрати покладаються саме на бюджет і в решті решт їх покриває українець, який сплачує податки.

Борис Кушнірук, економіст

УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС ПРИЛАШТУЄТЬСЯ ДО БУДЬ-ЯКИХ ПОТРЕБ

Будь-які заходи, які не мають ринкової природи (попит і пропозиція), є недостатньо ефективними. Вони можуть використовуватися, але в даному випадку я не впевнений, що це вирішить проблему в стратегічному плані. Україна – аграрна держава з точки зору можливостей і вона абсолютно здатна забезпечити власне населення всіма продуктами харчування. Інша справа, у зв’язку з тим, що ми вийшли у світовий простір, відбувається вирівнювання цін між продукцією в Україні і за кордоном. І уникнути цієї проблеми майже неможливо. Мова має йти не про те, щоб робити спроби зменшити ціну на аграрну продукцію всередині країни. Єдине, чим уряд може запобігати цьому  - мати резерви, які він може викидати на ринок для утримання від коливань цін, які можуть виникати всередині країни та за її межами.

Що стосується механізмів, то їх існує два. Перший - це сприяння розвитку сільського господарства і аграрного сектору. Більшою мірою, не стільки потрібно щось туди давати, скільки не заважати. Коли уряд зупиняє постачання олії за межі України  - він не допомагає, він навмисно, цілеспрямовано заважає. І це буде призводити до негативних наслідків. А, по друге, потрібно не давати можливість зберігати занижену ціну на продукти, а конкретно давати цільові субсидії для тих груп населення, які не мають достатньо коштів.

Бізнес, особливо в Україні, прилаштується до будь-яких потреб, в тому числі і до цих. Буде потреба змінити тактику - він змінить, в цьому плані він достатньо цинічний, щоб мати можливість знайти механізми, яким чином вирішити проблему достатньої прибутковості. Пересічний споживач на певному етапі, може, щось і виграє. А в далекій перспективі – бізнес знову ж таки знайде інший механізм, як вирішити цю проблему. Населення буде відчувати на собі лише неефективну економічну політику в цілому.

Опитувала Анна Ященко