Фото УНИАН

Квартирне питання переселенців: два роки митарств

Пройшло вже понад два роки, як мешканці Донбасу, рятуючись від війни, почали покидати свої оселі. Тим, кого приймали родичі чи друзі, дуже пощастило, хтось, на той час, мав кошти самостійно винаймати житло, але більшість – їхали навмання.

Фото УНИАН

Голова Всеукраїнської організації у справах вимушених переселенців Оксана Єрмішина – також переселенка. Разом зі своєю родиною вона залишила Донбас на початку червня 2014-го року. «Щоб нас випустили, на блокпостах казали, що вивозимо дітей в спортивний табір, а самі повернемося. Виїхали без нічого і в нікуди. Три тижні дистанційного пошуку житла нічого не дали. Лише коли були під Дніпропетровськом (нині – Дніпром), нам подзвонили ріелтори і запропонували житло», – розповідає жінка.

На той час Єрмішина була дуже далека навіть від розуміння, що таке волонтерський рух. Спільнота переселенців, яка, з часом, перетворилася на Всеукраїнську організацію підтримки внутрішньо-переміщених осіб (ВПО), народилася абсолютно випадково. Спочатку жінка просто активно спілкуватися з іншими переселенцями, які також мали дітей, заради спільної організації розваг для малечі. Втім, розуміючи, що конфлікт на малій Батьківщині швидко не закінчиться, жінка почала замислюватися про більш предметну підтримку для ВПО – роботу та житло. Згодом осередок із п’яти осіб засновував майбутню всеукраїнську організацію.

Серед багатьох напрямків їхньої роботи проблема житла залишається однією з найбільш гострих. Наразі організація, завдяки інвесторам із США, займається зведенням житлового комплексу для переселенців. Будівництво вже розпочалося. Житловий комплекс розміщуватиметься неподалік від Києва. Генеральний план передбачає до 500 квартир, у які вже навесні 2017 року мають заїхати перші мешканці.

Жінка наголошує: поки «не перерізали стрічку», афішувати деталі щодо житлового комплексу вона не хоче. Але розповідає, що процес пошуку інвесторів зайняв два роки. Паралельно шукали і переселенців, які зможуть ці квартири придбати. Шляхом такої гуртової закупки організація домоглася 20% знижки. Навіть більше, квартири будуть вже з ремонтом та мінімальним набором меблів і побутової техніки.

«Щоб придбати квартиру, люди витрачають останні гроші, у тому числі, отримані за продаж нерухомості на сході практично за безцінь (кому вдалося це зробити, – УНІАН). Тому ми пропонуємо повний пакет. Ми хочемо показати посадовцям, як можна вирішувати житлові питання якісно і вигідно... Давайте нам тільки безкоштовну землю, а ми будемо будувати, не залучаючи ваші кошти», – розповідає Єрмішина.

95,5% переселенців орендують житло

В Мінсоцполітики повідомляють, що, станом на кінець серпня, на облік взято  1 705 363 переселенців. Найбільша кількість осіб мешкає в Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській областях та місті Києві. За даними Міжнародної організації з міграції 95,5% переселенців живуть в орендованих квартирах. Втім, це зовсім не означає, що проблема житла для них вирішена.

Нерідко незнайомим сім’ям доводиться об’єднуватися, аби мати змогу сплачувати вартість оренди, адже призначеної урядом адресної допомоги для покриття витрат на проживання вистачає лише на незначну частину оплати. Зазначимо, що ця допомога виділяється на основі постанови Кабміну від 1 жовтня 2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Для непрацездатних осіб вона складає 884 грн, для працездатних – 442 грн, тоді як середня вартість найму однокімнатної квартири у Києві складає 4000-5000 грн.

Окрім того, власники квартир без особливого бажання здають помешкання переселенцям. Оксані Єрмішиній – одній із небагатьох – пощастило: її родині жодного разу не довелося міняти квартиру за ці два роки. В той час як, за її словами, більшість переселенців змінює місце свого проживання три-чотири рази на рік. А це призводить до того, що люди кидають все і повертаються на окуповану територію, бо бажають мати «якісь чотири стіни, з яких їх просто не зможуть вигнати». «Це величезна втрата для України, адже більшість із них - самодостатні люди, які могли би наповнювати бюджет України, замість того, щоб вимушено працювати на території окупаційної влади», – вважає активістка.

Ермишина / hromadskeradio.org

При цьому, на її переконання, західним донорам вкрай важко пояснити проблему житла для ВПО. «Весь світ живе в орендованому житті. Але що таке ринок орендованого житла в Україні і, наприклад, в США? Там людину не можуть просто так вигнати з родиною о 10-й годині вечора на вулицю, просто побачивши щось по телевізору про переселенців...», – каже вона.

Німецькі модульні містечка

Втім, дехто, навпаки, зрозумів всю гостроту житлової проблеми для внутрішньо-переміщених осіб в Україні. Так, за матеріального та технічного сприяння Німеччини в трьох областях України (Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській) на початку 2015 року були споруджені 7 містечок модульного типу для переселенців.

Як повідомляв УНІАН, стандартне модульне містечко складалось з 10 будинків квартирного типу (100 житлових модулів), 3 гуртожитків (84 модулі), пралень (2 модулі) і адміністративно-господарського блоку (3 модулі). Тимчасове житло було укомплектоване ліжками, шафами, матрацами, наматрацниками, постільним приладдям, столами, стільцями, кухонним інвентарем, холодильниками, засобами особистої гігієни, санвузлами. Окреме житло було додатково обладнане санвузлами для людей з обмеженими можливостями.

Наприклад, у Харківському модульному містечку, яке, свого часу, відкрилося першим, зараз проживає 406 людей, у тому числі 187 дитини та 35 інвалідів. До липня цього року це коштувало їм 118 гривень на місяць, однак з липня вартість проживання зросла до 352 гривень з особи. Місцевий бюджет компенсує 50% комунальних витрат, решту сплачують самі переселенці.

У Запорізькій області модульне містечко відкрилося у лютому минулого року і, хоча було розраховане на 544 особи, на момент відкриття в ньому оселилося лише 190 людей. Наразі, за даними регіонального штабу по роботі з переселенцями ГУ ГСЧС, у модульному містечку проживає 361 особа. «Модульне містечко максимально заповнене для комфортного проживання сімей, адже кожна із них займає кімнату в модулі, розраховану на більшу кількість людей», – зауважує керівник регіонального штабу по роботі з переселенцями ГУ ГСЧС в Запорізькій області Микола Головань.

Фото УНИАН

Вартість проживання (більше її половини компенсує місто) тут становить 150 гривень з особи.

За словами Єрмішиної, ці містечка мали виконувати транзитну функцію, бути «перевалочним» пунктом, де люди могли би два-три дні перепочити, упорядкувати подальші плани та їхати далі. Але не так сталося, як гадалося. Активістка вважає, що, після того, як влада оголосила, що переселенці можуть жити в таких містечках постійно, вони перетворилися у «незрозуміле гетто». «Адже жити там неможливо», – заявляє голова Всеукраїнської організації у справах вимушених переселенців.

Втім, модульні містечка (особливо, зважаючи, що побудовані вони були лише на початку 2015 року, а спроби розселити переселенців розпочалися набагато раніше) не єдині, де розміщення людей планувалося на місяці, а затягнулося на роки.

В санаторій або гуртожиток – назавжди?

Коли безпорадні люди зі сходу України хвилями залишали свої домівки, їх, найчастіше, розселяли у місцях тимчасового проживання, так званих компактних поселеннях, які існують і досі. Правовий аналітик БФ «Право на захист» Ксенія Карагяур розповідає, що, зазвичай, місцями компактного проживання (МКП) є приватні гуртожитки, приміщення житлового фонду соціального призначення, готелі, санаторії, бази відпочинку. МКП внутрішньо переміщених осіб можуть відноситися як до приватної форми власності (їх найбільша частина), так і до комунальної або до державної. Також МКП можуть підпорядковуватися різним міністерствам, установам і т.д.

Згідно з моніторингом, який проводився БФ «Право на захист» у квітні цього року у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, вартість проживання в МКП може бути безкоштовною або сягати до 750 гривень на місяць. Втім, у близько 48% МКП, відвіданих експертами фонду, сума за проживання не перевищує 200 гривень.

Посилаючись на інформацію Global Shelter Cluster, Карагяур повідомляє, що загалом в Україні нараховується 271 МКП, але 52 із них вже зачинені. «Тобто, є тенденція до зменшення кількості внутрішньо переміщених осіб, які, наразі, проживають в МКП. Загальна ж кількість людей, які проживають у місцях компактного проживання, складає, орієнтовно, 6,5 тис. Це менше 1% усіх внутрішньо переміщених осіб в Україні», – зазначає вона.

Слова експерта підтверджуються прикладами. Так, у Харкові – свого часу, одному з головних осередків, обраних людьми для переїзду – серед МКП для переселенців залишився лише приватний табір «Ромашка». За словами його власниці Оксани, наразі там проживає 120 внутрішньо переміщених осіб.

На Дніпропетровщині, яка також у лідерах серед регіонів, обраних переселенцями у якості прихистку, людям, що не мали змоги зупинитися у родичів, місцеві органи влади надавали місця у комунальних гуртожитках, санаторіях та готелях. Наприклад, на повне державне забезпечення було оформлено 88 інвалідів, яких влаштували у спеціалізованих будинках-інтернатах області. Але, на загал, на сьогодні можливості по розселенню в регіоні практично вичерпані. Втім, у березні поточного року місцева ОДА, разом з представниками ЄС, відібрала ще 15 приміщень, які, за рахунок європейських грантів, будуть переобладнані у гуртожитки. Планується, що там зможуть розміститись ще до 2 тисяч переселенців.

В Одеському регіоні в декількох оздоровчих установах – в Куяльнику та в селищі Сергіївка – залишаються декілька сотень людей. Кошти для цього з держбюджету не виділялись, тому виживали переселенці, завдяки допомозі волонтерів і добрій волі власників курортних об’єктів. За словами тих, хто досі перебиваються таким житлом, зараз власники їх виживають. Останні ж кажуть, що місцева влада не покриває витрат на проживання переселенців у санаторіях.

Дійсно, як пояснила директор департаменту охорони здоров'я та соціального захисту Одеської ОДА Тетяна Крива, про подальше фінансування проживання переселенців в санаторіях за рахунок бюджетних коштів не йдеться. За її словами, для цих людей підібрано 4 варіанти соціального житла - два геріатричних будинку-інтернати (у Одесі та в селі Мирнопілля Арцизького району області), куди запропоновано переїхати інвалідам та людям похилого віку, об'єкт в селі Струмок Татарбунарського району, де можна розселити матерів з дітьми, та 2-поверховий комплекс школи-інтернату на 120 осіб в селі Борщі.

Фото УНИАН

А ось в селищі Маяки благодійники і переселенці не стали чекати допомоги держави. За словами адміністратора благодійного фонду «Добрий Самарянин» Романа Медяника, ще навесні 2014-го фонд запропонував під розміщення переселенців свій 2-поверховий комплекс. Але, зважаючи, що люди досі не можуть повернутися у свої домівки на Донбасі, було прийнято рішення створити щось на кшталт кібуцу. На сьогодні 60 осіб, які проживають у комплексі, створили свій комітет, за рішенням якого щомісяця в «загальний казан» вноситься по 1,5 тис грн з людини. У цю суму входить все, включаючи харчування, проживання, комунальні послуги. Мешканці годуються плодами своєї праці – придбали трактор, збирають свій урожай, мають корів, кіз, свиней, курей, коптять рибу та вирощують гриби…

Експерт БФ «Право на захист» Ксенія Карагяур підкреслює, що, відповідно до міжнародних стандартів, держава має вжити заходи, направлені на забезпечення права на достатній рівень життя, відновлення втраченого житла, власності, адаптації та інтеграції ВПО. Втім, на державному рівні питання житла для переселенців зависло у повітрі. Наприкінці 2015 року була прийнята Комплексна державна програма щодо підтримки, адаптації та реінтеграції ВПО на період до 2017 року. Документ передбачав і виділення землі, і будівництво постійного житла для переселенців. «Однак видатки на реалізацію цієї програми державним бюджетом не передбачені», – зазначає аналітик.

В свою чергу, за словами активістки Єрмішиної є ще дві програми, в яких переселенці були додані лише формально – фонд сприяння молодіжному будівництву і «Власний дім». «В сприянні молодіжному будівництву людина має стояти на квартирному обліку, але який переселенець стоїть на квартирному обліку? – Це неможливо… Для програми «Власний дім» ти повинен не менше півроку проживати в селі і мати там роботу. І справді є дуже багато переселенців, які, якщо їм виділяти землю, будуть будувати, жити і працювати. Але ініціатором можуть виступати лише профільні міністерства, а вони не мають бажання це робити», – розповідає вона.

Допомога держави

Певно, найбільш профільним міністерством з цього питання можна вважати Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо-переміщених осіб України. У відповідь на запит, що саме робить держава для вирішення житлової проблеми ВПО, УНІАН відповіли, що, по-перше, на підставі Бюджетного кодексу України, для будівництва соціального житла комунальної форми власності для внутрішньо переміщених осіб, у місцевих органів влади існує можливість залучення коштів Державного фонду регіонального розвитку. Окрім того, згідно з ратифікованою Фінансовою угодою між Україною та Європейським інвестиційним банком, може бути залучено 200 млн євро кредитних коштів для вирішення потреб внутрішньо переміщених осіб. Виконавцем проектів в рамках кредитної угоди є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

По-друге, було ратифіковано Меморандум про спільні наміри Уряду України та Уряду ФРН стосовно незв'язаного фінансового кредиту Кредитної установи KfW загальним розміром 500 млн. євро, частина суми якого у розмірі 300 млн. євро спрямована на фінансування відновлення та будівництво житла для внутрішньо переміщених осіб, відбудови та модернізації інфраструктури східної частини України. Напрямки обираються, згідно з рекомендаціями робочої групи, створеної при Міністерстві регіонального розвитку.

Щодо власних кроків для покращення ситуації з житлом для внутрішньо переміщених осіб у міністерстві повідомили, що 16 серпня поточного року відбулася спільна зустріч представників громадських організацій, бізнесу та компаній-забудовників, на якій саме обговорювалися питання покращення житлових умов, працевлаштування, інтеграції в громади внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, в міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо-переміщених осіб України зауважили, що вже направили листа до міністра регіонального розвитку Геннадія Зубка з пропозицією розглянути можливість створення при його міністерстві міжвідомчої робочої групи для вирішення вищезазначених питань.

REUTERS

… Активістка Єрмішина підкреслює: навіть якщо по закінченню військових дій якась частина переселенців вирішить повернутися на Донбас, сьогоднішнє будівництво житла для них піде тільки на користь місцевим громадам. Зважаючи на результати моніторингу БФ «Право на захист», місцеві мешканці допомагали і готові допомагати переселенцям надалі. Але ця допомога – працевлаштування, речі першої необхідності, ліки, спілкування і моральна підтримка – не компенсують відсутності даху над головою. Було б непогано, якби держава, нарешті, на третьому році поневірянь переселенців, з цим людям допомогла.

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter