Четвер,
24 серпня 2017
Наші спільноти

Що Томенко шукав у Качанівці?

Колись, півтори сотні років тому,  це було модне місце, де збиралася знать з Москви, Петербурга, Києва. Тут гостювали та творили Шевченко і Глінка, Гоголь і Врубель, Рєпін і Костомаров... Наскільки реально відродити славу Качанівки?

Не все мистецьке життя – те, що в Києві. Є чимало місць в Україні, де воно може бути не менш змістовним та насиченим.

Одне з таких місць – Качанівка на Чернігівщині, 170 кілометрів на північний схід. Саме стільки треба їхати з Києва до Національного історико-культурного заповідника  “Качанівка”.

Заповідник – це рідкісної краси парк, розкішний палац, мальовничі озера, одне слово, сьогодні це єдина в Україні дворянська садиба, що збереглася не фрагментами, не шматочками, а в комплексі.

Колись, півтори сотні років тому,  це було модне місце, де збиралася знать з Москви, Петербурга, Києва. Тут гостювали та творили Шевченко і Глінка, Гоголь і Врубель, Рєпін і Костомаров. Потім прийшла радянська влада, і в садибі поміщиків Тарнавських (пізніше – цукрозаводчика Харитоненка) оселяли то лісгосп, то риборозподільник, то колгосп. Звісно, скрипка чи віолончель у ці часи тут уже не лунали.

І ось тепер знову знайшлись ті, хто хоче повернути Качанівці її славу, зробити її “модним місцем”.

За браком поміщиків та цукрових баронів це взялись робити політики. У минулі вихідні тут відбулася культурно-мистецька акція „ЕтноОсінь: Зоряна осінь у Качанівці”. Її ініціатором виступив народний депутат України, голова парламентського комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Микола Томенко.

У рамках акції до Качанівки приїхали співаки, художники, письменники, дипломати, журналісти, чиновники і просто туристи. Спорудили сцену, у залах палацу відкрили художні експозиції, організували екскурсії.

Почавши з відвідин палацу, ви могли переконатись, що українські поміщики мали непогані смаки. Оздоблення кімнат, меблі прекрасно збереглись. Іноді просто здається: зараз зайде Василь Тарнавський-молодший зі своїми гостями, ансамбль з кріпаків розсядеться на своїх місцях...

Водночас, у цих же залах ви могли ознайомитися з роботами сучасних художників. Скажімо, відкрити для себе „живопис на склі” у виконанні львівського художника Ярослава Даниліва, „емалевий живопис” київського подружжя Сергія та Тетяни Колечків.

А ще вишивки співачки, телеведучої Анжеліки Рудницької. Її роботи справді вражають, особливо, коли слухаєш саму Анжеліку, яка розповідає про те, з чого все почалося (вона була паралізована, і далеко не всі лікарі давали їй надію на одужання), і як їй приходять ідеї картин.

Кожен з гостей міг прогулятися парком, оцінити його неповторність. А тим часом над палацом, над парком лунав величний голос Дмитра Гнатюка. Ви чули коли-небудь гнатюківські „Два кольори”? А тепер уявіть їх собі не в концертному залі, а просто під небом, над віковим парком, над притихлим надвечір водяним плесом. Це варто тих 170 кілометрів від Києва, навіть не по найкращій дорозі...

Цікаво було спостерігати, як місцева молодь обступила Анжеліку Рудницьку, штовхаючись за автографами, тоді як поруч стояв Дмитро Гнатюк – жива легенда українського мистецтва, і ніхто не поспішав до нього. У кожного покоління, як то мовиться, свої кумири...

Така ось вийшла „ЕтноОсінь”.

Наскільки реально справді зробити Качанівку модним місцем, де збиратиметься мистецька еліта, інтелігенція і куди зможе приїхати кожен бажаючий?

За великим рахунком, чому ні? Цікавих місць в Україні вистачає. Той же Томенко на початку червня ініціював фестиваль „ЕтноЛіто–ХХІ. Купальські ігри на батьківщині Гоголя” в селі Гоголевому на Полтавщині, і очевидці свідчать, що ту поїздку вони не вважають згаяним часом. Маємо плани, каже Томенко, ушанувати й інші пори року цікавими заходами…

А ще ж є не лише Полтавщина та Чернігівщина, є решта України – замки, монастирі, заповідники, музеї під відкритим небом, є чимало місць, про які багато хто лише чув, але навіть не знає, куди треба опустити на карті палець, аби не помилитись.

З іншого боку,  не так уже й просто буде витягнути людей зі столиці в ту ж Качанівку чи інші “качанівки” за сотні кілометрів від Києва. Потрібні пристойні готелі, яких поки що обмаль, заклади харчування, дороги (під`їзд до тієї ж Качанівки з боку Прилук наводить на думку, що в цих місцях ще недавно тривали військові дії, німці вже відступили, але ви їдете тут першим).

До речі, чи нічого вам не довелось чути про „ЕтноЗиму”, де це буде й коли?

Олександр Калініченко

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку