Кому потрібні скандали навколо Міністерства охорони здоров'я

Йдеться про те, що за кілька років наша держава може бути позначена червоним кольором небезпеки на всіх картах світу...

Василь Князевич

Є сфери, від яких залежить повсякденне життя кожного з нас. Одна з них – медицина. Приблизно рік тому Міністерство охорони здоров`я України перетворилося на епіцентр інформаційних бурь. Складно безпосередньо пов`язувати цю зміну з початком активної роботи на посту міністра Василя Князевича. Але з приходом начебто тихої, навіть сором’язливої і непомітної людини вічна "тиха гавань" всіх українських урядів раптом стала улюбленою мішенню опозиції, а сам міністр – мимоволі одним з головних ньюзмейкерів країни. Що ж відбувається ось уже рік навколо міністерства або, ширше кажучи, в цілому з нашою медициною? Хто визначає, так би мовити, температуру галузі? Наскільки ефективну політику проводить нинішнє керівництво міністерства і чому той же міністр багатьом «перейшов дорогу»?

Як ініціатори імунізації стали її ворогами

Мабуть, вся інформація, необхідна для відповіді на ці запитання, доступна кожному, хто цікавиться. Витративши пару годин на читання публікацій у ЗМІ, можна помітити якісь новинні лінії, які легко скласти у відносно струнку хронологію подій. Складається стійке враження, що в галузі можуть відбутися реальні зміни на краще. Але є групи людей, міцно пов`язані з бізнесом і політикою, яким це, як кажуть, серйозно «не в тему». Тому, коли коса реформ чіпляє камінь прибутку, вони готові поставити під загрозу здоров`я мільйонів. Готові погіршити відносини України з великими й авторитетними міжнародними організаціями, від яких не в останню чергу залежить ситуація у вітчизняній медицині. При цьому, судячи з усього, ресурси і можливості, які мають у своєму розпорядженні люди, що диригують скандалами навколо міністерства, наводять на думку про те, що чутки про могутність у нашій країні "білямедичної мафії" не такі вже перебільшені. Тому протистояти їй складно будь-якому – будь ти лікар чи міністр.

Юрій Поляченко

Усі, ймовірно, пам`ятають, що перша інформаційна лавина накрила міністерство з початком додаткової імунізації молоді проти кору і краснухи. Передісторія така: у 2005-2007 роках МОЗ, очолюваний на той час міністром Юрієм Поляченком, Міністерство сім`ї, молоді і спорту під керівництвом Віктора Коржа і ще ряд українських відомств і міжнародних організацій провели масштабні дослідження, визначивши небезпеку виникнення епідемій кори і краснухи в Україні серед молодих людей, які вже не підпадають під планову імунізацію.

Згідно з науково обгрунтованими прогнозами, наступний спалах небезпечних хвороб в Україні припаде на 2010-2011 роки. Окрім 20-50 тисяч хворих і практично неминучих у цій ситуації десятків смертей, епідемія небезпечна народженням в майбутньому сотень дітей з вродженими вадами, а також поширенням хвороби з території України в інші держави. По суті, йдеться про те, що за кілька років наша держава може бути позначена червоним кольором небезпеки на всіх картах світу. Про ставлення цивілізованих країн до держави-джерела епідемії говорити зайве: "Євро-2012" може перетворитися на нездійснену мрію. Але набагато важливіше, що мільйонам українців доведеться жити в зоні епідемії.

Розуміючи серйозність біди, що насувається, тодішній уряд Віктора Януковича доклав величезних зусиль, щоб переконати ЮНІСЕФ добродійно купити для України 9 млн. доз вакцини. Загальна вартість проекту склала, за даними відкритих джерел, 5,5 млн. доларів. Зазначмо, тепер уже відомо, що за останні 8 років у світі було використано 360 млн. доз саме такої вакцини, яку одержала наша країна. Оскільки йшлося про виконання Україною міжнародних зобов`язань, вітчизняне законодавство не припускало державної реєстрації вакцини, що ввозилася.

Про те, які сили були задіяні в проекті додаткової імунізації, можна судити за підписами під проектом відповідного урядового розпорядження: від Академії медичних наук – Розенфельд Л.Г., від Міністерства сім`ї, молоді і спорту – Корж В.П., від Мінфіну – Копилов В.А., від Мінекономіки – Кінах А.К., від Міністерства освіти і науки – Жебрівський Б.М., від Міноборони – Гриценко А.С., від Мінюсту – Лавринович О.В., від МНС – Шуфрич Н.І. Це не весь перелік відомств і їх керівників, які у результаті повністю схвалили проведення додаткової імунізації.

Коли кращий захист – напад...

Список дійових осіб важливий з тієї причини, що за рік, коли в країні працював уже новий уряд, історія з додатковою імунізацією перетворилася чи то в детектив, чи то в тріллер.

Нагадаємо, рік тому головною новиною українських ЗМІ стало повідомлення про те, що в Краматорську через щеплення помер старшокласник. При цьому, втім, мало хто ставив питанням про причини надзвичайної інформованості центральних телеканалів не просто про події в Донецькій області, але про причини смерті окремої дитини. Оперативність, з якою смакували трагедію, дивовижна для України сама по собі. Канали опинилися, як кажуть, у потрібний час в потрібному місці - з телекамерами, блокнотами і наперед заготовленими звинуваченнями в бік нових працівників Міністерства охорони здоров`я - людей, які, як ми розуміємо, в той момент, як і лікарі, ще не знали, що насправді відбулося. Тим більше, що новий склад міністерства став простим виконавцем раніше затвердженого проекту про додаткову імунізацію, і звинувачення в неправильній організації проекту були як мінімум несправедливими.

Віктор Корж

Цікаво, що в ролі головного обвинувача Василя Князевича в ЗМІ виступив той самий Віктор Корж, підписи якого стоять під документами про проведення додаткової імунізації. Можна, звичайно, допустити, що колишній міністр спробував просто зняти відповідальність з себе і з тих, хто разом з ним ухвалював рішення щодо імунізації.

Але з часом нападки опонентів на міністерство та вимоги відправити нового міністра у відставку ставали дедалі жорсткішими, поступово перетворюючись на істерію навколо імунізації. Звернення Князевича й інших керівників міністерства з вимогами припинити антивакцинальну кампанію нічого не дали.

Активна PR-кампанія зробила свою справу: українці масово відмовляються навіть від планових щеплень. Додаткову імунізацію проти кору і краснухи провести вже неможливо – люди налякані, а термін придатності вакцини закінчується.

Тим часом, ЮНІСЕФ, задіявши всі міжнародні можливості, провела свої дослідження, підтвердивши безпеку завезеної до України вакцини. Що фактично поставило під сумнів можливості співпраці нашої держави з міжнародними організаціями надалі, а також відкрило шлях до судових позовів виробника вакцини проти країни, яка на порожньому місці зганьбила його ділову репутацію.

Рівно у цей момент на сцену знову вийшов той самий депутат Віктор Корж, який... звинуватив міністерство і особисто міністра в провалі кампанії з додаткової імунізації! Іншими словами, людина, яку цілий рік закликали не робити антирекламу щепленням, раптово занепокоїлася про неминучість спалахів епідемій в Україні. Кращий захист – напад? Адже до сьогоднішнього дня сотні українських і іноземних фахівців підтвердили, що смерть підлітка через 12 годин після щеплення стала трагічним збігом. Це очевидно, якщо врахувати, що ще вісім дітей, прищеплених з того ж флакона, що й загиблий хлопець, почувалися нормально і нині абсолютно здорові. Крім того, клінічна картина, що привела до смерті, до того не була жодного разу описана ніде в світі за всі роки використання вакцини. Хоча про це не прийнято говорити, але, по натяках в публікаціях можна зрозуміти, що причиною смерті стала якщо не халатність, то непрофесіоналізм лікарів, що надавали дитині першу допомогу. Але, втім, це інша тема.

Ринок, якому можуть позаздрити нафтогазові барони...

Судячи з усього, скандали навколо імунізації – це тільки ширма, якою прикриваються люди, що зробили бізнес на, м`яко кажучи, недосконалості нашої системи охорони здоров`я. Добре відомо, що в МОЗ за нового керівництва за рік були розпочаті мінімум дві докорінні реформи: самої системи охорони здоров`я і системи ліцензування лікарських засобів.

Василь Князевич

Перша почалася з уже проведеної (по суті вперше в українській історії!) інвентаризації всього, що традиційно відноситься до медицини – всіх відомчих і "звичайних" лікарень, всіх так званих койко-місць, всіх фінансових потоків. На офіційному рівні виявилися цікаві речі, які відомі кожному пацієнтові і без інвентаризації: грошей на медицину виділяється мало, але навіть ті, що є, витрачають абсолютно бездарно, що, звісно, дає змогу розкрадати. Скажімо, дублювання тих самих койко-місць дозволяє окремим медустановам одержувати і освоювати бюджети, які ніяк не пояснюються кількістю реальних хворих і якістю наданої їм допомоги. Влітку минулого року Василь Князевич виступив з ідеєю підвищити відповідальність лікаря: міністерство розробило кілька законопроектів. При цьому нинішній міністр став першим керівником відомства, який заявив про необхідність значного підвищення зарплат медикам і залежності розміру окладу від кваліфікації і кількості пацієнтів. Мабуть, нескладно уявити, наскільки були зачеплені інтереси тих, хто чудово почувається в нинішній системі медичної корупції і для кого саме ця хибна система стала основою бізнесу.

Але ще болючіші точки, схоже, були зачеплені, коли зайшлося про реформування схеми попадання ліків на український ринок. Досі ліцензуванням, реєстрацією і тому подібними маніпуляціями займалися три держструктури, які складно координують діяльність між собою і ще складніше контролюються ззовні. Очевидно, що єдиною логічно зрозумілою метою існування заплутаної схеми була максимальна корупція ринку, обіг якого без перебільшення перевершує газовий і нафтовий сектори економіки. Про те, наскільки болісно "господарі" ринку сприйняли зовнішнє вторгнення в їх бізнес, можна судити із зльоту цін на ліки, з організованого закриття аптек і штучно створеного дефіциту ліків. Перша атака "аптечної мафії", здається, захлинулася, оскільки розрахунок на «народне обурення» не виправдався. Але, судячи з усього, це, звісно, не кінець війни. Це тільки перепочинок, і опір рішенню МОЗ заснувати одну державну структуру – прозору і контрольовану - для наповнення українського ринку якісними препаратами, може тільки посилитися.

Дуже багатьом не подобається сьогодні те, що робить міністерство і його керівник. У цій обстановці скандали навколо МОЗ, істерична атмосфера, як мінімум, дають можливість відвернути увагу. Скажімо, від того, як рік тому вдалося розпатрати державне підприємство "Держмедпром", вивівши з його складу і передавши до приватних рук найпривабливіші українські підприємства – виробника інсуліну "Індар", виробника ампул Полтавський завод медскла, ряд інших. Українські ЗМІ досить детально висвітили схему і технологію проведення цієї «комбінації», але цим все й обмежилося.

І тут виникають гострі питання, відповіді на які не знайти в Інтернеті: чиїми спікерами виступають ті, хто люто опонує Міністерству охоронздоров`я? Кому на руку штучні скандали навколо міністерства? Чому сам Василь Князевич жодного разу публічно не заявив, хто протистоїть започаткованим ним змінам, не назвав своїх опонентів? Чому мовчать ті, кого називають силовими структурами, відповідальними за національну безпеку? І що це за впливові люди і сили, в боротьбу з якими не вплутуються навіть керівники держави? Про яке майбутнє цієї країни може йтися, якщо дуже багато відповідальних чиновників знають про підвищення з кожним днем епідеміологічної небезпеки, але нічого не роблять? Навіть говорити про цю загрозу вголос, як і раніше, ризикує тільки той же Василь Князевич. Ті ж, хто мав би почути, виявляються «поза доступом». Словом, ми так і не знаємо, хто ж вільно і безкарно розпоряджається здоров`ям і життями мільйонів людей.

Галина Галайда