Так куди ж поділися гроші МВФ?
Так куди ж поділися гроші МВФ?

Так куди ж поділися гроші МВФ?

18:34, 01.03.2010
6 хв.

Це перевірятимуть В.Симоненко з Медведьком, за дорученням Януковича... У будь-якому бюджетному платежі можна розгледіти слід МВФ, усе залежить від установки аудитора…

ДоларОтже, Симоненко (той, що незмінно в Рахунковій палаті) разом з Медведьком перевірятимуть, за дорученням Януковича, куди ж поділися гроші МВФ, запозичені Україною. Згідно з повідомленням на президентському сайті - з картинкою в стилі Першого російського каналу  (верховний сановник приймає звіт підлеглого і дає йому розпорядження), - «глава держави наголосив на проведенні спільної з Рахунковою палатою перевірки використання коштів Держбюджету-2009 та бюджетних коштів у поточному році – як внутрішніх, так і отриманих від МВФ». (Рахункова палата, зауважимо, у відповідності до Закону 1996 року, формально не підпорядковується президентові, однак Симоненко радо скористається санкцією ще раз покопирсатися в урядових кошторисах).

МВФ традиційно супроводжує шлейф міфів. Один з них довелося почути минулого вік-енду на шашликах. Вища економічна освіта моїх друзів не завадила їм усерйоз обговорювати, скільки ж гектарів українського чорнозему віддано МВФ у заставу за 11 мільярдів доларів позики, отриманої з жовтня 2008 року.

Нецільове використання коштів МВФ – з того ж самого набору поширених міфів. Відстежувати, як були витрачені саме гроші МВФ, практично неможливо. Однак, оскільки перед аудиторами поставлено завдання, відповідь на яке відома заздалегідь, їхній звіт, схоже, буде чимось на кшталт обвинувачувальної белетристики.

Відео дня

Перевіримо матчастину

Нагадаємо, про що йдеться. Загалом Україна вибрала із загального обсягу стенд-баю в 16,4 млрд. доларів 11 млрд. з хвостиком. Це не враховуючи еквівалент близько двох мільярдів доларів спеціальних прав запозичень (СПЗ), які уряд пізньої осені 2009 року конвертував у 16 млрд. гривень, провів за статтею «інші неподаткові доходи», зарахував їх до поточних надходжень бюджету… і мерщій витратив. Хоча формально вони не є компонентом стенд-баю, сумніватися в тому, що їхня доля стане предметом прискіпливого розгляду внутрішніх аудиторів, не доводиться.

Історія кредитних взаємин між Україною та МВФ симптоматична не лише для реципієнта, а й для кредитора. Завдяки жорстокості своєї бюджетної кризи Україна спромоглася вписатися в історію МВФ. Перевертається чи ні хрещений батько МВФ Джон Мейнард Кейнс у своїй домовині, однак для Києва Фонд зробив виняток: позикові кошти пішли частково не в скарбницю центробанку на підтримку платіжного балансу, а на казначейський рахунок уряду – для фінансування дефіциту бюджету (хоча така неортодоксальність і гнучкість з боку МВФ усе ж таки пояснювалися необхідністю забезпечити зовнішні платежі, а отже, опосередковано такий крок мав стосунок до врегулювання проблем із платіжним балансом).

Таким чином, на старті програми восени 2008 року Нацбанк отримав 4 з гаком мільярди доларів; під День Перемоги чергові 2,8 мільярда були вперше переполовинені між центробанком та урядом; і наприкінці липня 3,3 млрд. доларів повністю надійшли на рахунки уряду – авансом, під невиконане зобов’язання розпочати поступове щоквартальне підвищення цін на газ для населення та підприємств ПЕК.

До речі, естафета зневаги до вимог програми з МВФ знущально передається Януковичу: Кабмін 1 березня «на своєму засіданні прийняв рішення про те, що у 2010 році ціна на газ для населення, для промислових установ та організацій, для теплокомуненерго не буде підвищуватися». 

Гроші не пахнуть

МВФ не друкує пронумеровані асигнації, траєкторію яких можна запеленгувати. Поки валютний позиковий ресурс МВФ, переказаний електронним платежем в Україну, ще деякий час залишається на валютному рахунку Казначейства, він ще деякий час зберігає материнські ознаки свого походження. Однак наступної миті, коли він конвертується Нацбанком у національну валюту, емвеефівські кошти розчиняються в загальному казані єдиного казначейського рахунку, і достеменно стверджувати, що саме вони були спрямовані на ту чи іншу мету – грішити проти бухгалтерської істини. Стосовно будь-якого платежу, здійсненого бюджетними коштами, проведеного з травня місяця, можна сказати: «Він був проведений за допомогою коштів МВФ». У такому твердженні правди буди стільки ж, скільки й вимислу, оскільки кошти не пахнуть і в них не імплантовано ідентифікаційний чіп.

Скажімо, за бажання можна стверджувати, що коштом МВФ профінансовано проект реконструкції водопостачання міста Львова в сумі 89 млн. грн. (після виборів про цілодобове постачання води у Львові вже не йдеться), однак з не меншим ступенем гіпотетичності можна заявити, що кредитор долучився до видачі актів на право власності на землю ціною в 345 млн. гривень. У будь-якому бюджетному платежі за бажання можна розгледіти слід МВФ, усе залежить від мотиваційної установки аудитора. Не викликає двозначного трактування хіба що погашення Мінфіном 12 вересня зовнішніх зобов’язань України (деномінованих у швейцарських франках) на суму, еквівалентну 781 млн. доларів США. Оперуючи макропоказниками, можна також стверджувати, що без коштів МВФ була б неможливою бюджетна підтримка Пенсійного фонду в обсязі 30 млрд. грн.. (13 млрд. безпосередньо з бюджету і 17 млрд. у вигляді позики з єдиного казначейського рахунку – позики, яку ніхто не збирається повертати). Гроші МВФ, а не подвиги, які собі приписує уряд Тимошенко, - це єдина й визначальна причина, чому українські пенсіонери безперебійно отримують пенсії, на яких, знову ж таки, не видно штампа «Завдяки МВФ».

Жодним чином не випереджаючи висновок аудиторів з ГПУ та РП, усе ж наважимося констатувати з високим ступенем імовірності – із 307 млрд. гривень бюджетних урядових витрат, 53 мільярди, або фактично кожна п’ята гривня бюджетних видатків, була проведена за допомогою коштів МВФ (включаючи ресурс конвертованих СПЗ). Це в розрахунку на зведений бюджет, а для державного - ця пропорція ще відчутніша. Якщо ж до щедрот МВФ долучити сальдо внутрішніх позик, допомогу Світового банку й навіть 290 мільйонів євро, отриманих від Японії в рахунок продажу квот на викиди парникових газів, то вийде, що кожна третя гривня бюджетних видатків профінансована за рахунок запозичень чи одномоментних надходжень на кшталт торгівлі квотами.

До речі, «освоєння» японських коштів теж заслуговує на мікроаудит у межах макроперевірки стану українських публічних фінансів – були вони використані на проекти енергозбереження чи спопеліли в топці передвиборчої боротьби.

Станіслав Голубенко

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся