П'ятниця,
20 жовтня 2017
Наші спільноти

Білорусь. «І в жодному разі не фотографуйте, бо тоді вам ніхто нічого не гарантуватиме…»

Начальник районної міліції зустрів мене непривітно, жодних вибачень за затримку.

«І в жодному разі не фотографуйте, бо тоді вам ніхто нічого не гарантуватиме…» Такими словами попрощалась зі мною прес-секретар білоруського МЗС, відмовивши в акредитації для зйомок.

Вирушаючи до Білорусі, я й гадки не мав, що в мене виникнуть проблеми з фотографуванням вулиць, людей, шкіл... Подорож розпочав із села - просто хотілося зняти білоруське Полісся.

Село Світловичі я визначив собі в “дорожній карті” ще в Києві, знайомі розповіли, як туди дістатися. О шостій ранку, вийшовши в Гомелі, вітчизняним ЛАЗом я поїхав далі. Вокзал, кіоски – все нагадувало період розвиненого соціалізму. По дорозі я милувався пейзажем, для шанувальників лісу та зеленого туризму - місця просто ідеальні.

У Світловичах я подався до школи, де попросив у якоїсь учительки дозволу фотографувати дітей. Мене направили до директорки, але вона сказала, що знімати можна тільки з дозволу сільради. Тоді я пішов шукати ферму, аби відзняти людей у роботі. Ферма розташувалася неподалік, і, розмовляючи з працівниками, я зробив кілька кадрів. Більше не встиг, біля мене зупинилася зелена Нива, з якої вискочила керівниця. Я повинен був відзвітувати, хто я такий, чого знімаю й чому не запитав дозволу. Почувши, що я кореспондент, директорка наполегливо поросила заховати фотокамеру.

- Бачите, як вони бідно одягнені, у мене аж серце болить, тож не фотографуйте, - сказала вона.

Перед походом у сільраду я завітав до крамнички, де мені здалося, що я перенісся на двадцять літ у минуле. Два сорти пива, два види горілки, снікерси й марси виглядали тут дуже неприродно.

Я не здивувався, що голова сільради вже чекав на мене.

Кореспондент? Куди поїдеш: до школи чи до лікарні?

Я обрав лікарню. Потім зрозумів, що лікарня була гордістю села. Вона нагадувала санаторій, і лікувався там батько голови сільради. Пенсіонери розповідали про те, як добре їм живеться за Лукашенка.

Зробивши кілька показних знімків, я зібрався в дорогу. Мене з особливою настійливістю почали проводжати, посадили на попутку, за кермом якої сидів міліціонер.

Спілкуючись із різними людьми, я відчував роздратування Україною. Вони були щиро переконані: обдурені американцями українці вчинили погано, зробили революцію, сваряться з Росією. Водночас відчувалася й заздрість. Бо українці зробили річ, неможливу для Білорусі.Міліціонер завіз мене до райцентру - Вєтки, я пересів на автобус і за якийсь час дістався Гомеля. Там немає фастфудів, їхні заклади - це або відверті радянські генделики, або  ресторани, куди ходять заможні люди. Утім, ціни у таких ресторанах невисокі. Уперше за день я нормально поїв і пішов роздивлятися місто. Ходив недовго. Мене взяв за руку знайомий міліціонер. Як він мине вистежив, досі не збагну.

- Вибач, але з тобою хоче познайомитися начальник районної міліції, дуже ображався, що я тебе не привіз, доведеться повернутися у Вєтку.

- Я маю акредитацію МЗС і дуже поспішаю. (Насправді в мене її ще не було, я тільки збирався отримати її в Мінську.)

- Якщо є акредитація – приїдеш сюди знову, а зараз повертаймося до райцентру.

Начальник районної міліції зустрів мене непривітно, жодних вибачень за затримку.

- Ти хто такий і чого знімаєш? – суворо запитав мене він. - А якщо я приїду на Хрещатик та фотографуватиму, вам приємно буде?

Він почав вимагати плівки, переконуючи, що передасть їх до Мінська, а мені повернуть пізніше. Інакше…

Я уявив, що мене посадять у місцевий ізолятор, і тоді я нічого не зніму в Мінську. Тож віддав плівки.

Наступного ранку я дістався столиці. Купив кілька газет, зі сторінок яких працівники місцевих підприємств радісно повідомляли про своє щасливе життя й плідну працю.

В МЗСі мене зустріли дуже сухо. Прес-секретар сказала, що я маю проблеми з акредитацією. Відсутність акредитації автоматично позбавляє іноземних фотографів права працювати.

Цікаво, що саме тоді в Білорусі перебував пан Володимир Марченко, заступник Наталії Вітренко в її партії. Його не пускали на Третє Всебілоруське зібрання, яке розпочалося того дня.

 

- Це – безпрецедентний випадок. Ви не пускаєте заступника голови партії, -  обурювалися у прес-службі МЗС люди, що були з Марченком.

На підлозі біля Марченка лежала фототехніка - камера та кілька світлосильних об’єктивів. Для чого одному з лідерів прогресивних соціалістів знімати професійною технікою з’їзд – я так і не зрозумів.

Прес-секретар пояснила, що, може, завтра його пустять. Помічники продовжували обурюватися.

 

Мені пообіцяли акредитацію на завтра.

Тож, маючи час, я відвідав штаб одного з лідерів опозиції Олександра Мілінкевича. Це єдине місце, куди журналістів пускали без акредитації. Увечері дивився по телевізору виступ Лукашенка, після нього на трибуну виходили щасливі працівники підприємств, розповідаючи про свої звершення.

Наступного дня мені остаточно відмовили в акредитації, прес-секретар посміхнулася й сказала: «Гуляйте - милуйтеся Мінськом. І, борони Боже, щось знімати». Про те, щоб дістати велику камеру з об’єктивами, не могло бути й мови. Та під курткою я тримав два маленькі “лейки”. Ними можна було робити знімки, не привертаючи особливої уваги.

Олександр Мілінкевич оголосив про проведення зустрічі з виборцями. Але площу Свободи, куди намагалися пройти мешканці Мінська, оточила міліція. Тоді організатори зустрічі вирішили пройти вулицею Леніна і провести зібрання біля Палацу спорту. Міліція відразу перекрила вулицю, тротуари, проїжджу частина й навіть газони.

Народ обурювався, повіяло духом Помаранчевої революції.

Біля одного з Мінських райвідділів міліції, куди привезли іншого арештованого лідера опозиції Козуліна, міліція затримала кількох журналістів. Якісь хлопці кинулися тікати на машині, їм стріляли по колесах.

Я вирушив на вокзал, мені хотілося врятувати те, що встиг відзняти.

Внутрішня напруга минула тільки тоді, коли ми перетнули кордон з Білоруссю. Ще ніколи мені так не хотілося додому.

 

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку