Екзистенціальні проблеми ректора Згуровського

Комісія в КПІ в атмосфері високого трудового й політичного підйому виключила п`ятикурсника «за дії, які не відповідають високому званню студента»... За горезвісний ніс Леніна... Але ж суду ще не було...

Комісія в КПІ в атмосфері високого трудового й політичного підйому виключила п`ятикурсника «за дії, які не відповідають високому званню студента»... За горезвісний ніс Леніна... Але ж суду ще не було...

Злий як пес. Минулі вихідні пішли коту під хвіст, нанівець. Розслабитися, половити рибу, сходити на каву, а тим більше напитися не давали думки про більшовицьку принциповість і пильність корифеїв науки й освіти Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут».

У п`ятницю комісія ректора Михайла Згуровського в атмосфері високого трудового й політичного підйому виключила п`ятикурсника хіміко-технологічного факультету, такого-собі Івана Срібного, «за дії, які не відповідають високому званню студента». Якась новомова українська, оруелівщина, коричневий соус, радянське, соціалістичне дежавю!

Зовсім як в СРСР, за Хрущева, Андропова, Брежнєва. Забули тільки доктори наук додати слово «радянського». Вийшло б, «за дії, які не відповідають високому званню радянського студента».

Слова, між іншим, можуть уподібнюватися маленьким дозам миш`яку: проковтуєш і начебто нічого, а в результаті - отруєння, в нашому випадку, ідеологічною отрутою. Втім, «положення лежачи» – завжди мистецтво, а лизоблюдство, підлабузництво – лише вуаль, яка приховує екзистенціальні проблеми життя українського суспільства, а не тільки безхребетних і відданих будь-якій владі університетських суддів-педагогів.

Уявив, як у красивому залі київського політехнічного університету зібралися доктори наук, доценти, орденоносці, передовики виховання, лауреати державних премій, почесні професори Сорбонни, Кембріджа й Берклі, МДУ імені Ломоносова, «ліві» активісти-патріоти студенти. Був влаштований спектакль, на якому публічно «підсмажили студента Івана Срібного на повільному вогні». А потім вирішили, що названому студентові немає місця в колисці лідерів вітчизняної природничої науки.

Причому, навряд чи все обійшлося трьома хвилинами. Були гнівні промови, патріотичні спічі, гасла, на кшталт: «Врятуємо рідний університет від оскаженілого антикомунізму!», «Хай живе Ленін!», ну геть тобі «Фронт українського патріотизму»! Педагоги й учені з відчуттям глибокого задоволення рекомендували ректорові забрати в Івана Срібного студентський квиток. Так і хочеться безсмертні рядки Гашека прошепотіти: «Швейк сказав на користь Австрії декілька теплих слів, а саме, що такій ідіотській монархії не місце на білому світі».

Дуже б хотілося прочитати стенограму, зрозуміти аргументацію людей, який поставили хрест на студентові. Чому не пригадали, що, наприклад, екс-міністр ФРН Йошка Фішер в юності захоплювався революційною боротьбою і був очільників великої лівацької організації. А яким став міністром, патріотом, законослухняним громадянином! Та що там цей німець! Президент України в молодості, кажуть, теж був революціонером вулиці, а сьогодні – гарант Конституції, півкраїни за нього голосує!

Ну а що наш герой студент Іван Срібний? Як говорить моя внучка «бешкетник і пустун»! Особисті переконання, класову ненависть використав за прямим призначенням – молотком понівечив мужнє мармурове обличчя вождя світового пролетаріату. Та ще й у центрі Києва, на початку бульвару Шевченка.

Вчинок особисто я засуджую. Нехороший вчинок. І зовсім не тому, що Комуністична партія України представлена у Верховній Раді, а тому, що живуть і процвітають нині немолоді, нездорові (за віком) громадяни, які щиро вважають, що Ленін боровся за те, щоб людина людині була друг, товариш і брат. А головне, пам`ятник їсти не просив, флюїди комуністичної ідеології не поширював, не кричав: «Імперіалізм – джерело воєн!»

Та й уявіть у майбутньому, через десять років той самий студент Срібний підвів свого сина до цього пам`ятника (який стоїть на такому високому постаменті, що зі спостерігача падає кепка, нагадуючи про необхідність упокорення), і вимовив йому на вухо: «Ось, бачиш, мій сину, це Ленін. Потім був Сталін. А потім концтабори, горе і вічна бідність України. Пообіцяй батьку, що виростеш і боротимешся з ідеологією марксизму-ленінізму».

Але зовсім не з цих причин неділя стала для мене днем політичного похмілля. Я розмірковував про наш український соціальний час. Про те (говорив Геракліт), як «все тече, все міняється, а змінюючись, заспокоюється». Вражався, як швидко після помаранчевої демократії настало довгоочікуване золоте століття вірності й відданості, надійності й стабільності, як свобода неминуче перетворилася на підлабузнювання перед владою.

Пригадав Радянський Союз. Як трудящі, робітники знову ж таки «з відчуттям глибокого задоволення» вимагали посадити поета, декласованого неробу Йосипа Бродського за дармоїдство, правозахисника В’ячеслава Чорновола відправити працювати в кочегарку за пропаганду буржуазної демократії, а журналіста Сергія Набоку на тюремні нари за те, що той наївно вірив у конституційну свободу слова. Всі вони, в радянські часи, були відщепенці, невдахи, ухиляльники.

А, між іншим, суд над студентом Іваном Срібним відбудеться (як повідомила прокуратура) тільки 17 червня 2010 року, а його вже з революційною немилосердністю виключили.

Панове! Він же до рішення суду невинний, хіба ви не знаєте, що таке презумпція невинності? І чому ви вирішили, що він негідний «нести високе звання студента»? У жовтні 1917 року вам би підказали «з політичних мотивів», а в 60-і «він гірше Солженіцина», загалом «заплутався в зв`язках з ворогами народу». А ви, напевно, виключили за те, що він не ходив на заняття, двієчником був? Тоді, напевно, було б зрозуміло.

Ще раз. Студент Іван Срібний не засуджений судом. І не відомо чи буде притягнений до адміністративної або кримінальної відповідальності. Може, навіть Феміда винесе приватне визначення і порекомендує ректорові Київського політеху, особисто Михайлу Згуровському, нагородити студента за мужність, видати грошову премію або «взяти на поруки» (так увійшов у творчий образ, що мало не написав «на поруки комсомольської організації університету»).

Я тільки тепер почав розуміти президента України Віктора Федоровича Януковича, який обурився тим фактом, що жоден український університет не увійшов до списку 500 найкращих університетів світу! Коли ж докторам наук Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» просувати учбовий заклад уперед, до зірок, до слави, якщо ректорат зайнятий політичними судилищами над студентами!?

Демократичний дух, етичний авторитет Київської політехніки після цього ганебного акту помер! Сон розуму народжує чудовиськ! Замість вікової традиції прославленого вузу, після його випускників Менделєєва, Сікорського, Патона, Корольова, українському суспільству підсовують ректорський комітет із замашками інквізиції ідеологічного чистилища. Падає стеля будівлі, храму науки, колиска науки, яку створювали не нинішні професори, захисники етичної політичної чистоти!

Навряд чи студент Іван Срібний поліз би на пам`ятник, якби в університеті викладали лауреати Нобелівської премії, премій Кіото, Макса Планка, Вульфа, Бальцана, знайшлися математики, які довели би справедливість гіпотези Пуанкаре, а світові наукові журнали «захлиналися» роботами учених політехніки.

Не потрапив би в сіті антикомунізму і «борців» з комуністичним режимом майбутній хімік Іван Срібний, якби в Київському політехнічному університеті юного отрока змогли переконати, що хімією займатися набагато цікавіше, ніж лазити з молотком на пам`ятники.

І ще одна крамольна думка. Може, через п`ятдесят років на стінах будівлі Київського політехнічного інституту, висітиме меморіальна дошка, типу: «Тут навчався. майбутній президент України, або, наприклад, перший у країні лауреат Нобелівської премії у галузі хімії Іван Срібний».

Ну а поки колишнього студента штовхнули у велику, радикальну політику, де силу права замінило право сили. Не сумніваюся, що залишить він альма-матер з ненавистю і сумом, запеклою душею і підрізаними крилами.

Віктор Тимошенко

УНІАН в Google News