Новий голова НСПУ: Яворівський мене не привітав і нічого не побажав

До приходу Яворівського у НСПУ було в Коктебелі 14 га, а зараз – 7… На сайті Спілки найсвіжіша дата – березень 2008 року...  Щось з Яворівським сталося… Інтерв`ю

10-річна епоха головування Володимира Яворівського у Національній спілці письменників України завершилася, хоча всупереч статуту він і балотувався на посаду голови втретє. З другої спроби (у першому турі жоден кандидат не набрав достатньої кількості голосів) письменники визначилися з новим керівником – головою став Віктор Баранов, очільник Київської міської організації НСПУ, головний редактор літературного журналу «Київ». Що залишив по собі Яворівський, які в дійсності майнові справи Спілки і які новації очікують письменницьку організацію найближчим часом, в інтерв’ю УНІАН розповів новий голова НСПУ Віктор Баранов.   

Пане Вікторе, як почуваєтеся у новому кріслі? Як вам колишній голова Спілки повноваження передавав?

Передачі повноважень як такої не було. Попередня команда написала заяви на звільнення 18 числом, і тоді ще чинний голова Яворівський їх підписав. Ми прийшли в понеділок на роботу – чисті столи. Нікого нема – ні секретарки, ні завкадрами, ні референтів. Але що вже поробиш. Вчимося господарювати (посміхається).

Яворівський навіть з Вами не поспілкувався після з їзду, не привітав?

Не спілкувався, не привітав, нічого не побажав. Видно, зачепило це дуже чоловіка…

Але коментарі пресі він дає охоче. І вас згадує. Каже, що Спілку письменників завжди очолював лауреат Шевченківської премії і йому “прикро, що зараз прийшов письменник не широковідомий”...

Візьміть звіт Яворівського, з яким він виступив на шостому з’їзді письменників як тодішній голова, де він називав мене серед лідерів української сучасної прози. Після всього, що сталося, я вже для нього “маловідомий письменник”…

Я дуже добре знаю, які метаморфози пережив цей чоловік від тих часів, коли він вперше з’явився в Києві в середині 70-х років. Ми з ним багато товаришували і допомагали один одному. Але щось з людиною сталося…

Я не ображаюся на Яворівського. Я намагаюся не реагувати на звинувачення, які на мене сипалися. Наприклад, видали у Львові таку газету “Зерна істини”, і як компромат на мене взяли з моєї особової справи, яка зберігається тут у Спілці письменників, заяву 1981 року, де я писав: “Прийміть мене до Спілки письменників. Зобов’язуюся словом письменника-комуніста вірно служити народу і вітчизні”. І вони вчепилися за це слово “комуніст”. Коли без мого дозволу з моєї особової справи дістаються документи і оприлюднюються – це карається статтею 182 Кримінального Кодексу. Але я позову не подаватиму. Мені це не треба.

Як сказав Василь Шкляр, перемога Баранова не є несподіваною, тому що українське письменництво просто втомилося від Яворівського.

Раз ви вже згадали Шкляра… Більшість кандидатів зняли свої кандидатури з голосування на вашу користь, а він взяв самовідвід на користь Яворівського. Чому? І раз він підтримував колишнього голову, то чому зараз каже, що ваша перемога прогнозована?..

У процесі цього протистояння Шкляр формально належав до команди Володимира Яворівського. Але це був єдиний чоловік з його команди, з яким можна було нормально говорити, вітатися за руку, жартувати, вирішувати якісь питання. Бо решта після першого туру дивилися на мене як на ворога Спілки і свого особистого. Вигадали якусь плітку, що як тільки я прийду, то вже маю домовленість з владою, з регіоналами, що цей будинок на Банковій продам. Це вигадки. Чергові інсинуації. Брудний піар, який використовувався у цій боротьбі.

Але ваш колега Анатолій Крим нещодавно заявив, що фінансово утримувати цей будинок – дуже дороге задоволення. Ви можете  запевнити, що не продасте приміщення на Банковій?

Я не можу запевнити, оскільки будинок не є власністю нашої Спілки. Цей будинок постановою Кабінету міністрів 1998 року передано Спілці у безстрокове безплатне користування. Ми платимо тільки за землю і за комунальні послуги, за утримання прибудинкової території.

Але зі мною ніхто із владних структур не говорив і не натякав про це. Я не маю ніяких домовленостей з владою.

За ці два дні я ще не встиг дізнатися, в яку суму нам обходиться утримання цього будинку. Вся бухгалтерія на лікарняному. В одному інтерв’ю Яворівський казав, що утримання цього будинку на місяць обходиться у 135 тисяч гривень. В іншому вже заявив, що в 165 тисяч. Для нього 30 тисяч туди чи 30 сюди – це дрібничка. А для нас це дуже суттєва сума. Я буду дізнаватися.

Але я маю наказ делегатів з’їзду нічого з цим будинком не робити. Це наша духовна цитадель.

А що відбувається зі спілчанським майном у Криму? Що там за рейдерські атаки? Хто зазіхає на ваше майно?

Ми вчора провели секретаріат. І на цьому секретаріаті визначили, що нам потрібно зробити аудит і ревізію майнового стану Спілки. Тому що багатьох документів, які стосуються оренди приміщень, скажімо, в Ялті, Одесі – ми їх просто не маємо. У нас є якісь угоди про здачу в оренду корпусів у Коктебелі.

До речі, в Коктебелі ситуація дуже складна. Ми не є власниками тієї землі, а тільки самого будинку творчості. А земля належить селищній раді. І ми не можемо повноправно розпоряджатися своїм майном на чужій землі. До того ж у Коктебелі вже давно від нас відторгнуто 7 га території. До приходу Яворівського на посаду голови, тобто до 2001 року, у НСПУ було в Коктебелі 14 га, а зараз – 7 га.

Ким відторгнуто?

У тому-то і справа, що невідомо ким. Будемо зараз вивчати. Дуже багато питань виникає саме через непрозорість усіх кроків, які робило попереднє керівництво щодо майна. Так само щодо поліклініки, збудованої на письменницькі кошти…

Вона теж продана?

По факту вона не продана. Але відступлено значну частку статутного фонду цієї поліклініки, внаслідок чого Спілка втратила контрольний пакет акцій. І як тільки з 51% стало 31% – моментально через рішення об’єктів господарювання, через суди ця поліклініка виведена з власності спілки і в БТІ вона вже занесена як власність іншого співзасновника – багатопрофільного лікувального центру. Тобто спілка втратила право володіти цим приміщенням. Це було зроблено теж непрозоро. Поза волею президії.

Багато наших приміщень, площ здається  в оренду. Треба перевірити, які там умови оренди. Скажімо, за сміхотворну ціну здали в оренду 1217 квадратних метрів площі видавництва “Український письменник” – 41 гривня за квадратний метр, тобто 5 доларів. У свою чергу ця фірма, яка взяла в оренду, тепер здає цю площу по 35 доларів за квадратний метр. Виходить, що на спілчанському майні хтось наживає великі гроші. Треба з цим розбиратися. Я про це і казав на з’їзді. Може, ці факти теж спрацювали на мою підтримку.

Колишнє керівництво звинувачували у фінансовій непрозорості. Ви можете як новий голова гарантувати прозорість фінансових механізмів?

Фінансові механізми будуть прозорими тоді, коли рішення про укладання угоди на оренду приміщення буде внесено на розгляд секретаріату, а потім президії, і затверджено ними. І всі люди будуть знати, з якою фірмою ми уклали договір, за якою ціною, на який термін. Ну не можна, прийшовши на посаду на легітимний термін 5 років, укладати договір на оренду приміщення на 49 років.

Спілку письменників часто називають анахронізмом. Демонстративно дистанціюються від неї впливові, популярні і комерційно успішні письменники, приміром, Юрій Андрухович, Оксана Забужко. Чи не збираєтеся ви модернізувати НСПУ таким чином, щоби і їхні авторитетні голоси стали голосами Спілки?

Закиди щодо анахронізму Спілки в якійсь мірі справедливі.

З одного боку – це реакція на те, що Спілка не займається творчими питаннями. Бо за останні 10 років на засіданнях президії і ради НСПУ не було розглянуто жодного творчого питання, а тільки про майно та про майно.

Окрім імен, які ви назвали, я можу навести вам ще втричі більше. Вони не бачать потреби у допомозі з боку Спілки, бо зробили себе успішними письменниками без неї.

За радянських часів бути членом Спілки письменників було не тільки почесно, а й вигідно. Бо Спілка тоді будувала будинки, роздавала квартири, допомагала швидше видатися, видавництва платили непогані гонорари, і таких преференцій для письменників було багато. Зараз цього всього немає. Але є частина письменників, яким Спілка потрібна, які люблять гурт, прийти сюди, поспілкуватися. Чому ми їх повинні позбавляти цієї можливості?

Спілка, маючи майновий ресурс, може успішно обернути здобуті від цього гроші на потреби організації літературного життя: на підтримку художніх літературних журналів, на проведення фестивалів тощо.

Ми хочемо зробити потужний вебпортал, де буде вивішено тексти і класиків художньої літератури, і сучасних авторів. Бо зараз на сайті Спілки найсвіжіша дата – березень 2008 року. 

Ми хочемо зробити літературну агенцію і за допомогою Інтернету ширити інформацію про рукописи. Щоб видавець одразу міг побачити, що є такий цікавий твір і, можливо, варто його надрукувати.  

У нас розробляється цікава програма міжнародних зв’язків. Плануємо, щоб кожного року 2-3 українських письменника виїжджали для роботи в літературних проектах, які пропонує Європа. Таким чином ми приваблюємо і молодь. Адже молодий письменник знатиме, що у нього буде можливість поїхати півроку пожити у Польщі, чи Франції, чи Німеччині.

Сьогодні надрукуватись легше. Не треба роками стояти в плані видавництва. Надруковано безліч цієї художньої словесної продукції і важко дізнатися, де справді художня література, а де просто людина написала текст і, маючи гроші, видала. Ви приходите на ці книжкові ярмарки і 99% авторів вперше чуєте і бачите. Нам треба відновити літературну критику – легку кавалерію, яка б, по-перше, відділила б зерно від полови і зорієнтувала читача в цьому неозорому книжковому морі, а, по-друге, сприяла б відновленню змагальності в літературі. Літературі потрібна змагальність. Амбітність письменника – це необхідна річ. Без амбіцій в літературу нема чого йти. Але письменник повинен себе ствердити порівняно зі своїми колегами. Але це повинна бути чесна конкурента боротьба за право творити кращу і кращу літературу.

Які літературні смаки у нового очільника українських письменників?

Люблю літературу з нальотом легкого експерименту.

Якщо поезія, вона мусить бути така, яку не можна переписати прозою. Справжню поезію не передасиш іншими словами.

Я з задоволенням читаю вірші Дмитра Іванова, люблю Василя Герасим’юка, Дмитра Кременя, Анатолія Качинського, Любов Кияновську.

Мене свого часу потрясли романи Міше Селімовича “Дервіш і смерть” і “Фортеця”. Це романи, написані для всіх часів і народів. Універсальна філософська концепція  того, що таке людина у цьому світі. Люблю перечитувати Маркеса, Сервантеса, Салтикова-Щедріна. Люблю читати Ліну Костенко. Це як лапідарна кладка – там не можна слово зсунути з місця чи замінити його іншим.

Як відсвяткували перемогу? Хто вітав?

У мене за вчора майже сто неприйнятих дзвінків було. Вся Україна дзвонить. Прийду ввечері додому – буду роздивлятися, хто телефонував. Президент привітав мене на своєму офіційному сайті, міністр культури. Вітали мене і ті, хто голосували за мене, і ті, хто голосували проти.

 З колегами ми практично не святкували. Після з’їзду я до ночі роздавав інтерв’ю. Відзначив дома з дружиною і сином. Спекли картоплі, купили оселедця, дістали з банки солоних огірків і помідорів, налили з сином по чарці горілки, а дружині – чарку коньяку. Випили, привіталися, а в неділю поїхали на дачу дивитися, що там сталося за останній місяць, поки не було часу туди потрапити.

Розмовляла Анна Ященко

УНІАН в Google News