Українська приманка для туркменського газу
Українська приманка для туркменського газу

Українська приманка для туркменського газу

17:30, 13.03.2012
8 хв.

Туркменську сторону в очікуванні «будь-яких» газових варіантів засипали пропозиціями, аби тільки добитися головного - офіційної заяви про допомогу на зло Росії, у якої все ніяк не прокидається совість...

У пошуках варіантів вирішення газової проблеми, що робиться з великим запізненням - років так на 20, влада України продукує все нові і нові ідеї, втім, не забуваючи про старі джерела. Крім «ультимативних» щодо Росії ініціатив, серед яких і звернення в міжнародний арбітраж, і продаж власного газу, і денонсація Харківських угод, і «залучення» до процесу ЄС, і активізація розробок нетрадиційних вуглеводнів, і запуск ГТС у реверсному режимі за умов закупівлі німецького «блакитного палива», не перший рік звучить націленість на туркменський газ. Причому все це роблять з великим застереженням - Туркменістан, мовляв, сам шукає шляхи диверсифікації своїх поставок, намагаючись зняти тиск «Газпрому». Це дійсно так. І все б нічого, якби не одне але - газ цієї країни, зациклений на трубопроводах СРСР, давно зафрахтований Росією...

Швидше за все, газова тема була основною під час першого через 10 років візиту до України президента Туркменістану Гурбангули Бердимухамедова, хоча офіційно йшлося про підписання документів, що «сприяють інтенсифікації та поглибленню взаємовигідного співробітництва». Що в принципі і сталося. Президенти закріпили підписом комюніке, тобто, підтвердили «прагнення сторін до інтенсифікації» політичного та економічного діалогу, і програму співпраці до 2015 року, а представники урядів - ряд загальноприйнятих документів.

Відео дня

Але про газ, звичайно, не забули. Під час зустрічі з туркменським колегою президент України Віктор Янукович заявив, що Україну «дуже цікавлять спільні роботи в сфері ПЕК, оскільки той потенціал, який є в Україні, може бути повною мірою задіяний Туркменістаном у сфері видобутку та транспортування природного газу». Він підкреслив, що Україна вважає дуже перспективним у цій сфері розвиток каспійсько-чорноморського напрямку. «Він є цікавим для обох країн, і Україна має намір брати участь в питанні облаштування газових родовищ - готова запропонувати своє устаткування і труби». А тепер головна заява гаранта - «також Україна готова розглянути будь-які ваші пропозиції, які є для вас прийнятними в плані транспортування газу».

Які ще сумніви в головному питанні порядку денного? Причому туркменську сторону в очікуванні «будь-яких» газових варіантів засипали пропозиціями, аби тільки добитися головного - офіційної заяви про допомогу на зло Росії, у якої все ніяк не прокидається совість.

Наприклад, Україна готова брати участь у розвитку другої гілки трубопроводу Малай - Багтиярлик, тобто, не відмовляється від поставок устаткування і труб. Також зацікавлена в будівництві газопроводу Туркменістан - Афганістан - Пакистан - Індія. В даному проекті бере участь українська компанія «Південьнафтогаз». А науково-виробнича корпорація «Енергосоюз» пропонує модернізувати 5-й енергоблок Марийської ГЕС. Як то кажуть - любе...

Українська влада і раніше розглядала кілька варіантів зробити поставки туркменського газу реальністю - за традиційними маршрутами і з урахуванням перспективи будівництва Каспійсько-Чорноморської газопровідної системи. Правда, при цьому заявляли, що наша фінансова участь у реалізації проекту буде залежати від економічної ситуації в країні.

Ось таким чином влада «клеїть» Туркменістан, який колись «втратила», мабуть, від великого розуму. Експорт туркменського газу до України припинили в 2005 році. Всі переговори про відновлення поставок були нерезультативними, але вигода пряма - собівартість видобутку середньоазіатського газу значно нижча, ніж у Росії. Нинішня влада у розриві відносин з Ашхабадом звинувачує уряд Тимошенко, що не зовсім так. Причиною охолодження відносин з Туркменістаном стала, відверто кажучи, непорядна поведінка, ще задовго до приходу «помаранчевих», різних мастей українських чиновників, які часто не поспішали виконувати свої зобов`язання перед Ашхабадом.

Невдоволенням Туркменістану, звичайно ж, скористалася Росія. Вона зафрахтувала весь туркменський газ, що їй було особливо зручно зробити - поставки цього блакитного палива зациклені на газотранспортній системі СРСР. Ставши практично господарем туркменських вуглеводнів, Кремль почав диктувати умови цій країні як щодо обсягу закупівель, так і ціни. Ашхабад обурювався, але й тільки. Останньою «краплею» став вибух у квітні 2009 року на газопроводі «Середня Азія-Центр», яким йшли поставки до РФ. Ашхабад звинуватив в цьому Москву. І причини на це в нього були. Криза, «сланцева революція», високі докризові договірні ціни туркменських кубометрів та їх обсяги вже обтяжували Кремль. Європа скорочувала закупівлі, а зріджений газ з Катару продовжував перекроювати газовий ринок. Відлунням вибуху стало припинення поставок газу туркменською стороною, які поновилися 9 січня 2010 року.

Однак, Ашхабад став активно шукати вихід для свого газу на ринки без участі «ненадійного друга», який продовжував знижувати обсяги закупівлі і пробував накласти лапу на ряд туркменських проектів. Серед них - Трансафганського газопроводу (TAPI), який повинен пройти територією Туркменістану, Афганістану, Пакистану та Індії, а Європейська комісія націлилася на Транскаспійський газопровід в обхід Росії. Він пройде з Туркменістану в Азербайджан без делімітації шельфу Каспійського моря. Не останнє місце займає і проект Nabuccо, в якому зацікавлений і Ашхабад. І Європі, і Туркменістану він вигідний. І для України він теж міг би стати довгоочікуваною диверсифікацією. Але для цього потрібно згадати про ініціативи Юлії Володимирівни. Ще в 2008 році, будучи прем`єр-міністром України, вона запропонувала ЄС реалізувати спільний проект "Білий потік", який проходив би територією нашої країни і об`єднав Туркменістан та Європу. Планувалося, що трубопровід прокладуть з Туркменістану через Каспійське море в Азербайджан, потім у грузинський портат Супса, а далі дном Чорного моря через Крим в напрямку Європейського Союзу. Єврочиновники сприйняли ініціативу з інтересом і обіцяли розглянути можливість її реалізації. Але незабаром українська влада якось знизила оберти в діалозі, а потім цієї теми зовсім не піднімали. Може, вартує реанімувати ініціативу - з невеликим обсягом Nabuccо і паралельною роботою «Білого потоку» можна було б отримати прекрасний результат в плані нових джерел постачань газу.

На ділі, Україна фактично втратила туркменський транзит. Швидше за все, тепер повернення до статусу кво, який існував раніше, не буде. Ситуація змінилася. Туркменістан, навчений гірким досвідом транзиту через Україну, навряд чи захоче наступати на ті ж граблі. Звідси й інтерес до інших проектів.

У рамках київської зустрічі в серпні 2011 року з віце-прем`єр-міністром, міністром закордонних справ Туркменістану Рашидом Мередовим прем`єр-міністр Микола Азаров, аби підкріпити «дружбу» словом, назвав найнадійнішим і дешевим шляхом транспортування азіатських вуглеводнів до Європи українську ГТС: "Немає нічого надійнішого, ніж наша газотранспортна система, яка зараз може постачати 140 млрд. куб. природного газу, а після реконструкції її потужність можна збільшити до 200 млрд. куб. м". Але на таку заманливу пропозицію Ашхабад не повівся. При цьому він прекрасно знає, що його транзит нашою трубою поки можливий тільки за участю "Газпрому". А російський монополіст, найімовірніше, не піде на поступки, особливо в умовах активної конфронтації Києва та Москви.

До речі, і влада це визнає, якщо відкрито заявляє: Київ продовжує переговори з Москвою щодо відновлення поставок туркменського газу. Тобто, спроба поки залишається в стадії спроби. Так що цей варіант виходу з «газової» тупикової ситуації, схоже, не пройде.

І якщо газові фантазії України під великим питанням, то, зокрема, нашим металургам, швидше за все, пощастить. Мова йде про постачання до Туркменістану трубної продукції та технологічного обладнання, про що нагадував президенту Туркменістану Віктор Янукович. Не знаю, чим ці контракти відгукнуться в гаманцях роботяг метпідприємств (та й для держбюджету теж), а за олігархів-металістів хвилюватися, думаю, не варто...

Нана Чорна (УНІАН)

Фото УНІАН

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся