Історія – космос. Екскурсія УНІАН легендарним Київським політехнічним інститутом до його 125-річчя

Сьогодні Київська політехніка святкує 125 років. УНІАН завітав до КПІ на щиру розмову із ректором закладу, у якому свого часу навчалися видатні українські інженери Сергій Корольов, Борис Патон, Ігор Сікорський та були розроблені інноваційні винаходи: у галузі літакобудування, освоєння космосу, воєнних розробок.

Національний університет "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" – один з найстарших українських вишів, заснований аж 1898-го! Саме у цих стінах свого часу навчалися видатні інженери Сергій Корольов, Борис Патон та винахідник вертольотів Ігор Сікорський, ім’я якого університет носить сьогодні.

З 1992 року і до сьогодні легендарний виш очолює Михайло Захарович Згуровський – академік Національної академії наук України, лауреат державних премій та нагород у галузі науки і техніки, третій міністр освіти України (1994-1999).

З ним зустрівся УНІАН задля великого щирого інтерв’ю: про епохальну історію університету та здобутки, якими може пишатися уся країна, виклики, які постали перед українськими студентами і викладачами, та внесок Київського політехнічного університету у нашу майбутню Перемогу.

Зустрічаємось ми із ректором біля приміщення університетської Науково-технічної бібліотеки, звідки має розпочатися наша екскурсія "українським Стендфордом".

Перша точка маршруту вражає нас оригінальною архітектурою: з величезного холу із кількадесятметровою стелею відкривається вид на спіралеподібні восьмиповерхові сходи. По центру приміщення розташовується величний арт-об’єкт, що являє собою круглу шкалу, розміщену на підлозі найнижчого поверху, із підписаними сторонами світу та поділками, а над нею майоріє металева куля, прикріплена до довжелезної нитки, яка бере свій початок від самої стелі.

Співробітник бібліотеки хитає кулю у бік, вона починає монотонно розкачуватися, і Михайло Згуровський починає розповідь.

- Тут у нас розташований Маятник Фуко. Ще в середині дев'ятнадцятого сторіччя французький фізик, механік та астроном Жан Фуко, - ректор показує на барельєф, розташований збоку від шкали маятника, - зробив відкриття, що, якщо підвісити на довгій нитці важке тіло і зробити поштовх, як оце зараз зробив наш співробітник, поворот площини, в якій буде гойдатися цей маятник, показуватиме обертання Землі навколо своєї осі.

Такі маятники, як демонстраційні, існують багатьох країнах світу. Найбільший у світі маятник представлений у паризькому Пантеоні. У Санкт-Петербурзі розташований другий за довжиною нитки. У нас був, здається, третій за величиною на європейському континенті – довжина його нитки складає 22 метри.

Ось там стоїть диплом, який показує, що, принаймні, в Україні наш маятник рекордний за довжиною.

Наш зразок відрізняється від інших демонстраційних ще тим, що ми пов'язали з обертанням шкали електронний пристрій, який виводить дані про обертання Землі у цифровій формі. Тому це вже не лише демонстраційний зразок, але і науковий прилад. Геофізики, астрономи та інші вчені можуть пов'язувати свої дослідження з точним обертанням Землі з цього приладу.

- Тобто, ваші студенти та науковці використовують дані цього маятника у своїх роботах?

- Звичайно, він по-різному використовується, - відповідає ректор, передаючи слово своїй колезі – директорці бібліотеки, президентці Української бібліотечної асоціації Оксані Бруй, яка має детальніше розповісти нам про свою царину.

- Наша бібліотека - це приміщення в близько 15 000 квадратних метрів, - розпочинає пані Бруй. - У нас зберігається близько 2,5 мільйонів фізичних томів, близько 9000 рідкісних і цінних документів.

- Які зразки найунікальніші?

- Найстаріша книжка датована 1732 роком – це двотомник з хімії французького вченого Германа Бургаве. Дуже багато технічних праць німецького мовою, датованих кінцем вісімнадцятого – початком дев'ятнадцятого століть, коли наука і техніка швидко розвивалися.

Маємо цікаві документи, які стосуються саме історії Київської політехніки.

У нашому фонді зберігаються рукописні і друковані лекції з часів створення університету [тобто, їм налічується вже 125 років!]. Студенти сиділи і записували за професорами лекції, і потім передавали ці записи. Професори перевіряли, чи усе правильно, після чого ці тексти друкувалися у типографії, розповсюджувалися, і студенти по ним навчалися. Маємо списки перших студентів, унікальні колекції книжок, подарованих першими директорами Київської політехніки.

- У нашій бібліотеці зосереджена велика база знань, - продовжує її думку ректор. – Вона інтегрована у світові інформаційні бібліотечні системи, нашим користувачам надаються бази даних практично усіх наукових видавництв світу. Це одна з найбільш сучасних технічних бібліотек не лише в Україні, але, я вважаю, що і серед університетів Європи.

…Коли настав час рушати далі, співробітник бібліотеки, чоловік середніх років, прощаючись, повідомив: "За час вашої екскурсії планета повернулася на 2 градуси".

Найвидатніші випускники та їхні досягнення

Оминаючи корпуси КПІ, деякі з яких за архітектурою нагадують казковий "Хогвартс", ми наближаємось до мальовничої паркової алеї, вздовж якої розташувалися величні скульптури.

- Ми підходимо до Алеї слави. Ці пам'ятники ми присвятили нашим колишнім студентам, які змінили світ: видатним конструкторам авіації, космонавтики, ракетобудування, - пояснює Згуровський.

Ми повільно прогулюємось затінком Алеї, ненадовго зупиняючись поряд із кожним об’єктом.

- Наприклад, Олександр Мікулін, - він показує на першу скульптуру, - закінчив КПІ у 1914 році. Це конструктор авіаційних двигунів: від перших радянських літаків до Ту-104 [першого пасажирського літака на реактивній тязі радянського виробництва]. Він зробив величезний внесок в розвиток авіації.

Наступний, Володимир Челомей - творець космічних технологій. Якщо Сергій Корольов, який також є нашим випускником, був генеральним конструктором космічної програми СРСР, то Челомей створював ракетні двигуни і неперевершену ракету "Протон". Вона на той час не мала аналогів.

Лев Люльєв - випускник 1931 року. Під час Другої світової війни уся зенітна артилерія Червоної армії була його розробки, а під час Холодної війни він створив систему протиракетної оборони. З документів можна побачити, що завдяки його проривним розробкам того часу був досягнутий паритет сил, і представники двох таборів (соціалістичного і капіталістичного, - УНІАН) дійшли до угод про обмеження ядерної зброї, завдяки чому мир був подовжений на довгі роки.

Архип Люлька продовжив справу Мікуліна і створив так званий двоконтурний турбореактивний двигун для літаків.

Сергій Корольов – наш студент 1924-1926 років. Протягом навчання у нас він займався планеризмом і розробляв літаки. Ракетами він вже буде займатися пізніше.

А це пам'ятник Михайлу Кравчуку, видатному математику, - ректор показує на наступну скульптуру, що розташовується дещо обабіч інших. - На його математичних рядах були розроблені перші комп’ютери. Він був видатним педагогом. І Люлька, і Корольов в значній мірі завдячували саме Кравчуку, тому що він був учителем усіх цих конструкторів – на певних етапах він їх розпізнав та дав їм подальший шлях.

Також він був українським патріотом, через що і загинув. Він викладав українською мовою, а було це у часи сталінського терору. У 1938 році на основі доносів його заарештували, і через деякий час він загинув у таборах…

На цій сумній ноті ми підходимо до одного з наймасштабніших пам’ятників на Алеї, оточеного невеличкою вимощеною плиткою площею із фонтаном.

- Наступний, Євген Патон – один з перших фундаторів КПІ, пропрацював у нас 35 років. Це видатний мостобудівник. У 1928 році якраз у цьому корпусі, - ректор показує рукою на будівлю, розташовану одразу за скульптурою, - у ливарних майстернях він вперше застосував електрозварювання для будівництва мостів, і потім ця технологія пішла у світ.

Його справу продовжує син - Борис Патон, випускник КПІ 1941 року. Завдяки прориву у матеріалознавстві Борис Євгенович розвинув технологію свого батька таким чином, що вона застосовувалася для зварювання під водою, у космосі і навіть – на живих тканинах.

Далі в нас йде пам'ятник Сергію Лебедєву. Це творець третього у світі комп'ютера. Перший комп'ютер був створений у США у 1945 році, другий – у Великобританії, в Манчестері, у 1951-му. І третій – у 1952 році – саме тут. Не у Японії, не у Німеччині, не у Франції! – захоплено розповідає ректор.

- А тут, - продовжує Згуровський, зупиняючись біля наступної скульптури, розташованої поруч з моделлю вертольоту, - ми бачимо пам'ятник Ігорю Сікорському. Це наш студент з 1907 по 1911 роки. Під час навчання у КПІ він створив перші два гвинтокрили. Вони були ще не успішними, тому що в той час не було двигунів достатньої потужності. Були лише двигуни потужністю 25 кінських сил - цього було замало. Але ідея вертикального зльоту була вірною. І вже у Сполучених Штатах у 1939 році на новій технологічній основі Сікорський реалізував цю ідею дуже успішно.

- Сікорський ще коли-небудь відвідував ваш університет після еміграції до США?

- Не відвідував, тому що був персоною нон грата в СРСР. Його родина була наближена до родини імператора Миколи ІІ. Батько Сікорського, як психолог, був залучений Миколою ІІ до цілого ряду досліджень, вони були знайомі. Імператор нагороджував батька, потім нагородив самого Ігоря Сікорського за літак "Ілля Муромець". І тому, коли в Росії відбулася революція, його родина одразу потрапила у списки тих, кого треба ліквідувати.

- Чи підтримуєте ви зв'язки із американською компанією Сікорського – SikorskyAircraft?

- Зараз Sikorsky Aircraft входить у структуру американської корпорації Raуtheon Technologies. Звичайно, ми комунікували усі ці роки.

Сергій Ігоревич Сікорський, син – був тут у нас – відкривав меморіальну дошку свого батька. Він подарував нашому музею усі моделі вертольотів, які створив його батько в Америці.

- Чи маєте ви програми співробітництва із американською корпорацією?

- З Sikorsky Aircraft прямих програм зараз немає, але через компанію Boeing, яка також створює вертольоти, вони є. Переважно, у підготовці кадрів.

…Тим часом, ми підходимо до наступної скульптури, розміщеної навпроти вертольоту, і ректор продовжує розповідь про видатних випускників Київської політехніки.

- Ось пам'ятник Сергію Калініну. Він був авіаційним конструктором. Усі літаки цивільної авіації Радянського Союзу до війни були літаками Калініна. Окрім того, він розробив принцип літаючого крила, який пізніше ліг в основу надзвукової авіації (і технологій невидимості, "стелс", - УНІАН)…

Ректор звертає нашу увагу на сквер із охайними газонами, лавками та скульптурою молодого чоловіка, що тримає у руках паперовий літачок. Згуровський робить короткий екскурс в історію цього місця.

- Вперше в світі у повітря піднялися американці брати Райт - у 1903 році, - а вже у 1905 році у Франції, Німеччині та Російській Імперії з'явилися перші авіаційні центри. У Російській Імперії це були два центри: у Санкт-Петербурзі на базі так званого Балтійського вагонного заводу і тут, в КПІ. І ось цей центр КПІ був дуже плідним.

Наші перші авіатори саме на цьому відкритому майданчику збирали літаки. В майстернях, які ми пройшли, вони виготовляли деталі, а загальна зборка відбувалася саме тут. Тому ми назвали це місце - Сквером піонерів авіації. І ось там, бачите - пам'ятник молодому інженеру. Це узагальнюючий образ першого авіатора, який створював літаки.

Випробувалися вони на авіаційному полі КПІ - це нині кіностудія Довженка. Тут вони збиралися, на конях перевозилися через Брест-Литовський (нині Берестейський, - УНІАН) проспект, як він тоді називався, і там випробовувалися.

КПІ є колискою української авіації, звідси пішли усі інші навчальні інститути, заводи, підприємства в Україні. Це як гілки на дереві, а коренева система започаткувалася саме тут з 1905 року, - із любов’ю у голосі підсумовує ректор.

Освіта воєнного часу

- Як війна вплинула на діяльність вашого університету, студентів?

- Це був шок і злам свідомості, що, звісно, відобразилося на нашій роботі. Хоча до нового режиму нас дещо підготувала пандемія COVID-19, через яку ми ще до війни були змушені два з половиною роки працювати в дистанційному чи змішаному режимі. За цей час ми напрацювали багато інструментів і технологій для дистанційного навчання. Створили базу дистанційних курсів і, до речі, назвали її іменем Сікорського.

А війна внесла зовсім інші особливості. Наші студенти та викладачі не були байдужими. Одразу понад 300 добровольців зголосилися піти на фронт, хоча мали бронь. На сьогодні, на превеликий жаль, ми втратили вже 67 наших політехніків. П’ять з них – Герої України.

Ми робили все, що можливо, для захисту країни. Це і безпосередня участь наших студентів і викладачів в обороні країни. Це і розробки.

Зараз ми створюємо близько 40 різних розробок. Шість з них вже поставлені на озброєння.

Не перериваючи розмову, ми із ректором зупиняємося біля моделі радянського танку Т-34. Вказавши на цей об’єкт, Згуровський продовжує:

- Це пам'ятник Євгену і Борису Патонам. Під час Другої світової війни вони вперше застосували автоматичне зварювання броні. До того часу броня трималася на гвинтах і гайках, і тому попадання снаряду призводило до того, що все розліталося. А коли з’явилася цільнозварювальна конструкція, бачите ці шви,- ректор звертає увагу на корпус танку, -звичайний снаряд пробити її не міг. Завдяки цьому Червона армія більше двох років мала стратегічну перевагу перед німцями: аж допоки німецька система не створила кумулятивні снаряди, які пропалювали броню високою температурою. Тому це пам'ятник не танку, а саме Патонам, які за рахунок свого відкриття зберегли багато життів і зробили великий внесок у перемогу у Другій світовій війні.

- Ваш університет має одну з найстаріших воєнних кафедр. Яких спеціалістів ви готуєте?

- Їй вже 95 років. Тут готувалися фахівці з протиракетної оборони. Зараз - переважно фахівці безпілотної авіації, управління безпілотними літальними апаратами. У нас є ціла система: і інститут, і кафедра, - і вони готують фахівців у галузі кібербезпеки, інформаційної безпеки, захисту інформації. Це ціла низка напрямків підготовки.

- Чи з’явилися із початком війни нові спеціальності, факультети? Чи відбулася якась переорієнтація стосовно вибору спеціальностей серед студентів?

- Ми ввели цілий ряд нових освітніх програм. Це так звана програма національного спротиву. Ми даємо первинні знання щодо медичної, вогневої, психологічної підготовки, дії людей під час евакуації, в критичних ситуаціях.

Звичайно, є і спеціальні інженерні програми: управління безпілотними літальними апаратами, інтелектуальний аналіз великих даних, що необхідно для планування певних операцій і дій. Це і ціла низка нових спеціальностей в галузі кібербезпеки, захисту інформації. У нас відбуваються постійні зміни. Безпілотна авіація точно почала свій прискорений розвиток саме після 2014 року, а у 2022 році цей процес прискорився ще більше.

- Відомо, що німецький Rheinmetall відкриє завод з виробництва бронетехніки в Україні, також завод будує Baykar. КПІ веде переговори з цими компаніями? Адже університет може стати майданчиком для підготовки спеціалістів для цих підприємств…

- Так, з компанією Baykar ми маємо угоду.

Компанія, що виробляє "Байрактари", спільно з нашим інститутом аерокосмічних технологій створює відповідні лабораторії. Виходячи з того, що у нас навчається понад 70 студентів з Туреччини, якраз в Інституті аерокосмічних технологій, то це і будуть перші кандидати для роботи на цих підприємствах. Але, звичайно, наші турецькі колеги зацікавлені і в українських фахівцях.

- На вашій території створено Центр протезування і реабілітації. Можете про нього розповісти?

- Ми на старті цієї роботи. Протезуванням ми займалися і раніше, але нові організаційні засади були створені останнім часом. Зараз багато десятків тисяч людей потребують протезування. Кожна людина має свою індивідуальну ситуацію, і тому з використанням сучасних технологій ми повинні визначити ці особливості через відповідне сканування. Звичайно, в першу чергу, це роблять лікарі, але ми, як інженери, стоїмо поруч.

Перш за все, це сканування тієї частини тіла, яка потребує допомоги. Друге - це відбір і синтез тих матеріалів, з яких потрібно виготовити протез. Не можна для кожної людини пропонувати один і той самий матеріал. Їх потрібно синтезувати під індивідуальні особливості.

Далі потрібно виготовити той чи інший протез. Це робиться на основі так званих адитивних технологій. Це 3D-принтери, які друкують або суцільні елементи, або їхні частини. Потім здійснюється це протезування. А далі – реабілітація. Тут також потрібні як медичні працівники, так і інженери. Весь цей цикл ми проходимо в цьому Центрі протезування і реабілітації.

…На цій ноті ректор запрошує нас завітати до непримітного, на перший погляд, приміщення, у якому розмістилися аналітичні лабораторії КПІ.

Аналітика світового масштабу

- Тут, - Згуровський показує рукою на двері однієї з кімнат, поки ми проходимо довгим коридором, - знаходиться суперкомп'ютер. Це дуже потужний комп'ютер з величезною пам'яттю і дуже великою продуктивністю. Він є мозком і центром всього світового центру даних.

- Ситуаційна кімната, в яку ми зараз зайдемо, знаходиться за цими дверима, - ректор пропускає нас уперед, і ми проходимо до кімнати, на стіні якої розташувався великий монітор майже в усю ширину, а перед ним – стіл у формі напівкола із багатьма ноутбуками та стільцями для працівників.

- Цей центр використовується для навчання за багатьма цивільними програмами: штучного інтелекту, інтелектуального аналізу великих даних і так далі. Під час війни, звичайно, ми допомагаємо і Збройним Силам.

Це унікальний для України центр, який називається – Світовий центр даних з геоінформатики і сталого розвитку. Він є частиною мережі подібних світових центрів даних, яких у світі усього 53.

Цій системі даних понад 70 років - вона створена для того, щоб у різних країнах світу вчені могли збирати для своїх досліджень дані по різних розділах науки і технологій, приводити ці дані до певних форматів, які будуть універсальними. Таким чином, ми в Україні можемо скористатися даними, які збирають Сполучених Штатах, і навпаки.

У цих центрах також зосереджені експертні середовища. Оці хлопці, - ректор показує на людей у приміщенні, які привітно кивають у відповідь. – Це не просто випадкові відвідувачі. Вони вчені.

Вітаючтсь, до нас підходить директор Центру – Костянтин Єфремов. Нам включили оглядову презентацію, і ректор продовжив.

- Світовий центр даних в Україні має назву: "Геоінформатика і сталий розвиток". Він був заснований у 2006 році під егідою Бориса Патона. Потім у 2008-му ми пройшли міжнародну акредитацію і стали членом світової мережі на рівних умовах з іншими.

Ми проводили дуже великі дослідження під час пандемії COVID-19: моделювали і прогнозували, коли до нас прийде хвиля захворюваності, як впливає вакцинація на затихання хвилі, як відбувається поширення захворювання по регіонах України та інших країнах. Було проведено понад 20 таких досліджень, ними користувалися усі відповідальні державні органи, і це було дуже важливо на той час.

- Під час війни ви також займаєтеся моделюванням різного перебігу розвитку подій на фронті?

- Ми займаємося обробкою супутникових знімків і розпізнаванням певних об'єктів на землі. Робили моделювання розливу після підриву Каховської ГЕС. Розрахували, які населені пункти підуть під воду, щоб військові адміністрації могли приймати точні рішення стосовно евакуації, щоб рятувати людей.

У КПІ багато цікавих лабораторій. Наприклад, ми маємо ще лабораторію, де створюються супутники, - на цьому ми попрямували до головного корпусу університету, дорогою продовжуючи наше спілкування.

- Чи популярний КПІ серед іноземних студентів? Із початком війни у вас продовжують навчатися гості з інших країн?

- У мирний спокійний час, ще до ковіду, у нас навчалося декілька тисяч iноземних студентів з 45 країн світу. Зараз – кілька сотень. Перш за все, у зв'язку з тим, що посольства більшості країн світу, за виключенням окремих, не рекомендують своїм громадянам приїжджати до нас.

Але ми продовжуємо працювати дистанційно, тому що авторитет Київського політехнічного інституту для багатьох людей з інших країн світу важливий. Для того ж Китаю ми підготували десятки тисяч фахівців, які зараз мають великий успіх.

- А які спеціальності найбільше цікавлять студентів з Китаю?

- Це інженерні спеціальності: машинобудування, енергетика, електроніка. КПІ підготував двох міністрів Китаю - цивільної авіації і машинобудування. Дуже багатьох керівників великих компаній.

Так само для Туреччини підготовлено дуже багато фахівців високого рівня: в аерокосмічній галузі, електроніці, машинобудуванні. Також для країн Азії, Африки, Латинської Америки. Наша співпраця із зовнішнім світом дуже активна.

- Ви сказали, що вашими випускниками були міністри Китаю. А чи є у ваших рядах інші посадовці світового рівня?

- Біля хімічного корпусу ви можете побачити пам’ятник Войцеху Свєнтославському – це наш випускник, який потім став міністром освіти Польщі і двічі номінувався на Нобелівську премію.

Є наш випускник Михайло Польський. Він проживає у США, закінчив наш теплоенергетичний факультет. Почав працювати інженером на електричній станції, зробив багато винаходів, збагатів, купив п'ятдесят відсотків акцій цієї станції, розвинув її, продав і заснував компанію з відновлювальної енергії. Він зараз є одним з провідних світових виробників вітрових електростанцій.

І багато інших випускників. Це і політики з різних країн світу: Угорщини, Чехії, Болгарії.

Скільки загалом студентів випустило КПІ за 125 років свого існування?

- Понад 300 тисяч.

Історія, що вражає

…За розмовою ми дійшли до приймальні ректора, з якої він провів нас до свого атмосферного кабінету. Усі стіни приміщення завішані портретами та фотографіями видатних космонавтів, вчених та їхніх винаходів із різних епох, що так чи інакше пов’язані з історією КПІ.

- Я тут нічого не переробляв, не робив євроремонти, тому що рука не піднімається, - ректор із ніжною посмішкою оглядає стіни, що зберегли у собі пам’ять минулих десятиліть. - В цьому кабінеті підписувалися знакові угоди, наприклад, про залучення КПІ до створення гідроакустичного зв'язку для підводного атомного флоту Радянського Союзу. Цілий ряд угод про участь КПІ у космічних програмах. Скажімо, участь в радянському проекті "Енергія-Буран": КПІ був залучений до створення усього програмного забезпечення космічного корабля "Буран".

Ви тут бачите багато космонавтів різних часів. Сторінка авіації і космосу тут дуже яскрава!

- Які найвизначніші розробки світового рівня створені у ваших лабораторіях?

- КПІ має повний замкнутий цикл створення дослідницьких наносупутників – супутників стандарту CubeSat. Це важливо, тому що усі компанії, які виводять у космос дослідницькі апарати, роблять це у стандартних контейнерах. Коли їм хтось пропонує супутник нестандартного розміру, це проблема. Усі супутники нестандартних розмірів відносяться до попередніх поколінь. Наприклад, Ілон Маск користується стандартом CubeSat для багатьох своїх супутників зв'язку (StarLink, - УНІАН).

Ми маємо замкнутий цикл створення наносупутників. Ми вже створили і вивели в космос 3 супутники. Хочу відзначити другий з них, який було виведено у 2017 році, - це дослідницький супутник для вимірювання в термосфері (від 80 до 360 кілометрів від поверхні Землі) концентрації так званого атомарного кисню, що руйнує будь-який космічний апарат, який перетинає його густі шари. Наш супутник разом з тридцятьма іншими з інших країн світу багатократно облітав Землю в термосфері, постійно вимірював концентрацію атомарного кисню і передавав дані на дослідницький центр в Європі. В результаті, зараз людство має карту, що дозволить наступним місіям вибудовувати таку траєкторію польоту, щоб обходити найбільш густі шари атомарного кисню і, таким чином, продовжувати термін життя космічного апарату. Це результат світового рівня.

Якщо говорити не про космічну сферу, то це патенти у сфері очищення води. Ми знаємо, що у багатьох регіонах світу доступ до питної води є дуже обмеженим - навіть в Україні: на Сході та Півдні. Ми вирішували цю проблему ще в мирний час, починаючи з 2005-2008 років. Так, на сході України був найменший доступ до питної води, але, в той же час, там розташовувалося багато шахт, навколо кожної з яких - великі резервуари для технічної води, що вже була використана для видобування вугілля чи інших копалин. Вона дуже агресивна, забруднена і вживати її неможливо. Стандартні американські, європейські технології очищення при прямому застосуванні не спрацьовували: мембрани фільтрів дуже швидко руйнувалися.

Одна з великих компаній, яка розробляє технології з очистки води – General Electric – побудувала в Україні (у нині окупованому місті Алчевську) такий завод. Він був запущений інженерами General Electric, але через 2 тижні після їхнього від'їзду зупинився, тому що мембрани не могли працювати з такою агресивною водою.

Наші вчені розробили, я пригадую, 12 патентів, завдяки яким нам вдалося поновити дію заводу, модернізувати технологію, і він працював багато років. Можливо, працює і зараз, але ми цього вже не знаємо. Ця технологія почала далі поширюватися: в Україні, і, особливо, в інших країнах світу, де із застосуванням великих обсягів води видобувається вугілля та інші, так би мовити, брудні копалини.

Епохальна історія "українського Стендфорду"

- Як КПІ переживав зміни епох? Він був побудований у Російській імперії, застав УНР, часи Гетьмана Скоропадського, Другу світову війну. Що було характерно для кожного з цих періодів?

- Університет пройшов через три століття, через, фактично, три суспільно-політичні устрої країни. Ми ділимо цей великий відрізок у 125 років на 4 етапи.

Перший етап - це започаткування. Це запрошення і залучення до нашого університету плеяди видатних вчених. Фундаторами були хімік Дмитро Менделєєв, авіатор Микола Жуковський, біолог Климент Тимірязєв, матеріалознавці і механіки, як-от Євген Патон. Ці вчені зі світовим ім'ям прийшли в КПІ і започаткували відповідні наукові школи. Їхньою головною особливістю було навчання студентів на процесі створення нового. Це так звана інноваційна модель (на відміну від репродуктивної, коли навчання базується на повторенні відомого). Це дало великі результати. Цей етап, до Жовтневої революції, характеризується бурхливим розвитком авіації.

Другий етап - це радянська доба: від революції до Горбачовської перебудови. Якщо на початку у КПІ навчалося 360 студентів, то вже за радянської доби - від 20 до 30 тисяч. Були започатковані нові галузі, створені нові наукові школи, і, звичайно, видатні досягнення вчених.

Третій етап ми пов'язуємо з початком Горбачовської перебудови, коли модель централізованої економіки почала трансформуватися у щось інше. І цей етап продовжувався приблизно 20 років. Він характеризується здобуттям незалежності України. КПІ тоді також відіграв певну роль. Саме у нас відбувся перший з’їзд партії "Рух", ще за радянських часів…

- А якщо відмотати трошки назад, якими були особливості діяльності університету у часи Другої світової війни?

- КПІ тоді віддав свої найкращі науково-технічні здобутки і досягнення. Звичайно, багато добровольців серед студентів і викладачів пішли на фронт, багато з них загинули, і пам'ятник загиблим під час Другої світової війни політехнікам знаходиться в нашому парку. КПІ віддав все, що міг віддати, на вівтар перемоги.

- Сьогодні можна сказати, що історія повторюється…

- Звичайно, так, - із сумом в очах констатує ректор.

Проблеми української освіти

- Як складні випробування, які сьогодні проходить наша країна, впливають на якість випускників і їхню кваліфікацію?

- Ці випробування дуже негативно вплинули на якість навчання, і ми не можемо зараз говорити про ту повноцінну підготовку, яку здійснювали в мирні, спокійні часи – ще до пандемії.

Але я не хочу сказати, що ці процеси стали повністю руйнівними для освіти. Спрацюють дещо інші механізми - це бажання до самонавчання великої групи людей. Хоч умови і складні, але, тим не менш, виклики багатьох стимулюють та мотивують до вдосконалення. Ми бачимо це на прикладі наших студентів, аспірантів, науковців. Вони на генераторах та акумуляторах продовжували працювати над створенням тих систем, про які ми коротко поговорили раніше, заходили у бази даних інших наукових центрів, спілкувалися зі своїми іноземними колегами.

Тому унікальні розробки з’являються навіть зараз!

- У яких сферах?

- Дуже багато - в галузі інформаційних технологій, особливо - кібербезпеці. Тут лавиноподібно здійснюються усі напрацювання. Я вже згадував про напрям авіації, космонавтики, ракетобудування.

Також – протезування, а це в значній мірі матеріалознавство – синтез нових матеріалів із застосуванням нанотехнологій. Це, звичайно, біомедична інженерія. Психологічна та інша медична допомога військовим із використанням інженерних розробок і відповідних вимірювальних діагностичних та терапевтичних приладів.

Це десятки напрямків!

- Один з наслідків повномасштабної війни – в Україні побільшала кількість 30-40-річних абітурієнтів, які обирають для себе денне дистанційне навчання, аби відкосити від призову. Чи спостерігали ви таку тенденцію у своїх вступних списках?

- Я про це чув, але хочу зазначити, що, мабуть, для складних інженерних освітніх програм це менш типово. Для того, щоб вступити до нас на бакалаврські освітні програми, необхідно скласти національний мультипредметний тест, а це дуже непросто для людей, які несподівано вирішили вступити до технічного університету з дуже напруженим режимом навчання, складними програмами.

Тому ми не відчуваємо у себе такого напливу. Але з новин я знаю про це явище. Можливо, воно має місце в інших сферах, де простіше.

- Років 10 тому, обираючи для себе виш для здобуття другої вищої освіти, я вивчала факультети престижних вузів з найменшим конкурсом. І була вражена, що на факультет астрономії одного з вишів при десяти (умовно) бюджетних місцях подалося всього 2 чи 3 абітурієнта. Мені стало сумно - невже ніхто в Україні не хоче вивчати зірки? З цього приводу хотіла спитати – чи маєте і ви "екзотичні" факультети, куди підлітки, на жаль, не хочуть зараз йти?

- Так, у нас є факультети, малопопулярні серед студентів. А вони ж готують дуже потрібних фахівців для промисловості, економіки України! Щоб нікого не образити, дозвольте мені їх не називати. Але фахівці цих напрямів дуже потрібні!

- Чому відбувається в суспільстві така недооцінка важливих спеціальностей?

- Швидше за все, у зв'язку з тим, що політика країни не була спрямована на високотехнологічний розвиток. Високотехнологічний експорт до війни у нас був на рівні 3-5 відсотків. В основному, це сировина. Виростили зерно - продали зерно. Переплавили руду у низькосортний чавун - продали цей чавун. Все це дає низьку додану вартість, і тому ми були бідні, жили на позиках, наш борг зростав. Так воно зараз і продовжується.

У зв'язку з цим престижність та популярність певних інженерних спеціальностей, без яких, в принципі, неможливо розвивати високотехнологічну економіку, була дуже низькою. Мрія яка: я вивчу економіку і буду мати невеличкий магазинчик на базарі – ось це мета. Або стану депутатом. Але ніхто не мріяв стати Сергієм Корольовим чи Ігорем Сікорським. Це все – цінності суспільства.

Звичайно, ми це відчували. В останні роки, до речі, ситуація потрошку почала змінюватися, тому що розвинутий світ демонструє, що все-таки інженерна праця є дуже затребуваною. Очевидно, частина молоді мріяла про те, щоб отримати якісну інженерну освіту у нас і продовжити будувати свою кар'єру в інших країнах, де це шанується і високо оплачується. Але є й частина тих молодих людей, які тут заснували компанії і розвивали свій бізнес, і таких компаній вже чимало.

Протягом останніх десяти років тенденція дещо почала змінюватися на користь складних інженерних знань, які дуже важко здобути пізніше в житті і перекваліфікуватися зі, скажімо, юридичних чи економічних спеціальностей.

Якщо після війни ми хочемо самі себе захистити, як це робить Ізраїль, Сінгапур, Південна Корея, ми повинні самі виробляти високотехнологічні продукти, високотехнологічну зброю, і самі збагачуватися за їхній рахунок. Для цього потрібні дуже складні і сучасні інженерні знання, а також фундаментально-природничі: математика, фізика, хімія, біологія і так далі.

Якщо такі пріоритети будуть у держави, тоді запит на ці знання одразу виросте, престижність цих професій одразу підвищиться, і тоді бажаючих отримати ці професії буде значно більше.

- На вашу думку, що має зробити держава, щоб у нашій країні виростало більше інженерів, науковців, аніж, прости Господи, професійних "тіктокерів"?

- Потрібно мати потужні сегменти економічного високотехнологічного розвитку, які дозволять і країну захистити, і економіку збагатити, і, звичайно, розвивати гуманітарні сфери, які дозволять розширити світогляд людей, подивитися в майбутнє. Це все в гармонії має розвиватися.

У нас компонента високотехнологічного розвитку, яка має ґрунтуватися на якісному людському капіталі, протягом практично усіх років незалежності була занедбаною. Вона не користувалася ні попитом, ні престижністю. Але це все залежить від державної політики. Державна політика, фактично, визначає, якою країною ми хочемо бути. Або країною обслуговуючою, коли у нас є земля, ми можемо вирощувати урожай і дешево його продавати, а через імпорт закуповувати літаки, високотехнологічні електронні пристрої, будь-які інші технології. Або ми ставимо собі завдання конкурувати в цій сфері. Цей сегмент розвитку суспільства ніколи протягом років незалежності не був пріоритетом у політиці.

У нас дуже багато талановитої молоді у цій сфері, але ми бачимо їхні успіхи у інших країнах. Для того, щоб вони реалізувалися у нас, необхідні відповідні умови.

- Як ви думаєте, як скоро у нас зможуть з’явитися свої нобелівські лауреати, і ми зможемо виростити українських Ейнштейна та Хокінга?

- Якщо казати про природничі, технічні науки і напрямки розвитку суспільства, то, я побоююся, що це найближчим часом нереально. Такі школи створюються навіть не десятиліттями - це кілька десятиліть, а то й століть. А для цього потрібен як запит суспільства, так і досить потужно розвинута науково-лабораторна база для того, щоб здійснювати дослідження.

Тому, якщо бути відвертим, то я особисто не бачу таких найближчих перспектив у сфері інженерних, технічних напрямків. Це практично неможливо, тому що залежить не від генія людини, а від системи: політики країни, організації системи підготовки людського капіталу, розвитку технологій, промисловості, безпеки. Це дуже комплексна проблема.

Редакція УНІАН вітає Київський політехнічний інститут зі 125 річницею та бажає видатному університету процвітання, а його студентам – успіхів та натхнення для створення нових проривних розробок, що змінять Україну та світ на краще!

Надія Бурбела, фото: Віктор Ковальчук

УНІАН в Google News