Майстриня-вишивальниця Тетяна Зез: Бандера через вишивку досі збирає нам гроші на армію
10:10, 18.05.2023
13 хв.
Інтерв'ю
Майстриня з Донецька та засновниця проекту "Вишивка в одязі видатних українців" Тетяна Зез до Всесвітнього дня вишиванки розповіла в інтерв’ю УНІАН, як реконструює вишиті сорочки видатних культурних діячів, створює на їхній основі колекції, популяризує автентичну вишивку та долучається до допомоги військовим у боротьбі з агресором.
Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, коли почали займатися вишивкою? Де цьому навчилися?
Вишивкою я почала займатися у Донецьку. Це був, здається, 2011 рік. Тоді в обласній бібліотеці ім. Н. Крупської працювали два вишивальних осередки. Один був більш націоналістичний, а інший – просто вишивка. Я ходила до вишивальниці, яка була членкинею Народного руху України.
Чому саме вишивка?
Коли прийшов до влади Віктор Янукович, мені це не сподобалося, скажімо так. Знаєте, такий собі ген українства, який, певно, сидів в мені з народження, прокинувся на знак протесту. Я розуміла, що влада з Донецька не буде вести проукраїнську політику, і мене це обурило…
Вирішила, що маю подарувати своєму чоловіку до його 50-річчя вишиванку. Ми подивилися варіанти на Андріївському узвозі у Києві, але мені нічого не сподобалося. Воно все однакове, якесь нецікаве. Тоді дівчата з музичної школи мені порадили піти в бібліотеку Крупської, де є вишивальні гуртки... Це був мій свідомий вибір.
Відео дня
Розкажіть про проект "Вишивка в одязі видатних українців"? Як його започаткували?
Ще до початку війни, до 2014 року, я відважилася поїхати на всеукраїнський з'їзд вишивальниць. До того комунікація велась на сайті "Спілкування за вишиванням". Нам запропонували розвіртуалізуватися, зібратися разом і привезти свої вишивки. Там я познайомилася з дівчатами з усієї країни, які вишивають.
І коли вже у 2014 році я розуміла, що буде війна, ми виїхали з чоловіком до Києва. Тоді я долучилася до проекту на сайті за книгою Олени Пчілки "Український народний орнамент. Вишивки, тканини, писанки". Оскільки люблю більше створювати сучасні речі, але з автентичною вишивкою, я одразу запропонувала дівчатам робити колекції: вони вишивають, я зшиваю. Мій задум виправдався: коли ми почали показувати свої шість колекцій, люди стали ходити на наші заходи. Одне з видавництв запропонувало перевидати книжку Олени Пчілки, але вже у сучасному вигляді, з моїми моделями. Таким чином ми зробили перевидання.
Потім була гадяцька сорочка. Коли ми зайшли до музею композитора Миколи Лисенка, я побачила його сорочку, і мені просто вистрілило - завжди хотілося її відшити, але ще не знала тоді, як саме… Адже після двох попередніх проектів команда розпалася. Тоді я звернулася до старшого наукового співробітника Київського музею Лесі Українки Оксани Костянтинівської і запропонувала їй створити проект. Згодом сформувалася його назва – "Вишивка в одязі видатних українців". Наразі він налічує десятки відтворених сорочок видатних діячів української культури ХІХ – початку ХХ століть. Крім того, друком виходить видання листівок зі схемами вишивки сорочок і біографією видатних українських особистостей.
На стадії ідеї до нас долучилася кандидат історичних наук Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського (НАН України) Марина Олійник. Вона разом з пані Костянтинівською ведуть наукову роботу, все перевіряють, редагують.
Музейники Києва нам дуже допомогли. Я щаслива, що директори музеїв на той час нам трапилися дуже прогресивні, вони підтримали проект і йшли на співпрацю. До речі, саме Оксана Костянтинівська водила нас музеями для того, щоб мене, просту людину, пустили до їхніх фондів.
Кожному музею ми віддячували нашим виданням та робили презентацію. Ми зрозуміли, що це така суспільно-важлива тема, яку треба підіймати. Так ми працюємо й досі. Нещодавно зареєстрували громадську організацію, адже, щоб мати доступ до музеїв, треба укладати договори.
Що хочете донести цим проектом широкому загалу українців?
Я хочу донести, що у минулому в Україні була освічена українська еліта. Вона багато робила для країни. Коли ми в школах вивчали українську літературу, нам це подавалося трохи з іншого боку. Леся Українка, яка була аристократкою і ненавиділа більшовизм, нам подавалася як активна більшовичка. Тарас Шевченко, який був небідною людиною (бо своїм талантом він заробляв хороші гроші), нам подавався як жебрак у кожусі. А насправді Тарас Григорович носив дуже дорогі костюми, це можна побачити в музеї Шевченка в Києві. Я як людина, яка шиє, бачу, що цей костюм виготовлявся у дуже дорогого кравця…
У Марії Заньковецької – найрозкішніші сорочки на батисті. Навіть зараз не кожна жінка може собі таку дозволити. Вона була талановитою акторкою, мала смак та можливість не просто просувати український театр, а робити це в красивих українських строях на сцені…
Власне, історію нам спаплюжили. А одяг може багато розповісти про свого власника.
І через речі все легше доноситься до звичайного українця. Зараз люди люблять дивитися картинки, і коли вони бачать на них красиві речі, тоді починають ще читати, що ж це за людина була, що вона зробила, чому вона видатна. Так потихеньку вивчають нашу еліту минулого. Філософ та релігієзнавець Ігор Козловський колись казав, що еліта — це не ті, у кого є гроші. Це ті, хто залишив свій вклад в історії України, чимось Україну підняв, підтримав та просунув на світовому рівні. Саме це еліта, і ми маємо її знати.
Які вишиванки видатних історичних постатей вже відтворили? Хто їх презентував?
На сьогодні ми відтворили сорочки Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Івана Франка, Максима Рильського, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Дмитра Яворницького, Степана Бандери, комірці Олени Пчілки тощо. Взагалі родина Косачів – це майже половина нашої теки. З 36 аркушів із відшитими виробами 16 сторінок присвячені родині Косачів: Олені Пчілці, Лесі Українці та її сестрам.
Щодо презентацій, наприклад, сучасну версію сорочки Шевченка презентував народний артист України, колишній міністр культури Євген Нищук. Український музикант Іван Леньо є власником авторської сучасної моделі. На сорочці Шевченка вишитий тільки один комірець, але вона – дуже яскравий приклад робочої української сорочки. Цю сорочку вишила Шевченку його сестра, і, судячи з крою, просив він її для того, щоб малювати десь на схилах, бо у піджаку незручно. Це така у нас була версія, тому що ця сорочка – буденна "чумачка", яка має прямокутний крій.
Відтворені сорочки Рильського продемонстрував його нащадок, а також колишній муфтій Духовного управління мусульман України "Умма" Саїд Ісмагілов.
Телеведучий Віталій Гайдукевич презентував полуботківську сорочку, іншу полуботківську, яка належала Миколі Садовському, – український театральний режисер Віктор Гирич. У відтворені сорочки Заньковецької вбралися українські акторки Анжеліка Гирич та Ірма Вітовська. Одну з сорочок Франка презентував філософ та релігієзнавець Ігор Козловський, іншу – релігієзнавець Руслан Халіков.
Актриса Рима Зюбіна представила сорочку Ольги Кобилянської.
Актор Ахтем Сеітаблаєв презентував сорочку засновника українського Театру корифеїв Михайла Старицького, а історик Володимир В'ятрович – перший наш амбасадор - власник першої сорочки Степана Бандери. Її ми назвали "офіціал", тому що вона біло-чорна.
Бандера, який є символом визвольного руху і боротьби за Україну, нам досі збирає гроші на армію. На кошти, зібрані на різних аукціонах від продажів цієї сорочки, купили реанімобіль для "Госпітальєрів", бронежилети, спорядження. Разом із засновницею Всесвітнього дня вишиванки Лесею Воронюк співпрацюємо з ГО "Справа громад". Ми їм віддаємо сорочку з колекції Бандери, вони її продають і купують коптери, прилади нічного бачення. А військовий мілітарі (сорочка Бандери у військовому стилі - УНІАН) ми створили спеціально для генерала Валерія Залужного, змінивши тільки колір сорочки.
Як обираєте людину для презентації тієї чи іншої сорочки?
Ми намагаємося підбирати людину за сферою діяльності. Наприклад, Бандера – це символ, а В'ятрович – історик, який досліджує цю особистість.
Сеітаблаєв презентував сорочку Старицького тому, що він теж режисер, знімає фільми про війну та Україну. Козловський презентував сорочку Франка, бо він і вірші пише, і професор, релігієзнавець… Ми проводимо якісь паралелі, озвучуємо власні побажання. Наш колектив науковців та музейників обговорює претендентів, обирає, і вже потім ми працюємо з людьми, пропонуємо, щоб вони взяли участь у нашому проекті.
Щодо сорочки Бандера military style, яку подарували головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному. Як її відтворювали? Чому обрали саме Залужного? Провели якісь паралелі з Бандерою?
Річ у тому, що війна... У нас головний захисник – пан Залужний, головний символ боротьби – Бандера, на нього рефлексують всі. Тому ми вирішили, що ми створимо цей символ боротьби, символ допомоги армії. Ми також вишили на спині оберіг, щоб сорочка, як броня, оберігала і спереду, і ззаду…
Сорочку для Залужного вишивала майстриня Ольга Лелик, а ми з тернополянкою Вікторією Кривоніс скинулися грошима на купівлю льону та ниток.
Знаю, що ви брали участь в акції "Вишиванка – духовна броня українців" на підтримку ЗСУ…
Це була одна з перших акцій. Зараз я працюю з різними волонтерами: ГО "Справа громад", ГО "Байрактар". Вікторія Кривоніс у нашому проекті створює схеми, а співзасновниця ГО "Школа борщівської народної сорочки" Майя Юркевич заснувала волонтерський фонд на допомогу армії. Відправляємо кошти з проданих сорочок. Зараз у нас широкий спектр допомоги…
Чи шиєте сорочки на замовлення? Яка вартість однієї?
У мене зареєстрована торговельна марка Zeta atelier, яка власне і виготовляє сорочки. У цьому ательє працює двоє переселенців і вишивальниці, з якими я понад 8 років співпрацюю у проектах. Дівчата вишивають на замовлення, я зшиваю, у мене є помічниця, яка це робить.
Ручна робота коштує дорого. Сюди входить вартість роботи вишивальниці, закупівля тканини, ниток та саме пошиття. Це може вартувати приблизно 400 доларів. Сума залежить і від тканини.
Також ми виготовляємо сорочку Бандери й деякі хрестикові сорочки машинкою. Я була проти машинної вишивки, але Леся Воронюк сказала, що нам треба зібрати на бронежилети, і ми не навишиваємо стільки сорочок, щоб могли покрити суму на 15-20 бронежилетів. Тоді я погодилася, віддала схему, дівчата вишивали в Чернівцях день і ніч машинкою. Машинна вишивка вкладається у 200 доларів.
Яка вишита сорочка вам особисто подобається найбільше?
Моя найулюбленіша – це сорочка гетьманівни Єлизавети Скоропадської. Це чистий зразок Чернігівщини, я обожнюю чернігівську вишивку. Ще я дуже люблю гадяцькі сорочки. В мене є два альбоми гадяцьких сорочок, які ми відшивали у співпраці з Переяславським музеєм-заповідником.
По маминій лінії мій дідусь був з Гадяча, а бабуся – з Чернігівщини. І ось воно у мене, напевно, в крові. Тому, коли я бачу гадяцьку сорочку і чернігівську – це любов. А ще - комірець Пчілки…
Ви розповсюджуєте схеми вишиванок на друкованих листівках. Це на комерційній основі?
Це майже на комерційній основі. У нас немає спонсорів, а для того, щоб друкувати наше видання, нам потрібно на нього заробляти. Ми вклали свої кошти, продали, отримали гроші, знову вклали в друк, знову продали, і таким чином популяризуємо наше видання. Своєю торговельною маркою я заробляю собі на оренду житла та друк видання.
Зараз вишиванки дуже популярні у світі. Багато світових знаменитостей їх носять. Чи цікавились саме вашими вишиванками з-за кордону?
За кордон замовляють наші емігранти.
Якщо не посміялися, то нещодавно нам писали, що сорочку "як у Залужного" треба подарувати Борису Джонсону (сміється). Ми сказали: "Будь ласка". Але люди більше не відгукувалися. Якщо з'являться, то подаруємо.
Чи підтримуєте контакти зі знайомими з Донецька?
У мене там нікого не залишилося, тому немає потреби з кимось підтримувати контакт. Друзі всі виїхали. Рідні зі мною. Я не знаю, що там відбувається.
Чи плануєте повернутися туди після перемоги?
Ні, вже не планую. Моя родина вся зібралася у Львові. Тут у мене є робота, тут у мене тепер друзі, а дім там, де твої близькі. І вже я у такому віці, що переїзди, чесно кажучи, мене жахають. Ми переїжджали з Донецька до Києва, потім з Києва я вивозила родину до Львова. Я вже не хочу. Все це емоційно важко та травматично: потрібно звикати до нового середовища, шукати знову роботу, житло. Львів нас дуже добре прийняв. Мені тут комфортно. Ми ухвалили рішення залишатися у Львові. Навіть більше: я всім вишивальницям пообіцяла, що лишаюся.
Марта Нетюхайло
Новини партнерів
