Онлайн vs офлайн. Проблеми дистанційної освіти в Україні

Рік дистанційного навчання в школах дався дітям та їх батькам не легко. Найважче було у молодшій школі. Старші класи, випускники, справлялися краще. Які уроки варто винести з цього досвіду? Чи повернеться країна до звичного режиму офлайнового навчання і чи потрібно це взагалі?

На цьому тижні в різних куточках країни в школах пролунали останні дзвоники. Для киянки Софійки цей шкільний дзвінок – останній. Дівчина мріє стати актрисою і вступати до театрального університету ім. Карпенка-Карого. А зараз розповідає ТСН.Тижню, як навчалася два останні пандемічні роки. Каже, що її знанням уроки з дому не завадили. Навпаки. «На дистанційці набагато легше отримати високі бали, тому що у тебе багато джерел знань», - каже вона.

Хоча здобувати знання в одній квартирі ще з трьома школярами було непросто: «Комп’ютер кожному не виділиш, а займатись потрібно усім. Ось це було складно».

У Софійчиній школі через ковідні обмеження свято організували лише для випускних класів – четвертого, дев’ятого, одинадцятого. Збирається дощ. Але батьків всередину не пускають – там і без них задуха.

Зала заповнена дітьми. У масках одиниці. Двом хлопчикам стає зле. Викликають медиків...

Треба шукати інші формати, наполягає освітній омбудсмен Сергій Горбачов. «Свято потрібне, але коли свято полягає у тому, що дитина дві години стоїть, хитаючись, в залі, де немає, чим дихати, зате приходять дорослі дяді і тьоті і розповідають про великі досягнення на ланах України, вибачте, це не свято! Воно має бути коротким, веселим, динамічним», - каже він ТСН.Тижню.

Читайте такожЧи можна покращити якість освіти після року дистанційного навчання

Утім головна проблема закінчення року зараз геть інша. Чи змогла українська школа нарешті адаптуватися до дистанційного навчання? Які висновки зробили міністри, шкільні директори, батьки, вчителі й самі діти? І нарешті, чого чекати наступного першого вересня?

П’ятикласник Микола Норинчак розповідає ТСН.Тижню, як примудрявся списувати на дистанційці. Мовляв, не вивчив вірш, але зробив так, щоб бачити зошит і читати з нього.

Молодший брат Миколи Аполон Норинчак теж згадує, як навчався у піжамі. «В школі я краще розумію, - розповідає він ТСН.Тижню. – Під час дистанційного навчання зв’язок пропадає, і все… В результаті мені замість десяти поставили сім».

Для їхньої мами школа з дому - теж не мед. «Садок не працював, найменша дитина теж була вдома. Доводилося робити забавки для меншого і займатися зі старшими… Дуже важко, бо треба мати два комп’ютери, одночасно йдуть два уроки. Треба одного або на кухню, або в іншу кімнату», - розповідає ТСН.Тижню Ярина Норинчак.

Старші класи, випускники, з дистанційним навчанням справлялися краще / фото ua.depositphotos.com

Та головне - знання стали гірші. Микола зізнається, що раніше оцінки у нього були кращі.

Ярина ж розповідає, що дистанційка забрала й трохи здоров’я: «Діти багато часу сидять біля комп’ютера, мене обурює стан зору дітей… Стало гірше… Я не знаю, в скількох родинах є парти, правильні парти?».

Навчання онлайн для молодшої школи - біда. «В початковій школі діти втрачають від 3 до 6 місяців навчання, якби вони навчалися у звичайному режимі. Бо маленькі діти потребують прямого контакту і безпосереднього спілкування з вчителем», - каже ТСН.Тижню освітній омбудсмен.

А от старшим класам дистанційка так не шкодить. Навіть навпаки. Багато зі старшокласників зізнаються, що навчатися онлайн – набагато краще, адже у них більше вільного часу, можна ефективніше розпланувати свій день, можна навіть більше поспати і, як наслідок, мати менше стресу.

Читайте такожКовід-освіта. Чому змінювати освітні програми варто саме зараз

Але є проблема – треба, щоб і вчителі були на «ти» з цифровими технологіями. Попри те, що Сергій Горбачов зазначає: відбулося вибухове зростання цифрових компетентностей вчителів, бо змусило життя, хтось встиг пристосуватися, а хтось – ні.

Втім, дистанційне навчання вже не має права ігнорувати ніхто. Ні укладачі шкільних програм, ні автори підручників, ані бюджети регіонів. Та навіть бізнес треба підштовхнути до створення й закупівлі комплексних рішень для віртуальних класів, шкіл і домашніх кабінетів учнів. А ще - до цифрової школи мають готувати прямо в педвишах країни.

На початку навчального року в Міносвіти ТСН.Тижню на камери обіцяли інтернет у села, комп’ютери вчителям, якісні відеоуроки дітям. А ще - електронні журнали та щоденники.

Нині маємо п’ятнадцять платформ для дистанційного навчання. Запустили електронні журнали та щоденники. Почала працювати Всеукраїнська школа онлайн. Платформа безкоштовна, на ній уже є 1800 уроків з 18-ти предметів. Кожен складається з короткого відео, конспекту й тесту. Відео записують найкращі вчителі країни. Перш ніж показувати дітям - аж одинадцять етапів перевірки.

Нині маємо п’ятнадцять платформ для дистанційного навчання / фото ua.depositphotos.com

В МОН ТСН.Тижню розповідають, що нашу платформу використовують у 115 країнах світу. І у кожного вчителя-початківця є можливість користуватися матеріалами кращих вчителів країни. Та насправді поки цим користується лише що п’ятий учитель.

Тиждень тому МОН запустило мобільний застосунок Всеукраїнської школи онлайн і розширило інтерфейс. Тож тепер навіть у телефоні вчитель може створювати свій кабінет і контролювати, чи працювали учні. Важливо лише – щоб був інтернет.

Читайте такожДистанція в знаннях. Як змінилася якість шкільної освіти за рік на карантині

А щоби він був скрізь, з бюджету виділили пів мільярда гривень. Офіційно - на проведення швидкісного інтернету в три тисячі сіл.

У міністерстві кажуть: якщо на початку навчального року на всю країну було чотири сотні шкіл без інтернету, то нині - лише трохи більше як два десятки.

Обіцяють і ноутбуки вчителям предметникам, яких у країні 200 тисяч. В МОН переконують, що на це піде 988 мільйонів. І перші кошти вже заходять в ОДА, які мають запускати відкриті торги.

Загалом, хоча в Україні досі є школи без інтернету, діти без ґаджетів, педагоги без електронних журналів, цей навчальний рік точно провальним не назвеш. Бо ми не лише навчилися працювати в піжамах, набили дистанційні ґулі, а й побачили плюси від такої освіти. Хто знає, можливо вже наступного року, директор школи в Харкові легко братиме на роботу дистанційного викладача української зі Львова, біології - з Запоріжжя, інформатики - з Києва, і навпаки. Та й хто сказав, що учень старших класів не може вчитися в цифровій школі, незалежно від місця проживання.

Ну, а поки зазначимо, що останній дзвоник має ще одне, дуже важливе значення: канікули!

Оксана Радіонова, Роман Крюков, Ігор Сулій

УНІАН в Google News