Наче на пороховій бочці: як живуть українці на кордоні з РФ

Коли злітають кляті російські МіГи, Україна знає, до чого готуватись. І має на це час. Але часу приготуватись до обстрілів з "Градів", артилерії чи мінометів, які долітають до прикордонних населених пунктів, майже немає. УНІАН побував в одній з громад Чернігівщини й розпитав місцевих, як їм живеться впритул до ворога.

У щоденних зведеннях про обстріли прикордонних територій майже завжди фігурує Семенівська міська громада Новгород-Сіверського району Чернігівської області. До території Росії тут, по прямій, лісами, всього 12 кілометрів. А від крайніх сільських хат до кордону – всього 100 метрів. З 2022 року ці прикордонні села стали майже безлюдними, громада має статус території можливих бойових дій. Адже російська армія дістає сюди ствольною артилерією, "Градами", безпілотниками, а також завдає ударів некерованими авіабомбами.

Місцеві стали фаталістами

У будній день середмістя Семенівки не багатолюдне, хтось проходить пішки, хтось проїздить велосипедом. Працює невеликий ринок, відчинені крамниці. В одному з магазинів продавчиня Тетяна обслуговує покупців. Крамниця, де вона працює, пропонує місцевим непоганий вибір продуктів харчування. Жінка говорить, що особливої різниці зараз, якщо порівняти з довоєнним часом, немає, все доступно. І, за її спостереженнями, особливих запасів люди не роблять.

"Я не знаю стовідсотково, але я отримую зарплату і купую, що потрібно родині. Схоже, що інші так само", - припускає вона.

Пані Тетяна говорить, що від обстрілів відчуває страх, переживає стрес. Якщо перебуває вдома, то під час повітряних тривог спускається до підвалу. За словами жінки, це позначається на її здоровʼї, а також на здоров’ї рідних та знайомих. Наприклад, мати Тетяни, хвилюючись за дітей та онуків, померла під час війни. Сусід "підірвав" серце, живучи у постійній тривозі.

Місцевого жителя Олексія Івановича зустріли біля його двору. Чоловік очікував на поштаря. Говорить, що передплачує місцеву й обласну газети – звідти дізнається усі новини. Більшість часу чоловік проводить удома, нікуди особливо не ходить. Виїжджати з громади не збирається. І через те, що "ніхто ніде не чекає", і через те, що не втекти від того, "що найменовано".

Жителі Семенівки говорять, що живуть, як на пороховій бочці, адже ніхто не знає, коли і куди прилетить. Ймовірно, саме від цього вони стають фаталістами, вірять у долю й сподіваються на себе.

Але у багатьох із них є рідні у ЗСУ. Пані Валентина зі сльозами говорить про свого сина, який і Дебальцево пройшов, і зараз служить: "Оце вдалося зустрітися – посивів, бородатий. Але говорить: мамо, а хто, як не ми?".

Торік, 24 лютого, російські війська заходили на Чернігівщину і через Семенівку, рухалися центральною вулицею. Місцеві тепер розповідають, що рахували техніку й повідомляли ЗСУ, хоча спочатку не всі зрозуміли, що сталося, бо не бачили розпізнавальних знаків, тільки людей у військовій формі несловʼянської зовнішності, а потім – триколор на одному з танків.

Семенівка розташована від Чернігова за 150 кілометрів. Місцеві жителі згадують, що раніше транспортна логістика з сусідньою Росією була ледь не кращою, аніж із обласним центром. Бо автобус до Чернігова їхав 5 годин, а за 8 – можна вже було потягом дістатися до Москви. Тому багато хто з молоді обирав для навчання саме російські виші – у Москві, Брянську тощо. І навіть у часи незалежної України кордон перетинали дуже швидко.

Зараз жителі Семенівки, з якими вдалося поспілкувалися, зазначають, що з родичами в Росії переважно не комунікують. А якщо хтось і підтримує родинні звʼязки, то розмови зводяться до тем сімʼї, здоровʼя та погоди, аби не говорити про війну, бо бачення - діаметрально протилежне.

Час до прильоту – мінімальний

Семенівського міського голову Сергія Деденка зустрічаємо на вулиці, він запрошує поспілкуватися до міськради. Показує, що будівля – в аварійному стані. Вибух пошкодив другий і третій поверхи та перекриття, і їх, найбільш імовірно, доведеться знести. Але на першому поверсі – безпечно. Керівник планує перемістити адміністрацію громади в інше приміщення, бо коли відновлять це – невідомо. Та й не може воно бути першочерговою потребою, коли чимало місцевих жителів втратили житло. Тому серед пріоритетів відновлення – приватні будинки, дороги і мости.

Семенівська міська громада налічує 70 населених пунктів. До війни тут проживали десь 15,5 тисяч людей. Наразі відсутня методика оцінки кількості місцевих жителів, та пан Сергій вважає, що населення скоротилося на 20-30 відсотків. І, на жаль, виїздять фахівці, потрібні громаді, а втримати їх неможливо, бо кожен має право подбати про майбутнє – своє та своїх дітей.

Є у Семенівській громаді і внутрішньо переміщені особи. В основному, це ті, хто переїхав з прикордоння до міста, або до інших сіл. Так майже повністю спорожніли прикордонні села Тимоновичі, Янжулівка. У селах Карповичі, Леонівка, Галаганівка виїхали до двох третин населення.

За словами Деденка, обстріли громади не припиняються, і був час, коли російські військові, ймовірно, навмисно в прикордонних селах стріляли по житлових будинках, які загорялися. Чи не щоночі доводилося гасити пожежі.

Голова Семенівської громади зауважує, що в нинішніх умовах для місцевих жителів проблемою є те, що не завжди завчасно можна попередити про обстріли. Про використання окремих видів зброї стає зрозуміло тільки після перших вибухів. Навіть якщо є оповіщення, то час від запуску до прильоту дуже малий, зважаючи на близькість до ворожої території.

"Особисто я завжди реагую, якщо приходять сповіщення про повітряну тривогу на території Чернігівської та Сумської областей, бо може й до нас прилетіти", - говорить пан Сергій.

Зважаючи, що більшість жителів громади проживають у приватних будинках, для укриттів використовують погреби чи підвали. Але вони не завжди надійні. В одній із прикордонних громад області міна залетіла до погребу, люди загинули. Укриття здебільшого мають установи й організації, але туди місцеві майже не спускаються. У багатоповерхівках мешканці облаштували укриття в підвалах і користуються ними.

"Ми поширюємо інформацію, як поводитися під час обстрілів "Градами" та артилерією. Якщо вже чути вибухи, то краще нікуди не бігти, не панікувати, просто лягти на підлогу під стіною в будинку, так буде більше шансів врятуватися", - зазначає Деденко.

Він також розповідає, що російські війська цілеспрямовано знищили підприємства у прикордонній зоні. Так, у селі Тимоновичі навмисно обстрілювали ферми, склади агропідприємства. За один приліт гинули десятки голів великої рогатої худоби.

Частина полів заміновані, тому їх не можна обробляти і зараз місцеві фермери перебувають на межі банкрутства. Підприємці не мають наразі жодних виплат чи від держави, чи від міжнародних організацій. Аграрії складають акти про знищення майна і сподіваються, що після перемоги України будуть можливими репарації з російської сторони.

Навколо Семенівки – ліси, а тому місцеве населення в довоєнний час також мало непогані заробітки під час збору чорниць і грибів-лисичок. Жителі громади розповідають, що до війни, якщо працювати родиною та увесь сезон, можна було заробити на прожиття упродовж решти року. Нині ж ліси заборонено відвідувати, там можуть бути міни, боєприпаси, які не вибухнули. Хоча відчайдухи, які ризикують власним життям та здоровʼям, завжди є.

Ворог руйнує школи і лікарні

Школярі Семенівської громади навчаються дистанційно, оскільки майже всі школи перебувають у 20-ти кілометровій зоні до кордону. Як розповіла начальниця відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Олена Кресс, у громаді налічується 10 шкіл та одна філія, діяльність двох шкіл і двох дитсадків у прикордонних селах призупинили, планово закрили одну із чотирьох шкіл у місті.

"З початком війни постійно спостерігається відтік учнів зі шкіл Семенівської громади", - наголошує вона. Цей навчальний рік тут розпочали понад 1100 учнів.

У відділі освіти молоді та спорту Семенівської міської ради підкреслюють, що нині добре забезпечені електронними засобами для дистанційного навчання – планшетами, хромбуками, вчителі мають ноутбуки. Надали їх як держава, так і міжнародні організації.

У селі Жадове навчальний заклад матиме змішаний режим навчання, оскільки він поза 20-ти кілометровою зоною і там є укриття, розраховане на 300 осіб.

"Це не означає, що завтра всі діти будуть у школі. Це означає тільки, що там є необхідні умови, а педагогічний колектив і батьківська рада вирішуватимуть самостійно, залежно від безпекової ситуації", - пояснює Кресс.

У Семенівській громаді внаслідок обстрілів постраждали дві школи в селі Тимоновичі (село постійно перебуває під обстрілами, відвідувати його небезпечно) та Іванівка. В останній частково зруйнований спортзал, вибуховою хвилею вибиті вікна.

Потерпають через обстріли і медичні заклади. Значна відстань від обласного центру багато років поспіль спонукала владу укомплектовувати лікарню у Семенівці кадрами й обладнанням, аби забезпечити надання якісної медичної допомоги. Але зараз ворог усе безжально руйнує. Наприкінці серпня внаслідок обстрілу пошкоджено хірургічний корпус Семенівської лікарні та автомобіль "швидкої". На щастя, з пацієнтів і персоналу ніхто не постраждав. Поліція задокументувала цей обстріл як воєнний злочин.

Із працівницями лікарні поспілкувалися в коридорі першого поверху – вікна там закладені мішками з піском, двері аптеки повністю вилетіли від вибуху і просто приставлені до дверного отвору. Пані Катерина – медична сестра, пані Надія та Ніна – молодші медпрацівниці.

Вони зауважують, що жити без заспокійливих на території під обстрілами неможливо. Люди перебувають у постійній тривозі. Пані Надія говорить, що під час обстрілу, який пошкодив лікарню, якраз їхала велосипедом з роботи. Чула не тривогу, а вибух за спиною, що "ніби її наздоганяв, і ніби земля підіймалася з-під ніг".

Пані Катерина проживає у центрі селища, в її родині підростає 4-річний син Максим. Жінка зауважила, що збирається у відпустку, аби подбати про дитину й вирішити, чи надалі лишатися у громаді.

"Я найбільше хочу, щоб не було війни, щоб моя дитина спокійно відвідувала дитсадок, росла і розвивалася. А зараз хлопчик лякається будь-якого гучного звуку, особливо мопедів чи мотоциклів, це нагадує гул "Шахедів"", - розповідає вона.

Сама жінка дуже налякалася, коли "Шахед" влучив у будівлю міської ради. Оскільки вибух стався досить близько до її будинку. Говорить, що сама вся тремтіла, пила заспокійливі ліки.

Під час одного з обстрілів росіяни влучили у дорожнє покриття в центрі Семенівки. Вирву місцеві комунальники засипали землею. А ось у навколишніх будинках наслідки помітні – замість скла у вікнах вставлена фанера. Один приватний будинок загорівся й дуже пошкоджений. Пожежні та місцеві завадили вогню перекинутися на сусідні обійстя.

Готуються до нелегкої зими

Міський голова Семенівки очікує, що зима у прикордонні буде нелегкою – допускає продовження обстрілів та пошкодження інфраструктури. Завдяки підтримці партнерів, заклади громади забезпечені генераторами. У критичних умовах це дозволить трохи протриматися. Хоча, як зауважує міський пан Сергій, навіть за таких прогнозів місцеві жителі зможуть вижити без значних проблем, оскільки мають груби та печі в будинках. Навіть без світла і газу люди зможуть приготувати їжу та бути в теплі.

Торік Службі автомобільних доріг був наданий дозвіл не чистити дороги від снігу в прикордонних районах, наближених до ворога, аби не наражати працівників на небезпеку. Тож, вже зараз керівництво Семенівської громади готується до надання місцевим жителям усього необхідного в осінньо-зимовий період. Старости в окремих селах мають техніку і будуть самотужки забезпечувати прохідність доріг, адже потрібно і хліб у села привезти, і "швидка" допомога має на виклик приїхати.

Міжнародні організації працюють на території Семенівської громади, надаючи будівельні матеріали для проведення ремонту пошкодженого житла чи обʼєктів інфраструктури. Виділяють людям грошові кошти, аби підтримати в непростих умовах. Також громада нещодавно отримала новий пожежний автомобіль, який потрібен для гасіння пожеж після обстрілів. Є партнери, які забезпечують місцевих жителів дровами, вугіллям, передають буржуйки для обігріву.

Також Деденко вважає, що і післявоєнний час буде для громади тяжким. Насамперед, у фінансовому плані, адже місцеві підприємства знищені або не працюють. Відповідно, податки до місцевого бюджету не надходять.

"Зараз ми виживаємо, бо маємо економію через те, що садки і школи повноцінно не працюють, не вмикаємо вуличне освітлення, не працюють заклади культури тощо. Ця економія дозволяє підтримувати військових", - ділиться голова прикордонної громади.

Після завершення війни громади як місцеве самоврядування, на його думку, потребуватимуть підтримки і держави, і міжнародних партнерів, оскільки матимуть значні економічні збитки та демографічні втрати.

Ірина Синельник

УНІАН в Google News