Динамо - Порту: поразка, але не катастрофа

Динамівці до вчорашнього дня не програвали з 2 серпня. Над Сьоміним почав вимальовуватися німб Учителя і Спасителя, а  гру Бангури з Мілевським уже почали порівнювати з дуетом Шевченко – Ребров...

Таки так, кінець - ділу вінець – казала  колись  Інга Зайонц,  подруга життя незабутнього Остапа Бендера.

Чи не казала, чи не йому і не вона… Але суть у тому, що у кожному процесі, у кожній роботі є місце для  останнього штриха, який буває справді  визначальним, після якого вже нічого змінити неможливо.

Діалектичну глибину цієї сентенції відчули учора всі, хто мав таке щастя уболівати за «Динамо» у черговому матчі Ліги чемпіонів проти «Порту» -1:2.

Ну, не повинні були динамівці програвати, як і гості не повинні були вигравати. Ніхто з них не поклав на терези більше  аргументів, ніж суперник, обидві команди забили по м’ячу, по разу вдарили в одну й ту ж саму штангу, мали майже однакову кількість небезпечних моментів, і матч цілком міг би завершитися нічиєю, і це було б справедливо.

Але це не було б футболом, а називалося б арифметикою для початкових класів. А у Лізі чемпіонів початківці не грають, а якщо і трапляються іноді, то  зазвичай отримують болючих ударів -  для наочності, для засвоєння науки про початки і кінці.

Динамівці до вчорашнього дня не програвали з 2 серпня. Три місяці йшли переможною ходою полями української Прем’єр -ліги, Кубка, провели три гідних матчі на євроарені.  У 18 іграх  - 14 перемог, жодної поразки. Над Юрієм Сьоміним почав вимальовуватися німб Учителя і Спасителя, а  гру Бангури з Мілевським уже почали порівнювати з дуетом Шевченко – Ребров і шукати місця для їхніх портретів у кращих найт-клубах Києва…

Падати завжди боляче. Нехай би портрети краще десь висіли, ніж спостерігати, як «Порту» повезло з Києва три очки. Наші очки, які ми всі уже бачили у турнірній таблиці, які майже гарантували вихід «Динамо» з групи,  які так треба були футбольній Україні після безбарвної поразки  «Шахтаря» e вівторок . 

Динамівці зробили наче все, щоб перемогти «дракона» у вчорашньому матчі. Лише «забули» виграти, а, вірніше, не змогли розставити акценти точніше, не змогли переформатувати гру у другому таймі, коли гості почали домінувати на полі.

Динамівський локомотив  видохся на підйомі, і головний локомотивник  Сьомін не знайшов, чим підсилити тягу. 

А на початку все складалося краще не вигадаєш!  Тактика матчу читалася наперед: португальцям потрібна лише  перемога, тож наші можуть віддавати  ініціативу і ловити свій шанс у контргрі.

Кияни учора  зіграли по суті тим же складом, що і два тижні тому: Богуш, Бетао, Діакате, Михалик, Несмачний, Гіоане, Єременко, Ель-Каддурі, Вукоєвич, Алієв, Мілевський з Бангурою (не було лише Нінковича з Асатіані). Награні зв’язки, ходи і переміщення, своє поле, приємні спогади про несподівану перемогу у Порту, бадьорі звістки про дві підряд поразки суперника у внутрішньому чемпіонаті   – що ще треба, щоб зустріти гостей у бойовому розфарбуванні  і довести своє право на одне з двох провідних місць у групі.

Про відповідний настрій  динамівців говорив і сам  Сьомін  напередодні матчу, мовляв, хлопці стали набагато впевненішими у своїх силах, у них додалося досвіду матчів найвищого рівня.

 Навіть дещо несподіване рішення тренера «Динамо» розпочати матч лише з одним нападником – Мілевським не викликало  особливих  запитань. Цього сезону ми бачили різні варіанти атакувальних порядків у киян та, головне, було помітно, що команда нарощує міць і має цілком пристойний набір «ключів» для чужих воріт. 

Отже, про просто «не програти» не було мови. Кияни  вперше за стільки років вийшли на матч Ліги чемпіонів у ранзі фаворитів, тож у ніякі гримаси долі і не вірилося.

З тим і почали, і навіть потужний удар Мейрелеша у штангу воріт Богуша у дебюті матчу не  змінив загальний настрій. 

…«Наша економіка не так глибоко  вбудована у світовий фондовий ринок, щоб кризові явища зачепили Україну»  - немов лунало з динаміків на стадіоні...

Між тим португальці захопили більше, ніж планувалося тренерськими замислами віддати для них. Динамівці надміру глибоко сіли назад і атаки гостей розвиваються майже безперешкодно, з гарним темпом. Володіння м’ячем доходить до небезпечного співвідношення 43:57, це означає, що наші майже випустили важелі гри, втратили контроль над центром, програють більшість єдиноборств.

Лише на 21-й хвилині киянам вдається перший контрвипад. І одразу результативний!  Каддурі з Гіоане у два ходи  розрізають оборону «Порту» і виводять Мілевського на ударну позицію.

Артем  виконує художній ескіз: упіймавши воротаря на протиході, він несильно, але вбивчо точно б’є у протилежний кут.   Удар тореадора, старий Хем аплодує, відставивши склянку з улюбленим «дайкірі».

Цей матч міг би стати справжнім бенефісом для Мілевського! Нападник ще зміг у другому таймі потужно протягти м’яч через пів поля, ледве не завівши його у ворота суперника, ще раз накрутити у штрафному захист гостей, ще віддати гострий пас Вукоєвичу, але португальці уже не дозволяли собі  прогавити його вирішальний удар, водночас ніхто з групи підтримки Мілевського  не спромігся взяти гру на себе і як наслідок  - добити «дракона» ніяк не вдавалося.

А коли  у нього виросли три нові голови - після виходу на поле Халка, Пеле і Ліно, динамівці  уже нічого протиставити цьому не змогли.

Пісок - погана заміна вівсу.  Бангура учора, здається, зробив усе, щоб дезавуювати усі свої заявки на звання суперфорварда. Нетримання м’яча -  це, звичайно, не енурез, але теж дуже неприємна річ для форварда.

Тобі віддають м’яч, виводять на вістря атаки, ну, будь ласка, зачепись за нього, відтягни на себе  захисників, потопчи їх, не можеш просунутися вперед, то хоча б попрасуй поперек поля, час же грає на  нас, на перемогу.

Ні, не пішло у Бангури, і у «Динамо» не знайшлося чим відповісти на три вирішальні зміни у «Порто».   Можемо лише гадати, чому Сьомін не випустив Черната чи Сабліча, Романчука, чому у заявці не виявилося Нінковича… Аксіома, для успіху на рівні Ліги чемпіонів треба мати не 11 класних гравців, а дещо більше, 13-15. Учора у Феррейри виявилося більше козирів, ніж у Сьоміна.

Хоча, звичайно, найбільше запитань викликає те, чому тренер «Динамо» вчасно не підказав грати ретельніше в обороні після того, як рахунок став нічийним. Було помітно, що у португальців з’явилося друге дихання, їхні атаки ставали дедалі загрозливими, натомість українці пішли на  простий обмін ударами.

Загалом у спорті, в єдиноборствах, це теж спрацьовує, теж тактика,  але, як на мене, стратегія матчу-відповіді з «Порту» цього не вимагала, нічия була на користь «Динамо», зрештою команда гостей у кінцівці гри ніяким чином не скидалася на підранка, якого треба було неодмінно добивати .

Певно, на чужому полі так би і довели матч до кінця -  в обороні, задовольнились би синицею. Але  - тяжкою буває ноша фаворита, трибуни гнали киян уперед, вимагали піймати журавля, тож ризикнули. Здобули досвід, а з ним головний біль -  як тепер брати очки у двох наступних матчах?

Брати треба обов’язково і у «Фенербахчі» вдома (що начебто під силу), і в «Арсенала» на виїзді (що начебто не під силу).  

Загалом,  учорашня поразка не залишила враження безнадійності. Команда є, є гра,  осмисленість, бажання. Трапився нещасний випадок, велика пробоїна на кораблі, тож треба вдатися до негайних протишокових засобів, щоб  відновити у гравців віру у свої сили і обраний шлях.

Без паніки, кажуть у таких випадках

Олег Олійник

УНІАН в Google News