О.Логінов: Вінницька область – це «партія вінничан», яка не форматувалася з 1944 року

На сайті Мінюсту опубліковано начебто кінцеву редакцію закону про вибори народних депутатів. За цим документом пропонується обирати нових парламентарів 2012 року.

Днями міністерство юстиції опублікувало на своєму сайті вже начебто кінцеву редакцію багатостраждального закону про вибори народних депутатів. Саме за цим документом чиновники пропонують українцям обирати нових парламентарів 2012 року.
Особливих змін у тексті немає. Згідно з проектом, вибори народних депутатів повинні проводитись останньої неділі жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради. Виборчі перегони стартують за 90 днів до початку процесу голосування.
Крім того, Мінюст вважає, що Верховна Рада нового скликання має складатися з депутатів – мажоритарників і тих, які пройдуть за партійними списками за принципом 50:50. А це означає, що в день голосування нам доведеться заповнювати величезні виборчі бюлетені.
Також брати участь у виборах мають тільки політичні партії, а не блоки. Значить, БЮТу і НУ-НС, які наразі складаються з 11 партій, шлях до парламенту закритий. Або членам цих блоків потрібно буде розділитися на політичні партії. Або має пройти процес злиття.
Ще один суттєвий момент, який викликав чимало політичних емоцій, - прохідний бар’єр. Згідно з документом, учасники виборчих перегонів повинні будуть набрати на виборах не менше 5 % голосів виборців.  Подолати таку планку, на думку експертів, наразі можуть не більше 5-6 партій.
До слова, саме цей пункт може викликати суперечки в парламенті під час розгляду законопроекту. Прийняти ж його депутати зможуть у найближчих 2- 3 місяці.
Але законопроект – іще не закон, допоки його розглядатиме верховна рада ще може відбутись дуже багато подій.
Отож, як розвиватимуться події ми спробували з’ясувати разом із вінницьким політологом Олександром Логіновим.

«Долю закону про вибори вирішить «армреслінг» між Кабміном і  адміністрацією Президента»

- Для початку, я не зовсім згоден, що законопроект остаточно готовий. Якщо пам’ятаєте, він вже «висів» на сайті Мінюсту в лютому-березні, і коаліційна більшість тоді мала усі можливості його прийняти. Тим більше, що дата виборів зафіксована. 
На мою думку, у політичних верхах і досі немає єдиного бачення цього закону, причому, не з приводу дрібних формальностей типу формування комісій чи підрахунку голосів. Немає єдності з основного питання: як обиратимуться депутати, – за змішаною системою, за відкритими списками, за рейтинговими показниками тощо.
Я припускаю наступне: у партії регіонів немає єдності з приводу подальшої роботи з ВР. І це не питання партійного керівництва ПР  і коаліції, чи якоїсь більшості. А це питання для різних гілок влади.
Зрозуміло, що адміністрації Президента, аби провести потрібне рішення, значно легше працювати з керівниками партійних фракцій, аніж домовлятися з 450 депутатами.
В той же час Кабмін значно більше зацікавлений в мажоритарних депутатах, які в майбутньому можуть впливати на ситуацію в тому чи іншому регіоні, бо уряд на держадміністрації прямо впливати не може.
Цей фактор невизначеності нагорі може працювати ще досить довго. Пригадайте, як було 2010-го: рішення про місцеві вибори ухвалили в бронебійному порядку десь за 5-6 місяців до виборів. Відмінили спочатку один закон, потім через революційну доцільність прийняли інший.

-  Разом з тим, конкретні люди вже почали їздити по певних округах…

-  Так, потенційні кандидати в депутати округи, які, як вони думають, їм довірять, почали «окучувати». Щоправда, не факт, що їм таки їх довірять, і що їх підтримає місцева еліта. Ось самий яскравий приклад, – з В. Коржем, який зараз у Тиврівському районі  працює. Я не так давно бачив  сюжет в новинах одного із національних телеканалів. Журналісти його спитали, а не ображаєтесь ви на п. Фельдмана, який в «регіонах» ніколи не був, а перейшов – йому тут ж ваш округ у Харківській області віддали?
Він, розвівши руками сказав, мовляв, ну як же можна ображатися…Я ж усе розумію.

«Вінницька область – це «партія вінничан»,  яка не форматувалася з 1944 року»

- Давайте поговоримо більш конкретно про Вінниччину.

- Я неодноразово казав і зараз можу повторити, що в політичному сенсі наша область особлива. Вінницька область – це «партія вінничан», яка не форматувалася з 1944 року. От як після звільнення від німців почала формуватись, так абсолютно без втрат пережила 1991 рік, правління Кравчука, Кучми, помаранчеву революцію і функціонує дотепер. Десь сильніше, десь слабше, але її контури чітко окреслені.
Для того, щоб зрозуміти, що це за партія… Як на мене, дуже симптоматичною була весняна заочна перепалка між Миколою Джигою та Олександром Домбровським. Десь на початку травня Джига провів прес-конференцію на авіазаводі, в між іншим обмовився, мовляв, мої попередники, - не губернатор, а рангом нижче, -  встигли нахапати землі під Вінницею; ми розберемось. А мало не через день чи два прес-конференцію в «Панорамі» проводив Домбровський і сказав, що приблизно таке: хтось десь нас у чомусь звинувачує. Вони ще самі не розуміють, що це таке. А ми завжди зможемо про себе заявити.
І – тиша.
Тобто, з цього можна зробити висновок, що насправді з основними принципами, методами, або правилами гри всередині цієї партії всі погоджуються. Ніхто в області не прагне звалити цю партію, для них важливо її очолити. Як колишньому губернатору Домбровському, так і нинішньому Джизі. Очолити, ствердитись і далі працювати за цим принципом.
І хто б не претендував на перші позиції у владі Вінниччини, - чи  Порошенко буде свою карту розігрувати, чи Джига, або хтось із його довірених людей, - всі будуть діяти за методами партії вінничан.
А яка буде влада на горі – насправді це не важливо. Ось стара трійця Заболотний –Домбровський - Гройсман – дуже добре вживалась і з Ющенком, і з Тимошенко. Володимир Гройсман ужився з новою владою. Пригадайте вибори міської ради: Джига сам голосував за команду Гройсмана – «Совість України» і абсолютно цього не приховував. Не за власну партію регіонів, а за команду мера.
Тобто, партія вінничан трималась і тримається. І будь-який «правитель» у Києві, функціонер з АП, оргвідділу КМ чи ще звідкись, якщо хоче чогось домогтися на Вінниччині, повинен враховувати, що тут треба працювати за вінницькими правилами, які вінничани сформулювали для себе самі. Якщо він хоче обиратись, на кшталт Коржа, він має їхати не в район з партійним дорученням і партквитком. Він має їхати в облдержадміністрацію, казати: «добрий день, я хочу з вами працювати».

«Адмінресурс – наше все?»

- Тобто, кому і де обиратись на Вінниччин, - все вирішуватиме адмінресурс?

- Ні,  не все. Вони можуть обрати, як в комп’ютерній грі, в «стратегіях», основний напрям удару. Є основні юніти, котрих більше прокачують,- життя додають тощо. Але зовсім не факт, що основний юніт переможе. Єдиного центру, який визначатиме, хто по якому округу піде у депутати, немає. Його, власне, ніколи і не було. Рішення прийматиметься в результаті компромісу між обласною держадміністрацією, адміністрацією Президента, партійними функціонерами і якимись особистими симпатіями і антипатіями. Тобто, існує баланс інтересів. Але в цьому балансі правила визначає «партія вінничан».
Сито багаторівневого відбору проходять або дуже багаті люди, або ті, хто вариться у цій системі. А будь-яка партія, як відомо, тяжіє до бюрократії. Саме ця бюрократія перемагатиме.

- Баланс - річ хитка.  Як ви вважаєте, чи може трапитись, що на одному окрузі конкуруватиме кілька кандидатів від однієї партії? Скажімо, від тих же «регіонів»?

- Не виключаю. Згадайте вибори мера у Жмеринці, коли кілька людей, які формально належать до ПР, виставляли власні кандидатури і активно там конкурували.
Знову ж, такої ситуації не було б, якби існував єдиний центр керівництва у прийнятті рішень. Тому можливо все.
І конкуренція буде, і будуть сподівання офіційних висуванців на адмінресурс, і на те, що він відіграє головну роль в досягненні перемоги.
Але я на це особливо б не розраховував. Ось регіонали начебто намагаються повторити шлях «Єдиної Росії» початку 2000-х років. Але тоді ситуація була принципово іншою. Тоді посадити Ходорковського було зовсім інше, ніж посадити Тимошенко зараз.
Адмінресурс, який працював у російських умовах 10 років тому, в наш час так не працює.
Звичайно, буде тиск, будуть спроби десь підлаштувати закон під себе. Хоча, насправді, грішать цим не лише у нас. Згадайте хоча б американський варіант з Гором та Бушем.

«Опозиції на Вінниччині не буде, поки є партія вінничан»

- Ми говорили про висуванців партії влади. А що з ймовірними кандидатами від опозиції?

- Знову ж, це буде якийсь баланс між партією вінничан, виконавчою владою і партійними структурами. Опозиція у Вінниці… Гройсман якось казав, що він не знає, що таке опозиція. І він правильно насправді сказав. У Вінницькій області опозиції ніколи не було, і навряд чи колись буде, поки партія вінничан працює.
Пригадаймо історію розвитку БЮТу. Кожний попередній лідер обласної чи міської організації БЮТу на наступному етапі своєї діяльності органічно «внедрявся» у владу, отримував якісь бонуси від цієї влади, прокльони від колишніх колег і розчинявся невідомо де. Наступний повторював його долю. Ну, це ще з часів Юхновського.

- За винятком Григорія  Філіпчука. Він отримав при Тимошенко посаду в Києві, а потім потрапив у в’язницю.

- Насправді, він для місцевих був «варягом». А «варягів» у нас старались сплавляти якомога швидше. Губернатора Коцемира згадайте. З одного боку, всі хвалили, всі розповідали: «Вікторе Францовичу, ми Вас любимо». А як тільки з’явилась можливість подалі сплавити, жодного заперечення не було.
А пригадайте, як з приводу можливої відставки Домбровського їздили до Києва, погрожували Прем’єру та Президенту, демарші робили. Адже Домбровський був їхнім, а Коцемир – чужим.
У БЮТі така ж ситуація. Я більш ніж певен, будь-кому з нинішніх керівників запропонуй якесь місце у виконавчій владі – тут же почнеться ротація правління.
Та й, загалом, скидається на те, що у функціонерів «Батьківщини» завдання одне – заробити гроші  і зробити собі кар’єру. Крапка. Якихось інших завдань у них немає і не буде. Те, що я знаю по «Батьківщині» у Вінниці і по області, – це просто комерційна пропозиція. Ви даєте стільки-то грошей, ми вас висуваємо, ви під нашим брендом проходите. Питання тільки, хто на це поведеться. Тому що місцеві вибори довели протилежне. Люди ніби і йшли під брендом, а виявилось, що він вже не дуже й працює. Обласний БЮТ докотився до того, що у прохідні списки почали включати партійних офісних клерків,  бо нікого виставити було.

«Партійні «розклади» можуть серйозно поламати потужні бізнес-структури»

- Як ви вважаєте, в яких політичних сил Вінниччини зараз найвищі рейтинги?

- А що тут скажеш? Люблять у нас ображених: БЮТ, звісно, попереду. По відсотках важко сказати. У нас будь-які опитування наштовхуються на одну відповідь, що всі вони негідники і ні за кого голосувати не буду. А потім люди приходять на виборчі дільниці і все одно голосують. Тому виведення істинного відсотка має народжуватись у голові соціолога, який проводить опитування.
Якби безпосередньо зараз проводили опитування, я думаю, відносну більшість взяв би БЮТ, - десь 30%. Потім йшла б якась дуже потужна структура, скажімо,ПР, яка б користувалась адміністративним впливом. А потім розсипом,- опозиційні сили на кшталт «Фронту змін», «Свободи» і т. д.
Однозначних висновків наразі робити не можна, бо тут як у кінних перегонах: вирішальні сили кидаються на фінальний забіг. А під фінальне коло можуть сплисти дуже серйозні бізнес-структури на кшталт Порошенка, які наші уявлення про всі ці рейтинги зламають. Я пам’ятаю дуже багато виборів та соцопитувань, коли за кілька місяців ситуація одна, а потім в фіналі все інакше. Хто міг передбачити, що нікому невідома «Совість України» візьме у місті значний відсоток на президентських виборах? Ніхто. А, хто очікував такий же грандіозний провал «тігіпківців» на місцевих виборах? Рейтинги говорили про зворотне. Чому ж ситуацію не можна повторити на прикладі іншої нікому не відомої партії, у яку буде влито дуже великі гроші?

- А що по потенційних «кандидатах в регіони», - партії Тигіпка, Народній?

- Можна вважати, що «Сильна Україна вже влилась в ПР. Щодо НП, то не відомо, як закінчаться ці переговори. Якщо НП піде самостійно, то серед агропредставників є кілька людей дуже серйозних, які можуть по області в своїх округах якщо не перемогти, то дуже сильну конкуренцію створити. 
Як карта ляже. Згадайте, як відбувалось становлення «Справедливої Росії». Миронов у кінці дев’яностих – на початку двотисячних років не програвав тільки лінивому, набираючи на президентських виборах пів-відсотка, партія – ледь більше одного. А коли виникла відповідна ситуація, то рейтинг виріс у 7-8 разів.
Так що НП я б скидати з рахунку не поспішав.

- А як з парламентськими перспективами в комуністів?

- У КПУ є дуже потужний мажоритарник Валерій Бевз, який може зіграти на мажоритарному окрузі, а може й претендувати на найвищі посади в адміністрації.
Півроку тому я б не сказав, що комуністи кудись пройдуть. Але політика – мадам мінлива і з останніми заявами, останніми діями комуністів, їхній рейтинг однозначно почав рости за рахунок всіх принижених і зневажених. А працюють вони досить грамотно. Не на 5+, але останній мітинг по відміні пільг під облдержадміністрацією засвідчив, що вони підтягли під себе досить багато організацій, з якими знайшли контакт.

- Давайте подивимось праворуч.

- «Свобода», якщо по-хорошому, то це – одна з груп партій вінничан. Може це дуже категорично, але вони або вчора у ній були, або завтра будуть. Скажемо так, це та структура, яка своїм впливом може змусити домовлятись.
Як на мене, свій потенціал вони не використовують. В опозиційної партії завжди відкритий рот, вона може говорити про що завгодно і коли завгодно. А вони це не завжди роблять, зводячи роботу до переказу якихось печерних емігрантських видань.
Мажоритарних округів «Свобода», звісно, не накриє, але свої 4-5% по області запросто візьме. Якщо вони, знову ж, не скотяться до того, чого люди не розуміють, – в містичну сакральність, дух нашої давнини тощо. Цього вінничани не розуміли і розуміти не будуть.  Вони розуміли, що поле, є город, є пенсія. Якщо «Свобода» нарешті зведе свої меседжі до матеріальних речей, зрозумілих людям, тоді вони зможуть домогтись успіху, причому, значно більше, ніж дозволяє нинішній рейтинг.

«З висуванцями влади конкуруватиме аграрний бізнес»

- Є ще партії, які умовно назвемо другим ешелоном.

- А ці партії будуть до певної міри віддушиною для людей солідних, яким не знайшлось місця в списку провладної партії чи гарантованого місця на окрузі. А тут варіацій, між іншим, дуже багато. Я періодично відстежую ситуацію у районах, і знаю, що на Вінниччині є дуже багато керівників серйозних аграрних структур з великими грошима. Вони хочуть іти самовисуванцями, і підтримка партійних структур їм потрібна лише формально. Вони можуть конкурувати із самими серйозними людьми на своєму окрузі. Ось з таких людей І. Мовчан пробився у крісло першого заступника губернатора. Але ж Мовчан такий не один. Візьмемо Миколу Кучера («Зернопродукт»). Людина багата. На даний час він є керівником обласної організації УНП. Що йому може завадити висуватись від цієї структури в мажоритарному окрузі і конкурувати з будь-яким претендентом?
Або Григорію Заболотному по Бершадському районі, Олегу Лантуху по Могилів-Подільському районі, Роману Мазуру по Томашпільському і Петру Юрчишину по Хмільницькому?
Ось подивіться хоча б самий простий округ – Козятинський, Калинівський і Хмільницький райони. Однозначно, там буде висуватись Олександр Домбровський.
Але навіщо було по цьому окрузі начальнику Південно-Західної залізниці п. Кривопішину висуватись в обласну раду, яка йому взагалі не потрібна? Тільки для освоєння плацдарму, для того, щоб цей округ «окучувати». І людина вже працює. Кілька місяців тому у Хмільнику було відкриття чергового санаторію, то його там представляли чи не як центральну фігуру, яка цей санаторій зробила, профінансувала і т.д. і т.п.
Тобто, вже є двоє, - Домбровський і Кривопішин. Катеринчук скоріш за усе теж піде по своєму окрузі, від якого він кілька разів обирався.
Та й «аграрних» людей, як я казав, там дуже багато. Чим Герой України Пачевський гірший? У нього і рейтинг високий, і авторитет. Чи Юрчишин? А ще Шубович, – дуже багата людина з Козятиського району. Вони там можуть скласти один одному дуже серйозну конкуренцію, і вже тільки на адміністративному рівні буде вирішуватись, кого влада підтримує, а кого ні.
 

УНІАН в Google News