Спроби Росії та її поплічників переконати світ у тому, що через операцію Ізраїлю в сектор Гази війна в Україні відійшла на другий план, не мають нічого спільного з реальністю. У тривалих війнах буває затишшя, тим більше що лінія фронту в Україні майже не змінюється.
"Скільки разів після нападу Хамасу на Ізраїль мені докоряли за те, що Україна зникла з заголовків світових газет - іноді з таким виглядом, ніби це змова, - перш ніж запитати, чи неминуча тепер угода з Росією? Після тижня перебування на Україні мені в голову приходить третій похмурий рефрен: звичайно, Київ у відчаї від того, що Близький Схід відволікає Захід. Ну, відповідь - ні; так само, як і питання про угоду. А що стосується зникнення України з екранів телевізорів, то так буває в тривалих війнах: є припливи і відливи, і в Україні поки, як і на Західному фронті в 1914-18 роках, лінія фронту практично не змінюється", - пише Алек Рассел у колонці для Financial Times.
Війни вимагають часу. В епоху після холодної війни заходу доводиться заново засвоювати цей урок. Вже через кілька тижнів після початку війни в Перській затоці в 1991 році коаліція на чолі з США зіткнулася з нервовими питаннями про ризик загрузнути в болоті. Цей синдром знову проявився на початку війни в Косово через вісім років.
Зараз в повітрі витають ті ж самі обережні припущення, хоча і з приводу більш масштабного конфлікту. Добре відрепетирований аргумент звучить так: спірна політика на Заході призведе до ослаблення підтримки України, не в останню чергу через те, що її контрнаступ загруз в багнюці. І якщо американська підтримка ослабне, що представляється ймовірним у разі переобрання Дональда Трампа на пост президента США, то на Європу ляже колосальний тягар підтримки України, не кажучи вже про фінансування перемоги.
Все це може статися. Але Україна не зацікавлена в тому, щоб підігравати песимістам - або, як вони вважають, реалістам - в реалізації цього сценарію: обмін землі на мир. Не зацікавлений в цьому і Кремль, який з явним задоволенням чекає результатів виборів в США. Як зазначає міністр закордонних справ нейтральної держави, може бути, багато хто в світі і хотіли б, щоб війна закінчилася, але "ніхто не сказав про це обом сторонам".
Українські міністри судорожно намагаються перебудувати економіку так, щоб максимально збільшити виробництво озброєння всередині країни, розуміючи при цьому, що в таких автократіях, як Росія, це завжди було простіше зробити в короткі терміни. Мріючи про членство в ЄС, вони знають, що їм доведеться боротися з непрозорою діловою культурою і корупцією в судах.
Але вони також знають все про довгі війни. Їхня війна почалася не 24 лютого 2022 року, як це видається багатьом за межами України. Вона почалася в 2014 році, коли Росія анексувала Крим. Тому ідея про те, що домінування "Гази" на західному телебаченні дезорієнтувало українців, не відповідає дійсності. Коли їх запитують про це, вони, здається, справді здивовані. У численних бесідах від Києва до Харкова криза на Близькому Сході не згадувалася жодного разу.
Для Києва важлива тільки власна війна: як забезпечити якомога більше власних потреб - спираючись на успіх у розгортанні приватного сектора у виробництві безпілотників - і при цьому отримати критично важливе озброєння від союзників. Йдеться про літаки F-16 для протидії російській перевазі в повітрі, про ракети дальнього радіусу дії для відтіснення частин підтримки, щоб у разі прориву українці могли просуватися вперед, і про засоби ППО.
Вони також покладають надії на можливість використання мільярдів євро, нарахованих на заморожені російські активи, для фінансування відновлювальних робіт, що вкрай важливо для зміцнення морального духу і повернення мільйонів людей, які вирушили шукати притулок за кордоном.
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль пропонує створити механізм, що складається з трьох частин: міжнародний реєстр збитків, міжнародна комісія з виплати компенсацій, а потім фонд, в який зможуть вносити кошти всі країни із замороженими російськими активами. Що стосується Заходу, то йому необхідно творчо підійти до питання про те, як поширити страхування від війни на райони, які не знаходяться під загрозою, що є найважливішим фактором, що спонукає компанії брати на себе зобов'язання по відновленню.
Звичайно, ситуація кошмарна. Київ знаходиться під тиском зсередини і ззовні. Хоча в ЄС - і у Великобританії - фінансування України викликає менше суперечок, ніж у США, політика в Брюсселі стає все більш складною. Міністри ЄС попереджають, що корупційний скандал може підірвати підтримку населення. На батьківщині Зеленського його бурхливі висловлювання викликають невдоволення.
Однак у кожній доленосній війні бувають моменти поразничества. При всій похмурості ситуації геополітичний ландшафт може змінитися. Минулого року Захід не дуже вдало аргументував свою позицію перед "глобальним Півднем". Але Пекін дає зрозуміти, що підтримка осі автократій не скасовує необхідності підтримувати свою економіку на належному рівні. Індія, відстоюючи свою позицію, посилається скоріше на історію, ніж на інтереси.
Союзники України занадто повільно нарощували закупівлі. Але ще не пізно, і в кінцевому підсумку це цілком по кишені.
Військова допомога Україні - в чому проблема заходу
У ЗМІ з'явилася інформація, що поставки снарядів в Україну скоротилися на третину після початку операції Ізраїлю в Секторі Гази. Крім того, повідомлялося, що країни ЄС можуть не встигнути передати Україні обіцяний мільйон снарядів в устаноленние терміни.
При цьому видання Bloomberg пише, що проблеми з військовою допомогою можуть змусити Україну погодитися на переговори з РФ.
