Про що говорили в Туркменістані

«Найближчим часом в ЄС вирішать будувати Транскаспійський газогін - це частина великого Південного коридору» - сказав чиновник... У своїй промові Янукович схибив тільки раз...

З усіх пострадянських країн Центральної Азії Туркменістан народив найбільше міфів. У колах людей, які мають себе за інформаційно освічених, прийнято було глибоко співчувати цій республіці. Ще б пак: поліцейський режим, жахливе соціальне розшарування у вигляді золотих пам`ятників одним і бавовняної продрозкладки іншим, медицина, коли хворого викидають з лікарні за десять днів, незалежно від того, чи здоровий він, фактична ліквідація пенсійної системи, - десь такою уявлялася ситуація в республіці. І тому, коли 12 вересня я одержала довідку-інструкцію посольства, складену для журналістів, що мали супроводжувати президента Януковича під час його дводенного офіційного візиту до Туркменистану, тільки утвердилася в своєму уявленні. Нам рекомендувалося мовчати на вулицях, не критикувати владу, не заговорювати з людьми, не фотографувати.

***

У старому аеропорту Ашгабата висіла реклама радянського вигляду, пропонуючи купити КрАЗи, ЛАЗи, МАЗи, БелАЗи та крани виробництва Дрогобича. Водій, який віз журналістів у готель, від щирого серця сміявся на наші жарти і охоче відповідав на запитання.

Побачивши пофотошоплені біл-борди з портретами Януковича і Бердимухамедова, ми погиготіли, а він простодушно зауважив: «Ми і Ющенка вивішували, коли він приїздив. У нас традиція така». Від аеропорту до урядового кварталу, де розташовані всі розкішні, суцільно білі урядові й президентські об`єкти, які заборонено знімати, ми їхали хвилин п`ять абсолютно блискучою дорогою. За цей час побачили мінімум трьох жінок, які мили ганчірками дорогу. Вони були одягнені в довгі національні сукні.

- У вас тільки жінки дороги миють? - запитала я.

- У нас і машини теж миють. Вже о п`ятій ранку, за годину до того як президент поїде на роботу. Він о шостій їде.

- Навіщо йому їхати, він же живе в палаці в самому центрі? - поцікавилася я.

Водій промовчав. Я поставила запитання з числа недозволених.

Журналісти з президентського пулу поселилися в готелі «Ніса». Це прямо навпроти президентського палацу, де мали проходити переговори голів держав. Типовий дорогий готель, кришталь і золото в декорі, окрім інших вигід, плазмовий телевізор у номері. Національною рисою готелю можна вважати великий портрет президента в холі. Ще - важкенні парчеві покривала. Повна відсутність роумінгу. МТС звідси видворили рік тому. У барі на першому поверсі вибір, як для такого готелю, скромний, але потішила велика кількість соків українського виробництва і абсолютно люб`язне поводження. Україну тут знають.

Президент України прилітав за кілька годин після нас. Перша половина дня була вільною. Я хотіла було поїхати покататися містом. Але мені категорично не радили кудись їхати, все буде перекрито. Голову держави поселили в готелі «Огюскент», нещодавно збудованому французькою компанією «Софітель».

***

Президентський комплекс коштував країні 250 мільйонів євро. У залі, де відбувалася зустріч, стояли солдатики, щось подібне до президентського полку. Солдати в зеленому, осіб зо тридцять почесна варта, і в червоному - солдати-музиканти. Далі зустріч голів держав, трохи довільне, але дуже душевне виконання українського гімну, туркменського, представлення української делегації туркменському лідерові, туркменського уряду - українському. Потім президенти пішли спілкуватися віч-на-віч. Я за цей час знайшла собі чудових співрозмовників. Туркменські журналісти, які працюють на іноземні видання, проходили армійську службу в Україні. Я допомогла їм розібратися, хто є хто в українській делегації, показавши Сергія Льовочкіна, Бориса Патона, Дмитра Саламатіна, Юрія Бойка.

...Нарешті, президенти закінчили переговори. Вони висловили один одному повагу і задоволення візитом, пораділи відновленню повномасштабної співпраці.

У своїй промові президент Янукович схибив тільки раз, назвавши Туркменію Таджикистаном. Я глянула на туркменських колег, чи помітили вони помилку, вони давилися від сміху:

- Нічого особистого, наш президент іноді плутає назви, - пояснила я.

- Хай, головне, щоб пиво, якщо будуть поставки, відправив не до Таджикистану, а до нас.

***

Тет-а-тет президентів тривав дві години, замість запланованих сорока хвилин. І це був добрий знак.

Потім пройшло підписання міністрами України і Туркменії двосторонніх угод. Окрім лірики, типу співпраці у сфері освіти, культури, науки, були спільні заяви про дружбу і співпрацю та договір про довгострокову торговельну співпрацю, підписаний президентами. Далі обидва мали зачитати заяви для преси. Ми перемістилися в зал палацу, ймовірно, призначений для прес-конференцій.

Сюди прийшли члени української делегації і туркменського уряду. Я, можливо, зухвало, всупереч попередженням посольства сіла поряд з туркменами. Мені було цікаво розпитати про реальний зміст українсько-туркменських договорів і інвестиційні проекти.

Чиновник з урядової команди Туркменії (пізніше я дізналася його ім`я від туркменських колег, але не згадую його тут, оскільки бесіда була анонімною) був такий люб`язний, що відповів на мої запитання.

- Скажіть, у розданій нам аналітичній довідці Адміністрації, зазначено, що після зустрічі українці повинні постачати вам труби для трубопроводу Туркменістан - Афганістан - Пакистан - Індія. Труби в Україні, звичайно, такі, як треба. Але сам проект такої ГТС через Афганістан здається дивним. Наші експерти (я зв`язалася з ними перед відльотом) кажуть, що після виходу Америки з Афганістану цю ділянку контролюватимуть таліби. І хто гарантуватиме безпеку труби?

- Ваші експерти в чомусь мають рацію. Але ви не врахували однієї речі: Схід - справа тонка. Афганістан - наш сусід, ми дуже допомагаємо цій країні, за мізерні ціни постачаємо їм електрику, і ми дуже дружні. Ми один одного підтримуємо, ви добре це зрозумієте, якщо подивитеся історію, у тому числі й новітню, наших двосторонніх відносин. І у нас є механізми домовитися, щоб того, чого ви боїтеся, не було навіть гіпотетично.

- Тобто таліби змінять одяг, стануть респектабельними і створять масштабний газово-охоронний бізнес для цієї ГТС?

- Ви розумна дівчина, але урядовець не може дозволити собі такої відвертості навіть анонімно. Я просто кажу, що добрі сусіди завжди домовляться.

- Добре. А інший проект, зазначений у релізі, будівництво вашого внутрішнього газопроводу «Схід - Захід». Хіба його вже не розібрали російські і китайські підрядники?

- Це дуже важливий газопровід. Ми одну ділянку віддали вам, українські компанії вже фактично почали там роботу. У нас з Україною багато точок дотику. Тисячі наших студентів вчаться у вас, якщо ми довірили вам своїх дітей, ми довіряємо вам свої об`єкти. Ми віримо, що ви зможете розробляти газ на шельфі Каспія, знаємо, що ви вмієте якісно будувати об`єкти інфраструктури. І такі ось зустрічі, як сьогодні, дуже зближують наші країни. Знаєте, СНД хоч і був дивною структурою, але це був хороший привід решті керівників бачитися і не забувати один одного. Хоч би якими стали відносини між нами і творцем СНД, головне, щоб ми, його учасники, залишалися друзями.

- Наш паливний міністр Юрій Брйко сьогодні сказав, що ми зможемо купувати у вас газ. Але не уточнив, як саме його транспортувати. Він змусив замислитися над цим усіх журналістів.

Він же мав на увазі не російську ГТС, коли говорив про закупівлі вашого газу? Газ, що потрапляє в російську трубу, одразу стає російським.

- Зрозуміло, не російську. Вважаю, що найближчим часом в Європі буде ухвалене рішення про будівництво Транскаспійського газопроводу. Це частина великого Південного коридору, необхідність якого Європа вже усвідомила. (Ввечері я дізналася, що рішення про будівництво Транскаспійського газопроводу було ухвалене в ЄС саме в день переговорів Януковича і Бердимухамедова). А зараз відповідайте мені на запитання, наскільки серйозними є плани з будівництва терміналу для скрапленого газу в Одесі?

- Дуже серйозні. У січні конкурс на будівництво оголошуємо.

- Тоді все стає дуже реальним. І де брати газ, і як постачати, і де зберігати. Звісно, є проблеми з турецькими протоками, вони дуже переобтяжені, але й тут намітилися варіанти технічних рішень, про які я поки не говоритиму. Зрозумійте, диверсифікація маршрутів енергоносіїв у нашому регіоні - це вже реальність. Ви могли уявити колись, що країни СНД прокладуть нафтогін Баку - Тбілісі - Джейхан (обхідний, що не враховує інтереси Росії)? А газопровід Баку - Тбілісі - Ерзерум (одна з сировинних ниток, яка стане частиною Південного газового коридору)? Азербайджан і Туркменістан будують свої трубопроводи на Каспії, давно не питаючи дозволу ні в кого. Ми думаємо, що Україна вже теж розуміє необхідність цього. Врешті-решт, адже ваша влада хоче завантажити аверс Одеса - Броди азербайджанською нафтою. А ще зовсім недавно про використання аверсу й мови не було.

Зайшли президенти, і ми знову вислухали взаємний обмін задоволеннями, запевнення в дружбі і майбутньому стратегічним партнерстві. Схід - справа тонка, але цього разу все виглядало дуже щиро. Я попрощалася із співрозмовником, який узяв мої контакти і сказав, що не сумнівається: після цих переговорів туркменській владі і українським журналістам буде про що спілкуватися.

***

Програма другого дня візиту була дуже короткою. Президент поклав квіти до пам`ятника Шевченку, поспілкувався з діаспорою, посадив дерево в одному з туркменських парків.

Я побувала на цьому спілкуванні з діаспорою, і це здалося мені цікавим. Перед спілкуванням президента я сама підійшла до представників української діаспори, це переважно працівники компанії «Інтербудмонтаж», яка будує тут очисні споруди. Рядові співробітники відповіли мені так:

- Нам сказали нічого не говорити, йдіть до начальства.

Керівництво «Інтербудмонтажу» зовсім поряд розповідало про чудову перспективу українсько-туркменської співпраці, про далекосяжні плани. Але коли після покладання до діаспори підійшов президент і спробував розмовляти, осміхнені працівники дисципліновано мовчали. Ще б, адже їм сказали нічого не говорити. Швидко ж наше керівництво компаній переймає азіатський стиль... Вийшов не діалог, в монолог. Президент розповів, якою чудовою країною ми скоро станемо, як піднімемо економіку, нічого не переплутав. Вони слухали і посміхалися.

Потрапити в готель після повернення швидко я не змогла. Вулиці були перекриті, і їх під час високих візитів перекривають не тільки для машин, а й для людей, яким заборонено ходити навіть по тротуарах. Коли хтось з пішоходів спробував не послухатися, в нього охоронці радянського вигляду спробували жбурнути каменем.

Збираючись до аеропорту, я подумала, що Туркменістан - країна контрастів. До сліпуче білого ряду будівель величного урядового кварталу виходять геть убогі вулиці. Якщо дороги першого миють ганчірками жінки в національному вбранні, то другі прибирають немолоді двірнички в оранжевих жилетах.

Ми живемо в розкішному готелі, де половина номерів порожні і де дуже чуйно реагують на будь-яке побажання, а мене щойно тут же обдурили майже на тридцять доларів, поставивши неіснуючі телефонні розмови.

Це країна великого газового достатку і такої ж великої непрозорості розподілу газових доходів. Але, як сказав Шухевич-молодший, союзників не вибирають, союзників дає Бог. Врешті, якщо навіть мила моєму серцеві Норвегія спільно з Газпромом видобуватиме газ Штокмана, добре розуміючи, що в Росії доходи розподіляються так само, як тут, то чому б нам не співпрацювати з Туркменистаном? Співпрацювати і заробляти. Щоправда, болюче питання, з кого візьмуть приклад наші керівники щодо розподілу омріяних газових прибутків - з Норвегії чи Туркменістану, я залишаю відкритим.

Маша Міщенко

Фото УНІАН

УНІАН в Google News