Велика азербайджанська меншина штовхає Тегеран в небезпечний конфлікт, в якому в іранської сторони не багато можливостей.
Бої між силами Вірменії й Азербайджану почалися в особливо поганий час для Ірану. Вдома в нього склалася надзвичайно складна економічна ситуація завдяки санкціями США. За кордоном він бере участь у численних незакінчених геополітичних авантюрах в арабському світі: від Іраку до Сирії й за їхніми межами. Тегеран в останні роки інвестував багато зусиль в ці кампанії.
Читайте такожВ Ірані заговорили про початок регіональної війни через сутички в Нагірному Карабасі
Цього ж разу йому доводиться поступитися місцем Росії, Туреччині й Заходу як силам, які формують траєкторію конфлікту. Але в Ірані є 20-мільйонна азербайджанська меншина. І завдяки їй вірмено-азербайджанський конфлікт може стати великою проблемою для іранської внутрішньої безпеки. Тегеран не хоче програти в цьому конфлікті. Але його позиції слабкі.
Після 27 вересня, коли бої між силами християнської Вірменії й шиїтського Азербайджану спалахнули з новою силою, Тегерано знадобилося три дні, щоб зрозуміти, що це не чергове незначне загострення, яке скоро скінчиться. Зрештою, невеликі сутички між сусідніми країнами час від часу відбувалися. Наприклад, так сталося на початку літа. Але через чотири дні, усвідомивши, що це не чергове тимчасове загострення, Тегеран раптом змінив свою традиційну риторику, відмовившись від нейтралітету й бажання бути посередником між Єреваном і Баку. Натомість він дав зрозуміти, що підтримує Азербайджан.
Читайте такожТуреччина і Росія відкрили "третій фронт" – військовий експерт про загострення в Карабасі
Протести спалахнули не лише в іранській провінції під назвою Східний Азербайджан, а й в столиці. Натовп скандував: "Карабах наш і він лишиться нашим". Невелике згадування про те, що Іран став маршрутом для поставок зброї Вірменії, виявилося настільки гострою новиною, що Тегеран швидко почав його заперечувати.
Президент Хассан Роухані, міністр закордонних справ Джавад Заріф і радник верхового лідера з закордонних справ Алі Акбар Велаяті заявили, що Вірменія повинна залишити територію Азербайджану, яку вона окупувала в 1994 році. Більш безрозсудно вчинив лояльний до режиму аятола Хуссейн Норі Хамедані, який надав конфлікту релігійного значення.
"Нагірний Карабах - частина ісламського світу і повинен повернутися до ісламської країни, він повинен бути визволений", - сказав духовний лідер.
Читайте такожAssociated Press: Війна в Нагірному Карабасі приваблює бійців з Близького Сходу
Простіше кажучи, Іран не може діяти всупереч власній азербайджанській меншині. Коли СРСР розпався на початку 1990-х років, іранські азербайджанці змогли відновити зв'язки зі своїми "братами на півночі". Тож тепер вони знають більше про динаміку війни в Нагірному Карабасі й підтримують в ній Баку. Для Тегерана це велика проблема. Зрештою, Іран - багатонаціональна країна, яка не готова розбиратися з заворушеннями меншин, розлючених конфліктом в Нагірному Карабасі.
Зрештою, періодичні сутички з воєнізованими етнічними групами лишаються нормою життя в Ірані. На південному сході поблизу кордону з Пакистаном діє група "Джаеш аль-Адл", яка складається з представників народу белуджі. Перестрілки також стаються і на заході країни в курдських регіонах, які межують з Іраком.
Називати Іран "пороховою діжкою, яка от-от вибухне", було б перебільшенням. Але також було б неправильно стверджувати, що позиція етнічних меншин не вплинула на раптову зміну в риториці Тегерану щодо війни в Нагірному Карабасі.
Читайте такожBloomberg: Нафтові долари, соцмережі і Кардашьян ведуть свою війну за Нагірний Карабах
Також втручання Туреччини стане важливим фактором в розрахунках Ірану. Тегеран звинуватив Анкару в роздмухуванні війни шляхом переконання Азербайджану відвоювати якомога більше територій до появи будь-який домовленостей про перемир'я. Крім того, Іран і Туреччина воюють по різні боки в Сирії. Але попри все це, іранська сторона не хотіла б посилювати напругу ще більше через Нагірний Карабах.
Перш за все, тому що Туреччина, яка намагається об'єднати навколо себе всі тюркські народи, здатна створити проблеми для Ірану. Вона легко може використати велику меншину азербайджанців і налаштувати її проти іранської політики. По-друге, попри напругу у відносинах, Анкара лишається важливим сусідом і торговельним партнером. В умовах ізоляції під санкціями Тегеран не хоче, щоб в регіоні з'явилася ще одна відверто ворожа до нього країна.
Тож наразі Іран сидить на місці й напружено спостерігає за діями Росії й Туреччини в Нагірному Карабасі. Він хотів би, щоб нинішній спалах якомога швидше закінчився. Інакше Іран може бути втягнутий у регіональну війну, участь в якій він не може собі дозволити.