Зливай в мінус: що змушує путіна направити свій нафтовий "кран" до Індії

Угоду про співпрацю "Роснєфті" та потужного індійського нафтопереробного комплексу Reliance Industries західні ЗМІ подали як велику "перемогу" Кремля. Але чи справді це так, і чи не свідчить це про послаблення російських НПЗ, – розбирався УНІАН.

Останнім часом Індії стало багато у вітчизняних та закордонних ЗМІ – як у політичних, так і в економічних розділах. Політично, Нью-Делі веде себе у турецькому стилі й намагається балансувати між Заходом та Кремлем, щоб отримати максимум зиску від обох сторін. Так, індійці повідомили, що візьмуть участь у "Саміті миру", який організовує президент Зеленський у Швейцарії. З іншого ж боку, у Індії заявили, що рівень присутності буде "низьким", що є "реверансом" у бік РФ.

Політика впливає й на економіку. Індія намагається стати "новим Китаєм" для західних виробників, заохочуючи релокацію виробництв до себе. Щоправда, не надто успішно через корупцію, політичний хаос та постійні суперечки з країнами Заходу. Тим не менш, індійська економіка зростає найбільше в останні роки й місяці. І ось тут з’являється Росія, адже швидке зростання можливе лише за наявності дешевих ресурсів і, зокрема, нафти.

Але чому Кремль продає нафту індусам зі знижками, що їм не дуже вигідно? Чому угода з Reliance Industries є прецедентом? Чи свідчить це про втрати російських потужностей НПЗ через удари дронами, й чи потрапляє потім таке "індійське" пальне на український ринок? УНІАН з’ясував всі ці нюанси.

Відчайдушна співпраця

Reliance Industries, яка є частиною однойменної корпорації, є однією з найбільших компаній Індії та навіть планети – займає 53 позицію у світовому рейтингу Forbes Global 2000. Є найбільшим експортером Індії та спеціалізується на видобуванні нафти й газу та нафтопереробці.

Її нафтопереробний завод у місті Джамнагар є найбільшим й найпотужнішим у світі й постачає паливо чи не на півсвіту. Через треті країни це паливо потрапляло й до України, коли в нас був найбільший дефіцит у 2022-2023 роках.

Цей опис потрібний, щоб було зрозуміло, чому якась угода "Роснефти" з індійським НПЗ має взагалі нас турбувати. Особливо ж важливо те, що угода підписана не у рупіях, які навіть у індусів не дуже авторитетні, а у рублях – "дерев’яний" ще менш авторитетний у світі, але дозволяє легше обходити західні санкції.

То що, Reuters пише вірно й це для Кремля це велика "перемога"? Так, дійсно – це важливий прецедент, який ще більше посилить співпрацю Індії та РФ. Але не без частки "зради", адже Індія, яка купує з великими знижками російську нафту, повинна замінити для Кремля найбільший та найбільш платоспроможний ринок Європи, що, вочевидь, неможливо.

А самі причини такої "шаленої" любові Путіна до індійських НПЗ, загалом, досить неприємні для "болотного" диктатора. Адже, як кажуть фахівці, якщо б цієї угоди не було досягнуто, то у російській нафтовій галузі стався б колапс. Тобто, від колапсу індуси РФ врятують, але надприбутків у росіян також не буде. Втім, про все по порядку.

"Важку нафту, окрім РФ, може переробляти лише Венесуела та, ось, Індія. Проривною стала лише домовленість про оплату у рублях, а не рупіях, що відкрило "зелене світло" для збільшення їх співпраці. Раніше саме рупії були головною проблемою, адже вони нікому у світі не потрібні", – пояснює Дмитро Льоушкін, засновник групи компаній "Прайм", яка займається, зокрема, й закупівлею нафтопродуктів за кордоном та їх імпортом до України.

За його словами, переваги Індії для Кремля на цьому не завершуються. До Індії простіше продавати, бо немає політичних чи юридичних перепон, та й везти танкерами з азійської частини РФ відносно близько.

"Тут на шляху немає проток, як у Данії, куди російські старі танкери, що знаходяться у жахливому стані, не пропускають через екологічні ризики. З Туреччиною домовитися легше, ніж з данцями чи прибалтами, але тут також є протоки. А до Індії везти нафту простіше з точку зору обмежень, дешевше, ближче", – продовжує фахівець.

Тут слід нагадати про танкер "тіньового флоту" Hera 1, який у травні заглух прямо посеред Дарданелльської протоки й перекрив міжнародну торгівлю. Щоправда, лише на 3 години, поки його витягали з корку турецьки буксири. Втім, це наочно показує стан російського "тіньового флоту".

Також важливим є питання ціни, за якою індійський НПЗ купуватиме російську нафту. За інформацією Reuters, за 9 місяців минулого року середня ціна "чорного золота" з РФ у Індії становила $525,6 за тонну. 1 тонна - це 7,28 барелів нафти. Таким чином, ціна за барель складала приблизно $72 долари. Для порівняння – до інших країн ця ж "важка" нафта йшла за ціною $77,5.

Обсяг продажу до Індії тоді складав 1,85 мільйона барелів на добу. Reliance Industries буде ж переробляти 3 млн барелів – але не на добу, а на місяць. Тобто, обсяги будуть значні, але не рекордні для Індії. 

Але потрібно додати, що у перевезеннях танкерами значні кошти витрачаються на логістику. За інформацією Bloomberg, витрати на один танкер лише за один день перевезень складають від 60 до 100 тисяч доларів. Вартість перевезень залежить від довжини маршруту, розмірів танкеру та марки нафти, що транспортується, але головне, що РФ змушена брати всі ці логістичні витрати на себе, що значно зменшує їхній прибуток, додатково до всіх знижок.

До того ж, 72 долари за барель Urals індійці платили росіянам у 2023 році, а Urals має дисконт відносно еталонної Brent у приблизно 20 доларів. Зараз же сама Brent котирується у 77 доларів за "бочку". А це значить, що, з урахуванням вартості логістики, до Reliance Industries "Роснефть" продаватиме сировину навіть нижче "стелі" у $60, прийняту західними країнами.

Тобто, за таких умов, росіяни не те, що дуже хочуть продавати задешево свою нафту індусам, але в них просто немає виходу. Бо альтернативою є лише не дуже платоспроможна Венесуела, в якої й власної "важкої" нафти хоч "залийся".

А що це за "важка" нафта, до речі, і чому з нею такі складнощі?

"Важке" нафтове питання

Вартість кожної марки нафти визначається, зокрема, й вмістом домішок у ній – таких як сірка. Чим більше домішок – тим вища вартість її переробки. А російська Urals, як кажуть фахівці, дуже "важка". Й не кожен НПЗ здатен працювати з такою сировиною.

"Так, URALS раніше йшла до Європи по трубі у великих обсягах. Але зараз її купують все менше. Але URALS – це суміш різних сортів нафти, як "легкої", так і "важкої", яка має великий вміст сірки та мазуту, – пояснює Дмитро Льоушкін. – Росіяни розділили сировину на більш "важку" та більш "легку". "Легку" нафту легше продати. Купують її ті ж китайці під маркою Sokol. А ось "важка" накопичується у РФ, бо триста років китайцям не бачити б її. А ось індійські заводи готові таку нафту приймати на переробку. У Індії "зливають" те, що не підійшло Китаю".

За словами експерта, нафтова галузь так влаштована, що видобуток відбувається постійно. І сировину потрібно або продавати, або накопичувати у резервуарах. Або "консервувати"свердловини, які потім дуже складно відкрити знов. А на цю "важку" нафту мало охочих.

"Тому нафту їм потрібно продавати постійно, бо є обмеження для зберігання. Так, минулого року, коли через санкції в них почалися проблеми з логістикою, чи не всі резервуари в РФ були заповнені нафтою. Саме "важкою" сірчистою нафтою, яку відмовляється купляти Китай, – продовжує Дмитро Льоушкін. – Тому у цьому році росіяни значно більш обережні у цьому питанні й намагаються одразу позбуватися запасів важкої нафти – зокрема й через її продаж до Індії. Росіяни бояться повторити минулорічну ситуацію, коли їм цю важку нафту доводилося відправляти на інший кінець Світу – до Венесуели, бо лише там є потужності для переробки й змішування такої високосірчистої мазутистої сировини. Тут більше економіки, ніж політики, бо в найгіршому випадку росіян чекатиме колапс у логістиці нафти".

Про "змішування" дуже важливий нюанс, адже РФ може змішувати власні нафту й нафтопродукти та потім продавати їх як "індійські", наприклад, чи "турецькі" до США, Європи та навіть України. Хоча, як каже засновник групи компаній "Прайм", у цьому році саме "індійського" палива в Україні стало значно менше.

"З "індійським" паливом, яке виробляється з російської сировини, європейські трейдери зараз відверто бояться працювати через ризик вторинних санкцій. На цьому заробиш більше неприємностей, ніж грошей – надприбутків на паливі з Індії немає, " зазначає пан Льоушкін. – Паливо з індійських НПЗ йде на внутрішній індійський ринок, а також на турецький, сирійський, на ринки Африки і так далі. Індія сама споживає, насправді, колосальні обсяги палива".

За словами фахівця, на ринку нафтопереробки постійною практикою є "рокіровки" або заміщення одного сорту нафти іншою. Наприклад, найбільш вірогідно, що дешева російська нафта замістить у Індії більш дорогу саудівську. А саудівська, навпаки, піде до Європи, щоб замістити російську. Бо у Європі теж немає зайвого ресурсу. Однієї лише Норвегії для всього ЄС замало.

Подібні "рокіровки" відбуваються й на українському ринку, де раніше була велика частка "індійського" палива (з суміші, де була, ймовірно, й російська нафта), але зараз воно поступово зникає. Взагалі, відносини України з російською нафтою та нафтопереробкою вкрай "складні" – ми не лише зменшуємо закупівлі сумнівного палива, але й б’ємо по російських НПЗ.

Український "внесок" у російську нафтопереробку

Продажі російської нафти до Індії, яка має замістити їм ринок Європи, інакше як "відчайдушною" угодою й не назвати. Навіть попри те, що обсяги продажів досить значні й, тепер, частково у рублях. Сприяють цьому як національні, так і міждержавні санкції (рівня G7), а також, частково, українські дрони. Хоча вплив останніх на російську нафтопереробку є питанням дискусійним.

Почнемо з того, чи доходить до українського ринку паливо з Індії зараз.

"Паливо з Індії доходить до Туреччини, а вже звідти – до України. У минулому році "Індії" було дуже багато на ринках Туреччини й України. Але у поточному році – практично немає, – запевняє Дмитро Льоушкін. – Майже всі українські трейдери, які працюють з морем (а з Індії до нас лише танкер може дійти), тричі перехрестилися й перейшли з "індійського", на "грецьке" паливо з НПЗ Hellenic Petroleum. Інколи "проскакує" ще паливо з заводу STAR у Туреччині, що належить азербайджанській SOCAR. Теж зробили "рокіровку" – "турецьке" паливо пішло до України, а "індійське" – на власний ринок Туреччини".

До Hellenic Petroleum та STAR також є питання щодо нафтової суміші, з якої вони "варять" нафтопродукти, які потім продають до України. Але у Європі до цього питання постійно прикута увага суспільства та політиків, тому надто "нахабніти" вони не повинні перед страхом потрапити під вторинні санкції. А ось Індія ніяких обмежень проти російської нафти не має, у чому й є головний фактор стурбованості для України.

Тим не менш, Україна не лише крок за кроком заміщає сумнівне паливо на своєму ринку, бо криза вже подолана, й ми знов маємо змогу "перебирати" постачальників, але й сама проводить "денафтопереробізацію" Росії, вражаючи дронами російські НПЗ та нафтобази. А як ми вже знаємо, саме проблема зберігання нафти та потенційний логістичний колапс для РФ є зараз для "найболючішими".

Втім, Дмитро Льоушкін закликає не переоцінювати вплив українських дронів на російську нафтопереробку.

"Мені складно сказати, які втрати несе мережа російських НПЗ від ударів дронами. Лунають оцінки у 12-15% виробництва, але точні показники засекречені, і росіяни нам їх навряд чи покажуть. Особисто я не дуже вірю у 15%. Тому я не вважаю, що розширення співпраці РФ з індійськими НПЗ є індикатором занепаду російських НПЗ, – наполягає експерт. – Це результат санкцій та поступової відмови Заходу від російської важкої нафти, яку росіянам просто нема куди постачати – лише до тих країн, де є НПЗ, здатні з такою сировиною працювати, й тим, умовно, лише за "5 копійок".

Попри те, що вплив ударів дронами по російським НПЗ не є поки що вирішальним, хоча й має тенденцію на збільшення, сама система нафтопереробки на "болотах" є вразливою, адже "заточена" саме під роботу на експорт.

"РФ завжди виробляла приблизно втричі більше нафти, ніж сама споживала. Тобто, для їх мережі НПЗ з самого початку ставилося завдання працювати на експорт. Трубопровід "Дружба" забезпечував у радянські часи всю Східну Європу. Й ще залишалося на Захід продавати – до Німеччини, наприклад. А зараз весь західний світ поступово зменшує споживання російського палива й нафти. Це все йшло у резервуари та, частково, до Індії", –завершує Дмитро Льоушкін.

У підсумку ми бачимо, що на кожну "перемогу" щодо продажів російської нафти до Індії завжди є своя "зрада". Підписали угоду з найбільшим індійським НПЗ, та ще й у рублях? Так, але обсяги не дуже великі, а всі інші поставки, як і раніше, відбуваються у рупіях.

Вони знайшли змогу обійти санкції та "стелю", щоб відправляти своє "чорне золото" на найбільш прибутковий ринок Європи? Так, але вторинні санкції трейдерів перелякали, й відбулася "рокіровка", через що індійське паливо йде на менш "преміальні" ринки, а головні прибутки від таких продажів отримують індуси, турки та інші переробники, а не "Роснефть".

Адже паливо – це продукт переробки з високою доданою вартістю, а нафта (ще й "важкої" марки) – це дешева сировина, якої РФ просто змушена позбавлятися на будь-яких умовах, бо у протилежному випадку мова буде йти вже не про зменшення прибутків, а про втрати значної частки всієї галузі.

Якби не "легка" марка Sokol, яку охоче купують у Азії, то справи у російській нафтовій галузі були б зовсім кепські. А українські дрони, що "проріджують" НПЗ та резервуари для зберігання нафти, додають яскравого "вогнику" та інтриги (щодо відсотку втрат НПЗ) до цієї не дуже "переможної" картини для РФ.

Звісно, Росія - це ресурсна країна і не треба зневажати можливості супротивника та його здатність шукати покупців своєї нафти. Але, на противагу, не потрібно переоцінювати їхні здобутки. Рекордні збитки "Газпрому" та значне звуження ринку збуту для "Роснефти" на тлі логістичних проблем робить ситуацію для РФ дуже складною, та ще й з негативною динамікою.

Андрій Попов

УНІАН в Google News