П'ятниця,
29 липня 2016

Наші спільноти

Надія Савченко: Я не наводила мінометний вогонь, тим більше – по людях без зброї

Українська полонена №1 в Росії Надія Савченко в своєму першому інтерв’ю з російської в’язниці розповіла УНІАН про ставлення до неї співробітників тюрми, відчуття підтримки з боку України та світу і звернулася до Путіна.

REUTERS
REUTERS

В Москві продовжується судилище над українською льотчицею Надією Савченко, яку у червні поточного року російські спецслужби викрали і вивезли з території України. Дівчина з липня знаходиться під арештом у Москві.

Російські слідчі звинувачують українку в причетності до смерті російських репортерів Ігоря Корнелюка та Антона Волошина, не оприлюднюючи жодного доказу її вини. В той же час, адвокати Савченко вважають незаконним продовження її арешту до середини лютого і вже представили цілий пакет доказів, у тому числі, свідчення учасників подій на Сході України, які підтверджують непричетність українки до трагічної загибелі журналістів телеканалу «Росія».

Сама полонена слідкує за процесом із СІЗО за допомогою відеозв’язку. На думку Надії, самий «гуманний» суд у світі заставляє її голодувати, щоб отримати елементарне лікування (у дівчини – отит, але медичної допомоги їй досі не надали), і може позбавити полонену життя лише за любов до своєї Батьківщини.

Перше інтерв’ю Надії Савченко з російської в’язниці УНІАН вдалось записати за допомогою її адвоката Марка Фейгіна. Він обіцяв організувати письмове інтерв’ю для журналіста, який підніме питання долі Надії перед президентом Росії Володимиром Путіним. І дотримав слова.

Надіє, що б ви сказали президенту РФ Володимиру Путіну та російським посадовцям, які утримують вас у російській в’язниці?

Вони утримують не тільки мене, а ще багато українців. Якщо відпустять інших викрадених українців, заберуть руки геть від Криму і України, то можуть мене публічно розстріляти собі на радість.

REUTERS
REUTERS

Україна ніколи не була меншовартiснiшою від Росії. Ми були – Ми є – Ми будемо Україною і українцями! В нас є своя історія, культура, самобутність. Не потрібно нас принижувати, називаючи «малоросами» чи «новоросами». Ми - українці, ми - Україна! Ми вам не «братья ваши меньшие», ми вам рівні.

На вашу думку, чи достатньо зусиль докладають Україна та світ для вашого звільнення?

Я не могла розраховувати і на таку підтримку. Я дуже вдячна Україні і світові за небайдужість до моєї справи, а також долі України в цілому. Я відчуваю цю підтримку, значить, її достатньо.

В яких умовах вас утримують зараз, як до вас ставляться співробітники слідчого ізолятору? Як ви себе почуваєте і як довго ви продовжуватиме голодування?

Я тут почула: «в тюрьме плохо живется больным и нищим». І це правда. В’язниця як в’язниця, ставлення - звичайне. Як я подала приклад своїм ставленням, так і вони почали до мене ставитись. До інших ув’язнених ставляться більш фамільярно і хамовито. Здоров’я трохи підкачало, але вже краще.

Як ви будете виконувати функції народного депутата України? Які б законопроекти ви внесли на розгляд парламенту у першу чергу?

Поки що – заочно. Хіба що - своїм прикладом стійкості. А, щодо законопроектів, не знаю. Зараз я обмежена в інформації і в безпосередньому контакті зі своїм народом, щоб усвідомити ситуацію на даний момент. Поки що над цим думаю.

Конфлікт на сході України триває, внаслідок російської агресії продовжують гинути українські солдати. Що б ви побажали українській владі та звичайним українцям перед початком 2015 року?

Воїнам – вижити, народу – вистояти і не зневіритись. Владі – захистити свій народ. Україна переможе! Разом ми сила!

Ваші адвокати публічно оголосили цілий пакет доказів вашої непричетності до загибелі російських журналістів. Що б ви додали до свого алібі?

Російські журналісти загинули від розриву мінометної міни. В тому бою мінометів з боку Збройних сил України не було. І мінометний вогонь я не наводила, тим більше - по людям без зброї.

Журналісти потрапили під вогонь своїх же сепаратистів. Тільки не з батальйону «Зоря», а «махновців» (як їх називають самі «ополченці» з «Зорі»). Це мені сказали «ополченці», коли я ще була у полоні в Луганську.

Автор: Роман Цимбалюк

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку