Яка нація має право називати Гоголя “своїм”?

Гоголь - це безодня, а у безодню завжди зазирнути хочеться... Я так часто був і буваю Хлестаковим... Відомі українці - про геніального письменника

Постать і творчість видатного українського і російського письменника Миколи Гоголя протягом уже майже двох століть викликає цікавість і жваве обговорення не тільки в наукових і літературних колах, а і знаходить своє відображення у мас-медійному просторі, особливо напередодні річниць і знаменних дат, пов’язаних з ім’ям автора безсмертних “Мертвих душ”.

І постать Гоголя, і більшість його творів окутані шлейфом із легенд і міфів, що є добрим ґрунтом для численних дискусій, починаючи від питання належності письменника – “український-російський” – і закінчуючи містичною історією смерті.

“Бросьте в самом деле кацапию, да поезжайте в гетманщину. Я сам думаю то же сделать и на следующий год махнуть отсюда. Дурни мы, право, как рассудишь хорошенько! Для чего и кому мы жертвуем всем? Едем! Сколько мы там насобираем всякой всячины! всё выкопаем! ...вы поймаете еще в Малороссии осень, благоухающую, славную осень, с своим свежим, неподдельным букетом. Счастливы вы! А я живу здесь среди лета и не чувствую лета! Душно, а нет его. Совершенная баня; воздух хочет уничтожить, а не оживить”, - пише Гоголь, мешкаючи вже у Петербурзі, своєму другові, відомому українському вченому, фольклористу Михайлу Максимовичу. У планах письменника було переїхати працювати разом з Максимовичем в університет Святого Володимира до Києва. Та не судилося. І він став викладати загальну історію в Санкт-Петербурзькому університеті . “Хотя душа сильно тоскует за Украиной, но нужно покориться, и я покорился безропотно, зная, что с своей стороны употребил все возможные силы…” 

Питання “Український чи російський?” – найчастіше постає в сучасній пресі як Москви, так і Києва. Здається, останнім часом в академічному середовищі суперечки між українцями і росіянами з приводу належності Гоголя до тієї чи іншої культури вщухли. Вже усталеними епітетами, які передують імені Гоголя, стали “відомий український і російський письменник”. А от до кого відносив себе сам Микола Васильович, дізнаємося з його листів:“...Сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому пред малороссиянином”. Проте ще в одному листі до “маменьки” зазначив, що буде писати іноземною мовою. “Принося чувствительнейшую и невыразимую благодарность за ваши драгоценные известия о малороссиянах, прошу вас убедительно не оставлять и впредь таковыми письмами. В тиши уединения я готовлю запас, которого, порядочно не обработавши, не пущу в свет, я не люблю спешить, а тем более занимать поверхностно... Сочинение мое, если когда выйдет, будет на иностранном языке...”

Cумнівів щодо любові Гоголя до неньки-України не може виникнути, адже ментально він на все життя залишився українцем, і, мешкаючи тривалий час у Петербурзі, не зміг обірвати тієї духовної пуповини, яка пов’язувала його з Україною. Недарма він весь час просив “маменьку” розповідати йому про звичаї і обряди малоросів, надсилати українські казки і пісні. Ця “українськість” живила Гоголя, давала йому творчу наснагу.

Тож яка культура має право називати Миколу Васильовича “своїм”, ми запитали у відомих українців, яким близька гоголівська тематика.  

Оксана Забужко, письменниця

Літературні шляхи “Малої” й “Великої” Росії вже в Гоголеву добу стрімко розходилися

Феномен Гоголя можна збагнути тільки в контексті 200-літньої історії російсько-українських культурних взаємин. Я про це вже писала в “Notre Dame d’Ukraine”. Йому випала унікальна роль – бути останнім “замикаючим” потужного пласту української барокової культури 17-18 ст., зокрема того її, розпочатого Дмитром Тупталом (Ростовським) напрямку, який можна умовно назвати “малоросійським проектом” (адже й самі ці терміни, “Мала” й “Велика” Росія, за аналогією з “Малою і Великою Грецією”, – таки нашого, київсько-галицького походження!).

Гоголь, із його амбіцією створити літературу, “для малороссов и великороссов единую”, був останнім, найяскравішим вибухом цього проекту. Це він, із своєю лукавою усмішечкою генія й трагічною смертю невдахи-“будителя”, завершує собою 200-літній ряд наших незліченних “культурних місіонерів” на Півночі – духовних будівників “православної імперії”, якій саме українці (чомусь ми про це нині воліємо сором’язливо мовчати!) дали ідеологію. Цим, між іншим, пояснюється його “моральне проповідництво”, яким він заразив російську літературу аж до Солженіцина включно (Достоєвський якраз цю “шинель” і мав на увазі, тільки говорив про неї з трепетною шаною!): для Гоголя література була частиною релігійної місії.

На щастя, геній художника все-таки брав у потомственному літераторові гору над самопокликаним “місіонером”, - і завдяки цьому він і зумів прищепити розкішне українське барокове древо на російський ґрунт. “Єдиної” літератури для двох народів не вийшло, літературні шляхи “Малої” й “Великої” вже в Гоголеву добу стрімко розходилися, - а от геній залишився обом літературам, і нема сенсу його ділити.

Мирослав Попович, філософ

Якщо говорити про геніальних письменників, то до геніїв одним з перших належить Гоголь

Я розумію, як ділять газ, як ділять нафту, як ділять гроші. А як ділити спадщину культурну – я того не розумію. Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його великим національним нашим талантом? Безумовно, можемо. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори - українські повісті про свою Полтавщину, - а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він безумовно наш, він безумовно і російський.

Важко сказати, як діляться письменники на геніальних і не геніальних. Я скільки писав про Гоголя, завжди уникав терміну геніальний. Але можна сказати, що це абсолютно оригінальне бачення, він був на один поверх глибший, ніж всі письменники його часу. І сьогодні ми сприймаємо тільки поверхові сюжети, образи, жарти, а не завжди вміємо побачити глибинний хід його бачення світу. Якщо вже можна говорити про геніальних письменників, то до геніїв один з перших належить Гоголь.

Микола Томенко, віце-спікер ВР

Гоголь – український романтик і російський реаліст

Я пропоную вийти за межі традиційної літературознавчої дискусійної лінії про українського чи російського письменника Гоголя та подивитися на його як українську так і російську складову творчої спадщини. Про це я пишу у своїй книзі “Український романтик Микола Гоголь”, яка буде презентована до Дня народження Гоголя.

Якщо підсумувати оцінки творчості Миколи Гоголя літературними критиками, то дійсно думки розділилися, і історично за його життя та впродовж ХХ століття Гоголь вважався як українським, так і російським письменником. Одним з ідеологів твердження українськості Гоголя є Микола Дашкевич, який в ХІХ столітті назвав його “великим українським письменником” та поставив в одному ряду Гоголя, Квітку, Стороженка, Левицького.

Насправді, більшість фахівців вже давно дали відповідь на це, здавалося б, непросте питання. Основні характеристики місця та ролі Миколи Гоголя в світовій літературі такі: йдеться про українця за походженням та характером більшості своїх творів, що писав російською; йдеться про письменника, що прославився як український романтик і російський реаліст або точніше сатирик.

Гоголь – це людина, яка могла одночасно осягнути менталітет, психологію двох великих, але таких різних народів, як український і російський. Нікому ні до, ні після нього не давалося з таким рівнем майстерності показати ці два народи.

Іван Малкович, директор видавництва ”А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

“Ніч проти Різдва” у перекладі Рильського - серцевинний твір української літератури

Гоголь для мене - це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури.

Можна вважати його українським в тому випадку, коли ми маємо конгеніальний переклад, який зробив Максим Рильський. Читаючи “Ніч проти Різдва” у цьому чудовому перекладі охоче віриш давній легенді, за якої перші свої твори Гоголь ніби-то писав українською мовою.

Гоголь - справжній поет у прозі. Його образи, його метафори – це чиста поезія. У нього немає взагалі якихось пустих речень, фраз, над кожним словом він думав, як над поетичним словом. Вражає те, що у величезному прозовому творі кожне слово настільки важливе, як в короткій поезії. Це колосальний письменник і унікальний талант.

Мій улюблений твір - це “Ніч проти Різдва” у перекладі Рильського. Я вважаю, що в цьому варіанті це є серцевинний твір української літератури. Те, що чорт не старшує над людиною, те, що він легко вміщається у козацькій кишені... Коли Гоголь писав цей твір, ще не була перерізана та пуповина, яка з’єднувала його з рідною землею.

Анатолій Стріляний, журналіст

Я ж милуюся собою, як красиво і розумно кажу - я і є Хлестаков

Мені здається, що суперечки про те, кому належить Гоголь - Росії чи Україні - у значній мірі політичні. Учасники цих суперечок думають не стільки про Гоголя, скільки про те, щоби зайвий раз продемонструвати свої політичні позиції і особисті національні почуття.

Зазвичай всі великі люди (а кожен з нас велика людина за власним переконанням), у своїх судженнях, про що б вони не були, думають про себе коханих. І хто-хто, а Гоголь, можливо, краще за всіх у світі знав цю особливість природи людини.   

Треба зробити над собою зусилля і спромогтися сказати дійсно про Гоголя, а не про себе коханих. Забути про свої національні почуття, пристрасті, болі, про політичні переваги, здійснити цей маленький подвиг чесності і сказати, що Гоголь належить у рівній мірі обом культурам: і українській, і російській.

Не можна без великої скорботи слухати тих національних українців, яким дуже чомусь подобається вважати Гоголя зрадником українства. Це така неосвічена пристрасність, це такий вид самолюбства... 

Гоголь, як мало хто в історії культури, відчував природу людини, її душу. Який би ми не читали його твір, ми або сміємося, або плачемо. Тому що дізнаємося там про себе такі речі, які страшно не хочеться про себе знати. Наприклад, його розповідь “Коляска”. Цей хвастун, який від натхнення ляпнув, що в нього є така грандіозна коляска, якої ні в кого немає. Хіба кожен з нас не тріпався таким чином? Ти себе пізнаєш, читає і червонієш. А Хлестаков? Хто з нас не був Хлестаковим?! Тільки Клюєв з Іною Богословською будуть заперечувати, що вони колись були Хлестаковими. А я не можу цього заперечувати. Я так часто був і буваю Хлестаковим. Навіть розмовляючи з Вами. Я ж милуюся собою, як красиво і розумно кажу - я і є Хлестаков. Гоголь великий знавець... хочеться сказати людської душі, але це не те... природи людини, тому що в природі людини не тільки душа, а й чорт зна що, саме чорт, сатана. А яка може бути душа у сатани?  

Владислав Троїцький, режисер, організатор фестивалю “Гогольfest”

Гоголь - це безодня, а у безодню завжди зазирнути хочеться

Я вважаю Гоголя і російським, і українським письменником, і не бачу у цьому ніякого конфлікту. Народився в Україні, вихідний імпульс український, а потім російська і європейська шліфовка. Не можна ділити Гоголя. Це було б зовсім неправильно.

Думаю, сам Гоголь хотів відносити себе до російської культури скоріше, особливо наприкінці життя. Але те, що він був українець (і вплив місця народження, і первісне виховання) - безумовно.

Геніальна людина. Зараз як раз працюємо над його матеріалами. Що не сторінка, що не фраза...  як смачно написана, прямо в точку... чи смішна, чи трагічна, чи драматична, чи духовна.

Гоголь - це безодня, а у безодню завжди зазирнути хочеться.      

Анна Ященко    

УНІАН в Google News