Табличка “курити не можна” – як елемент декору

Табличка “курити не можна” сприймається часто лише як елемент декору. Для українця слово “не можна” має різні варіації сприйняття. Коли ж нарешті на “не можна” ми реагуватимемо правильно.

Табличка “курити не можна”, де б вона не була розміщена, сприймається часто лише як елемент декору. Для українця слово “не можна” має різні варіації сприйняття. “Не можна - можна” – коли, ніби й заборонено, але ніхто не контролює, не обурюється. “Не можна із зауваженням” – обіцяють, що таке більше не повториться... до наступного дня, і так поки не застосують санкції. “Не можна - штраф” – подумають перед тим, як закурити, але все одно це зроблять. Бо штраф не дає гарантії, що закон більше не порушуватимуть. Залишається ще один спосіб досягнути бажаного результату – навчити курців моральної відповідальності. Коли нарешті “не можна” ми сприйматимемо правильно. Я не повинен – і на цьому крапка. Якщо курець поставить перед собою певні обмеження, то всім від цього буде краще.

Стаття 13 Закону України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення” визначає: забороняється куріння тютюнових виробів на робочих та в громадських місцях, за винятком спеціально відведених для цього місць. У громадських місцях для осіб, які не курять, повинні відводити не менше 50% загальної площі, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію. Якщо у приміщенні лише один зал для відвідувачів, то він увесь повинен бути вільним від куріння. За порушення закону, курець може відбутись попередженням, або штрафом від одного до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Це теоретично, а практично, жоден курець не питає себе: а чи тут можна закурити?.. Навіть, якщо біля нього малі діти. Здається, варто лише правильно визначити напрям вітру, та не все так просто. До того ж, ніхто особливо не штрафує. Ми швидше побачимо міліціонера зі сигаретою у недозволеному місці, ніж почуємо, як він повчає порушників. Страж закону зі словами “тут курити не можна” не з нашої реальності.

З липня Держспоживстандарт штрафуватиме також і власників громадських місць за недотримання норми закону щодо обмеження тютюнокуріння. “Ми хочемо, щоб кожен громадянин усвідомив, що в нього є право зайти в будь-яке кафе чи ресторан України, де йому зобов’язані надати місце, повністю захищене від тютюнового диму”, - сказав перший заступник голови Держспоживстандарту Ю.Ширко . Хотіти не шкідливо... Ми нічого не маємо проти їхніх добрих намірів, але не все так просто, як всім би цього хотілося.

Штраф за порушення – від тисячі до десяти тисяч гривень, але поки Держспоживстандарт не проводитиме планових перевірок. Згідно з постановою Уряду про послаблення перевірок закладів харчування у зв’язку з кризою, заборонено планові перевірки закладів до 31 грудня 2010 року. Тому контролюючі органи можуть проводити лише позапланові перевірки за скаргами споживачів. Тільки письмова заява надає право провести перевірку. Виглядає так, що поки лише від споживачів залежить рівень виконання норми закону, а державні органи допомагатимуть: каратимуть штрафами тих, на кого ми поскаржимось.

Якщо у ресторані порушили права людини, яка не курить, вона має право зробити відповідний запис у книзі скарг та звернутися письмово у місцеве управління із захисту прав споживачів. Його представник складе акт для накладення штрафних санкцій. До речі, щодо права зробити запис у книзі скарг, поки ви його робитимете, то доведеться подихати трохи тютюновим димом. Перспектива не дуже...

У нас виконання закону доходить до абсурду. Заходиш у піцерію (єдине квадратне приміщення), на одній стіні написано – “Зал для курців”, а на протилежній – “Зал для некурців”. Між ними лише десятисантиметрова колона посередині. Розшифровуємо: нате вам, некурці, своїх півприміщення, як то гарантовано законом, ми до вас ні ногою, а з димом якось самі розбирайтесь.

За даними Київського міжнародного інституту соціології, 89% українців підтримують повну заборону куріння у приміщеннях ресторанів, а 75% - у барах. Завідувач відділу контролю над тютюном Українського інституту стратегічних досліджень МОЗ України Костянтин Красовський говорить, що обмеження куріння в громадських закладах – це лише перехідний етап для України. Рамкова Конвенція Всесвітньої організації охорони здоров’я із боротьби проти тютюну, яку ратифікувала Україна, визнає, що не існує безпечного рівня впливу тютюнового диму на людину. А тому Конвенція рекомендує 100-відсоткове звільнення всіх приміщень від тютюнового диму. Повністю заборонено куріння в громадських місцях в Англії, Франції, Італії та Туреччині. Про таке подумаємо трошки пізніше, а поки треба забезпечити нормальне виконання тих обмежень, які вже законодавчо затверджені, бо констатація заборони і реальна заборона – різні речі.

Взаємозалежність курців та некурців

За даними опитувань Київського міжнародного інституту соціології, поширеність куріння в Україні зменшилась – з 41% у 2005 році до 31% у 2009-му. За даними пересічного українця, якого не було серед опитаних, кількість курців залишилась незмінною. І визначав він це просто - за сумою недопалків на вулицях та зупинках громадського транспорту. Але біда тих, хто не курить і тих, хто курить, не так у кількості курців, як у культурі куріння. Під будь-яким написом “курити не можна”, стоїть чоловік чи жінка із запаленою сигаретою, яким байдуже, що вони не просто порушують формальну норму закону, а заважають і шкодять тим, хто не курить. Як почуває себе людина, яка розуміє, що шкодить іншим? Наші курці почувають себе по-іншому, бо, або не усвідомлюють шкоду від тютюнового диму для некурців, або їм все одно.

“Мені нічого не стається, то що їм буде?” – можна почути від курця, будемо сподіватись, що таких “повчальних” фраз ставатиме все менше.

До речі, про культуру, кожен китаєць, який  курить, носить із собою попільничку, куди викидає недопалки. А в Україні? Можна з впевненістю сказати: жоден курець не носить.

Активне та пасивне куріння мають чимало спільного. Перше, що їх об’єднує – це шкода на організм людини. Але є між ними величезна відмінність: якщо активний курець насолоджується тютюновим димом, то пасивний змушений страждати від цього. Коли у курця є вибір – курити чи ні, то некурця часто позбавляють такого вибору. На зупинці, чекаючи маршрутку, в громадських туалетах, у переходах, навіть на сходах кафе та ресторанів людина, яка не курить, змушена дихати тютюновим димом. Від цього виникає не лише дискомфорт, пов’язаний з неприємним запахом, але й небезпека для здоров’я. Погодьтесь, це не є нормально.       

Некурець стає залежним від шкідливої звички курця. Так буде, напевно, завжди, бо ми не можемо ізолювати одних від інших. Але, є ще рівень залежності перших від других, який можна і треба коригувати. Тут варто говорити не про залежність некурців, а швидше навпаки – людина з сигаретою, повинна стати залежною від тих, хто не курить. Що я маю на увазі? Саме курець має обирати місце для куріння так, щоб не заважати іншим. Не перехожі повинні ховатись від сигаретного диму, а курці мають оберігати їх від цього впливу. Проте, без розуміння того, що кожна людина має право на чисте повітря (відносно чисте), не буде розвиватись культура куріння. Чому українські курці не розуміють (а розуміння має підкріплюватись відповідними діями), що шкодять не лише собі, але й іншим, а це вже ненормально?

Ярина Сало (УНІАН)

УНІАН в Google News