Відпустка в Чорногорії з елементами українського антисервісу

18:10, 13.07.2010

7 хв.

Чорногорія завжди манила мене... За кілька місяців обдумування на тему “Де провести відпустку?” вирішила, що маю побачити чорногорські червоно-оранжеві дашки будинків і зелене море...

Чорногорія завжди манила мене фотографіями, розміщеними в інтернеті. За кілька місяців обдумування на тему “Де провести відпустку?” вирішила, що маю побачити чорногорські червоно-оранжеві дашки будинків і зелене море, хоч би там що.

Львівський аеропорт без стін і сервісу (готується до Євро-2012)

Однак, поїхати відпочити в Чорногорію крізь терни українського сервісу виявилось не так-то просто. Точніше, купити тур і зібрати речі легко, а от дочекатись, поки у Львівському аеропорту займуться нами – справа для міцних нервів і стійких ніг, оскільки сісти там в день вильоту можна було лише на підлозі. Спочатку треба було витримати двогодинну затримку рейсу, яку ніяк не пояснювали. Жінка, яка сиділа в кімнаті з табличкою “Довідка” на дверях, була зацікавлена лише в телефонній розмові з коліжанкою на тему втоплених нещодавно песенят. Першу інформацію щодо нашого рейсу почули лише за півтори години після того, як повинна була початись реєстрація – нам повідомили дослівно таке: “Увага пасажирам рейсу..., інформація щодо вашого рейсу буде оголошена через 20 хвилин”. І навіть цим ми мали завдячувати одній нестримній жіночці, яка нарешті знайшла винних в затримці і вимагала дати пояснення.

Відео дня

Протягом усього цього часу пасажири стояли в черзі біля зруйнованої стіни приміщення аеропорту, могли “насолоджуватись” львівськими приготуваннями до Євро-2012 – буріння, підмітання пилюки на пасажирів і все-таке, просто за два кроки від нас. А про те, що в разі затримки авіарейсу, пасажирам пропонують не лише сісти, але й поїсти за рахунок авіакомпанії, мови взагалі не було.

Тому можете уявити, як всі раділи, коли шасі нашого літака відірвались від асфальтових ямок злітної смуги.

Чому з Чорногорії не хочеться повертатись

В чорногорському аеропорту Тівата ситуація була протилежна. Виникло відчуття, що ми не перелетіли зі Львова півтори години, а виїхали на іншу планету. Щойно пройшовши паспортний контроль, побачила свою валізу, яка вже кружляла на стрічці, чекаючи хазяйку. Далі – оперативна мандрівка в курортне містечко Будва з нудним-пренудним гідом (хоча як виявилось пізніше, таких там багато). Потім – два тижні неукраїнського сервісу, синьо-зеленого моря, смачної їжі, пальм і чорнобривців та червоних дашків майже на усіх старих будинках.

Щодо рослинності, то чомусь дуже кидались в очі пальми, які ростуть майже всюди і доглянуті клумби з чорнобривцями довкола них.

Не можу давати універсальних порад, однак дещо з досвіду розповім. Курортний сезон в Чорногорії починається з 15 червня. Однак, цього року, чи то через прогнозне похолодання на узбережжях Адріатики, чи то через кризові явища в економіці, сезон ніяк не починався, тому деякі туроператори тимчасово знизили ціни на екскурсії, які на час нашого приїзду усюди були однакові. Тож, наприклад, в національний парк Дурмітор і каньйон ріки Тари можна було поїхати не за 35 євро, а за 18, на прогулянці в Албанію можна було зекономити 12 євро, в Хорватію – 17 євро. Варто також побачити Боко-Которську затоку, Скадарські озера і острів Св. Стефана, однак останній наразі зачинений для відвідувачів – там готуються до відкриття готельного комплексу. З Чорногорії можна також поїхати в Боснію.

На всі ці екскурсії можна їздити і не купуючи тури, але це буде дещо дорожче. Наприклад, поїздка в Дубровнік (Хорватія) з екскурсією коштує 30 євро (18 євро, якщо за знижкою), квиток туди на автовокзалі коштуватиме 15 євро в одну сторону.

На туристичні знижки, очевидно, можна натрапити або на початку сезону або в кінці. Якщо ж принципово не їдете відпочивати, поки море не прогріється, то заспокою – не варто, море навіть після дощів досить швидко прогрівається. Вода Адріатики надзвичайно прозора і має зеленуватий колір. Водночас, море значно солоніше, в порівнянні з Чорним, тому у випадку потрапляння води в очі, варто їх промити. Хоча останнє стане зрозумілим, оскільки сіль пектиме очі.

Кілька слів про їжу. Найскладніше в процесі харчування – пояснити офіціантові, що саме хочете замовити. Незважаючи на те, що в деяких меню, крім сербського, є ще й англійський, німецький і російський варіанти назв страв, краще тикнути пальцем в потрібну страву в меню, ніж намагатись пояснити це на словах. Крім того, в Чорногорії, як і в Європі, подають дуже великі порції. Тому, як би Ви не зголодніли, не замовляйте надто багато. З особливостей тамтешньої кухні варто виокремити “пршут” – в’ялена баранина. Рекомендую також наїдатись фруктами, бо навіть банальні апельсини там значно солодші, оскільки вигріваються на теплому балканському сонечку, або й на італійських просторах.

Деякі агентства принципово не пропонують тури з харчуванням, мотивуючи це невисокими цінами на продукти і обіди. Високі-невисокі, а обід на двох обійдеться приблизно у 15-20 євро – це перше, друге і фреш. Порівняно з українськими фаст-фудами, дорожче, якщо ж порівнювати з європейськими цінами на обіди – дешевше. Звісно, можна знайти меню з вищими цінами, однак, переважно на таку суму можна поїсти усюди на пляжах Будви.

Щодо умов проживання, то в чорногорських курортних містечках туристам частіше пропонують відпочивати на віллах, ніж в готелях. Тому й ціни на тури туди залежать від зірковості готелю/вілли і крутості перевізника. Чайові в номерах не прийнято залишати, це стало зрозуміло після того, як грошей, які лежали в кімнаті на видному місці, так ніхто і не торкався, хоча прибирали номери там щодня.

Майже всі пляжі в Будві безкоштовні, але доведеться заплатити за лежаки і парасольки, або ж грітись під сонечком на своїх рушниках. Ціни на пляжні парасольки – 2-3 євро, залежить від пляжів, на лежаки – так само. Будва – місто вечірніх розваг, тут і клуби, дискотеки, словом, тим, хто шукає розваг після пляжного відпочинку, є куди податись.

І ще кілька цікавинок з Чорногорії. В країні працюють лише дві залізниці, одна з яких тягнеться гірськими хребтами і, маю підозру, їхати нею дуже страшно для тих, хто боїться висоти, оскільки частина колій проходить не в тунелях, а ледь не на вершинах гір. Також там не є поширеною культура перегляду кінофільмів в кінотеатрах, тому єдиний такий заклад працює в столиці Подгоріці.

І наостанок додам, що перед поїздкою кілька знайомих радили не їхати в Чорногорію. Причина – поганий сервіс, не дуже ввічливі люди, високі ціни. Не намагатимусь відмовити тих, в кого склалась така думка, однак тим, хто там не був, обов’язково пораджу поїхати і самим все побачити. Скажу одне – повертатись додому не хотілось.