Звірячі розваги сільських молодиків

Зловмисники називали себе місцевими вартовими правопорядку. Начебто вони слідкували за тим, щоб у селі ніхто не курив коноплі. А загиблі, на їхню думку, саме те і робили, що  схиляли до куріння молодь села. 

Зловмисники називали себе місцевими вартовими правопорядку. Начебто вони слідкували за тим, щоб у селі ніхто не курив коноплі. А загиблі, на їхню думку, саме те і робили, що  схиляли до куріння молодь села. Тож покарання для них обрали спільне і могилу – 50-метровий колодязь царських часів .

Ще два роки тому у невеличкому селищі Бериславського району Херсонської області панували мир і злагода. Ідилія зруйнувалася 8 червня 2009 року. Ця дата стала трагічною для усіх жителів і поділила село на два табори.

Саме в ніч на свято Трійці жорстоко вбили трьох молодих хлопців. А найстрашніше, що скоїли вбивство їх друзі, з якими вони товаришували з дитинства, сиділи за однією шкільною партою, хрестили разом дітей.

Звичайні сільські хлопці вбивали з жорстокістю, притаманною справжнім злочинцям. Потерпілих били ногами і руками, битами, молотком. Їм порозбивали черепи, відбили усі нутрощі, поламали ребра, а тіла скинули у 50-метровий колодязь царських часів.

Що ж стало причиною такої надмірної жорстокості, чим так завинили хлопці?

Про зникнення трьох друзів: Андрія, Дениса та Віталія, стало відомо вранці 9 червня 2009 року. Першим занепокоївся фермер, у якого працювали Андрій та Денис. Добросовісні робітники не з’явились на зміні, що стривожило роботодавця. В цей час по селу стали поширюватися  чутки про зникнення ще одного хлопця Віталія. Міліціонери стали опитувати селян, родичів зниклих. Встановили, що усі зникли приблизно в однаковий час – о 22.00 годині. За свідченнями рідних, хлопці не планували вночі нікуди їхати, кожен мав свої плани.

Міліціонери дізналися, що перед зникненням кожного хлопця викликали надвір, а через кілька хвилин чули, як від’їжджає автомобіль. Біля їх будинків міліціонери виявили сліди боротьби: були пошкоджені секції паркану, нібито потерпілі хапалися за решітки, чинили опір. Слідчі припустили, що до зникнення можуть бути причетні місцеві, тому що незнайомців в селі ніхто не бачив. Також усі зникнення об’єднувало одне – щоразу потерпілих викликав на розмову один і той же чоловік – 36-річний Павло. Міліціонери прийшли до нього додому, коли чоловік саме працював по господарству. На запитання, де він провів вчорашню ніч, Павло відповів, що займався городом і про зникнення односельців нічого не знає. Але йому не повірили, бо пояснення нагадувало заздалегідь завчені фрази і чоловік поводився надто самовпевнено. Міліціонери швидко з’ясували, з ким товаришує Павло і навідали його друзів. Оперативники дізналися, що семеро жителів села тієї ночі не ночували дома. Вони неохоче розмовляли і плуталися у свідченнях. Зрештою, один з підозрюваних зізнався, що причетний не тільки до зникнення жителів села, а й до їх вбивства.

В ході розслідування під підозру потрапило 11 чоловік, серед яких були жителі села та сусіднього району. Усім було від 20 до 36 років, характеризувалися добре, мали родини, хтось працював на полях, інші заробляли на життя ловлею раків, хтось торгував на ринку, один хлопець щойно повернувся з армії. Тільки головний підозрюваний Павло мав погану репутацію, відрізнявся від інших своєю жорстокістю та запальним характером, часто провокував бійки, тож його остерігалися навіть друзі.    

Правоохоронці оглянули будинки і подвір’я підозрюваних, перевірили усе. Зрештою, в салоні та багажниках двох автомобілів знайшли сліди крові. Також звернули увагу і на те, що машини намагалися відмити. Зрештою, усі підозрювані зізналися, що причетні до вбивства, але перекладали вину одне на одного. Щоб встановити істину, слідчим і оперативникам знадобилося провести безліч очних ставок, експертиз, опитати кілька сотень місцевих жителів, зібрати доказову базу. Під час відтворення обставин злочину підозрюваних охороняли бійці спецпідрозділу “Беркут”, щоб  місцеві жителі не вчинили самосуд.  

З 11 чоловік, які тієї ночі вчиняли розправу, міліціонери встановили особи чотирьох, які були ініціаторами вбивства та його безпосередніми виконавцями. Це Павло, брати Єгор і Артем та їх спільний товариш Роман. Вони пояснили причину вбивства, яка викликала обурення місцевих жителів та здивування правоохоронців - зловмисники називали себе місцевими вартовими правопорядку. Начебто вони слідкували за тим, щоб у селі ніхто не курив коноплі. А загиблі, на їхню думку, саме те і робили, що схиляли до куріння молодь села. Тож покарання для них обрали спільне і могилу – 50-метровий колодязь царських часів. 

Конфлікт розпочався з дискотеки. Начебто Андрій дав знайомій дівчині покурити коноплі. Тій стало погано і вона поскаржилася Єгору, що Андрій «дав їй погану траву і тепер їй зле». Єгор був напідпитку і вирішив «розібратися» з Андрієм. Хлопці посварились, але Андрій переконував товариша, що не давав дівчині курити коноплі. Конфлікт начебто було вичерпано. А за кілька днів на телефон Єгора почали телефонувати невідомі і погрожувати фізичною розправою, якщо він ще раз образить Андрія. Єгор у свою чергу поскаржився своєму товаришу Павлу і хлопці вирішили провчити Андрія.

Із собою Павло на розправу покликав 10 товаришів. На двох автомобілях вони забрали ще Дениса і Віталія (найкращих друзів Андрія, з якими він товаришував змалечку).

Хлопців вивезли у лісопосадку, щоб «поговорити по-чоловічому». Там   усі 11 чоловік накинулись на Андрія та стали бити по черзі. Його друзів тримали за руки і не давали захистити. Найбільше ударів наносили Павло, брати Єгор та Артем і Роман. Вони зі звірячою жорстокістю били руками, ногами і палицею. Коли Андрій уже не міг самостійно підвестися із землі, його поклали до машини і вирішили відвезти до лікарні. Двох друзів запхали до багажників. По дорозі до лікарні Андрій помер. Його смерть неабияк налякала усіх, ніхто не знав, що робити. Першим оговтався Павло і вирішив позбавитись тіла, запропонувавши кинути труп до старовинного колодязя в полі. Усі з ним погодились. Залишалося вигадати, що робити з Денисом та Віталієм, які стали свідками вбивства. Павло з товаришами вирішив, що небажаних свідків теж треба вбити, а тіла сховати. Для цього вирішили їхати до старого покинутого колодязя, що знаходиться в полі на відстані 10 км від села, щоб він став спільною могилою. 

Приїхавши на місце, зловмисники примусили Дениса та Віталія витягти з багажника мертвого Андрія. Хлопці зрозуміли наміри своїх односельців і благали не вбивати їх. Але ніхто не слухав. Били по черзі, але до смерті забивали Павло з трьома товаришами, інші мовчки спостерігали. Били усім, що трапилося під руку:  дерев’яною палицею, молотком. Знущалися до тих пір, поки хлопці не перестали дихати. Потім Павло з Єгором взяли три тіла та скинули в колодязь.

Після вбивства усі поїхали на річку, щоб відмити руки від крові та автомобілі. Закривавлені биту, молоток, одяг, кросівки, а також килимки з машин спалили у багатті. Саме там, на березі, зловмисники поклялися одне одному нічого не розповідати, після чого роз’їхались по домівках...

Для міліції залишалось найважче завдання: знайти і витягти тіла загиблих з колодязя. Щоб підійти до нього, оперативники обв’язувались мотузкою і їх страхували, адже через вологий ґрунт можна було легко впасти у яму. Скільки не дивились вглиб, але дна не було видно, не допомагали навіть ліхтарі. Сторожили стверджували, що на дні колодязя є вода і що там течія, тож тіла могло віднести. Треба було якомога швидше вигадувати спосіб, щоб знайти загиблих. Не допомогли навіть спеціалісти оперативно-рятувальної служби. Спустити людину на дно означало приректи її на загибель, адже через шкідливі випари існувала загроза задихнутись або отруїтись.

Через велику глибину та відносно малий діаметр колодязя не вдалося встановити навіть відстань до поверхні води, не кажучи вже про наявність там загиблих. Для проведення обстеження колодязя працівники НДЕКЦ при УМВС України в Херсонській області виготовили дистанційний оглядовий пристрій на базі відеокамери зовнішнього спостереження. До неї приладнали підводний ліхтар з автономним джерелом живлення. Працювати у подібних умовах міліціонерам ще не доводилось, тож їм довелося консультуватися зі спеціалістами по проведенню робіт на глибині. Під час спуску прилад зафіксував усі особливості конструкції колодязю, потім його занурили у воду (глибина була близько 6 метрів). Через кілька хвилин пошуків правоохоронці побачили трупи. Після цього необхідно було витягати тіла на поверхню. Для цього сконструювали спеціальну ліфт-клітку, схожу на ту, яку занурюють в океан для зйомок акул. У цю клітку помістили водолаза з кисневим балоном та опустили в колодязь за допомогою крану. Спочатку дістали два тіла, а вранці наступного дня витягли третього загиблого. Через крижану воду на дні, тіла збереглися і не встигли розкластися.

Для того, щоб дістати тіла хлопців знадобилося два виснажливих дні ризикованої роботи.  Весь цей час місце було оточене кількома десятками правоохоронців, бо рідні загиблих та місцеві жителі чергували неподалік вдень і вночі, чекали на результат. Коли тіла витягли на поверхню і їх побачили матері, їх горю не було меж. Вони кричали і проклинали  вбивць своїх дітей. На поховання прийшли усі жителі не тільки Новоберислава, а й сусідніх сіл. Серед живих квітів та вінків, могил хлопців навіть не було видно.

Над розкриттям цього злочину працювали найкращі міліціонери Херсонщини. Це і оперативники, і слідчі, і дільничні, і безумовно експерти, які сконструювали підводну камеру. Міліціонери провели цілий комплекс науково-технічних, оперативно-розшукових та слідчих заходів для отримання беззаперечних доказів провини у скоєнні жорстокого вбивства трьох чоловік. Щоб встановити ступінь провини кожного з 11 обвинувачуваних, правоохоронцям знадобилося  6 місяців, у справі назбиралося 13 томів. Але й досі жоден з винуватців щиро не покаявся у вбивстві трьох ні в чому не винних людей.

Четверо зловмисників уже ніколи не вийдуть на свободу. Суд виніс вирок – довічне ув’язнення, ще трьох засудили до 7 років позбавлення волі. Четверо засуджені умовно.

Незважаючи на те, що з того часу минуло майже два роки, біль та спогади не згасають. У селі залишилися матері, дружини та діти засуджених і загиблих, які тепер не можуть дивитися одне на одного, уникають зустрічей, намагаються якомога рідше з’являтися на вулиці.

Світлана Рябова. Фото автора.

УНІАН в Google News