День знань для тих, хто за гратами

18:03, 01.09.2011

5 хв.

Для деяких засуджених, перший дзвоник до 1-го класу лунає…у 17 років. Багато хто не вміє ні читати, ні писати, але перший дзвінок у День знань лунає для всіх однаково. Фоторепортаж

Перший дзвінок у День знань лунає для всіх, хто бажає вчитися, - незалежно від життєвих обставин. Винятком не стали і засуджені, які відбувають покарання у Кременчуцькій виховній колонії. З 257 осіб, що наразі знаходяться в установі, 210 сьогодні почали навчання. Це юнаки у віці від 14 до 22 років. За словами директора школи розташованої на території установи Анатолія Головка, дев'ятеро з них не вміють ані читати, ані писати, тому сьогодні вони пішли у перший клас.

Один з них - 17-річний уродженець Дніпропетровська Сундер Л. У колонію він потрапив через крадіжку з квартири, де поцупив 20 тисяч гривень.

- До тієї квартири проліз через форточку, потом мене хтось здав з тих з ким ходив на цю справу. Отримав 3,5 роки терміну. Доки відсиджу – буду навчатися, бо раніше до школи не ходив. Батько в мене загинув, а мати віддала мене на виховання бабусі та дідусю. Одного дня, коли мене було три роки, дідусь продав мене циганам. Там я і виховувся. Вони мене усиновили. Віддали до школи, але я з неї втік. Потім став красти. Сьогодні буду ходити до школи і в ПТУ. В школі вчитимусь грамоті, а в ПТУ опаную професію слюсаря, – каже Сундер і додає, що запам’ятає цей перший дзвоник, як не як у 17 років другий раз у перший клас!

Відео дня

Його перша лінійка в колонії - така ж само, як на волі - з напутніми промовами, віршами, піснями і святковим дзвоником. Єдина відмінність - поруч з школярами немає батьків, а всі учні, одягнуті у темну форму та помаранчеві кепки. На піджаках - чорна табличка з прізвищем засудженого і номером групи.

Всі вони слухняно слухають промови посадовців. Лише після слів керівника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області Миколи Ісаєва, який побажав засудженим вийти на волю достроково і з атестатом в руках, хлопці починають дружньо плескати у долоні. Мабуть, ці слова прийшлися їм по душі.

Згодом, овації викликають виступ дівчат із самодіяльними номерами та новина про подарунки – шкільні зошити від давнього друга колонії, члена її спостережної ради, керівника громадської організації «Наше майбутнє – 21 сторіччя» Лариси Сквіри.

А ще виявилося, що хлопці дуже набожні. Як тільки отець Олександр сказав їм напутні слова, більшість з юнаків перехрестилися.

Вже після урочистостей майже всі вони пішли за парти, де було проведено перший урок на тему: «Україна — наш рідний дім». Від сьогодні у учнів вже почався шестиденний учбовий тиждень.

- Вони тут стараються. Уроки, звичайно, не прогулюють. За гарне навчання і поведінку можуть навіть термін «скостити» Так що стимул у наявності, - зазначає керівник колонії Юрій Величко.

- Наші вихованці потім поступають і до вузів,- з гордістю говорить директор школи пан Головко.

Пан Ісаєв додає, що головне завдання його та підлеглих показати хлопцеві світло в кінці тунелю, а в колонії для них створені всі умови.

Загалом, колонія нагадує «місто в місті». Окрім школи і ПТУ, є гуртожиток, бібліотека, їдальня, медична частина, недорогий магазин, лазня, футбольне поле зі штучим покриттям та спортивна площадка. «Для душі» - кімната психологічного розвантаження, живий куточок з фазанами, качками, і вже будується церква.

Живуть хлопці в кімнатах по 30 осіб. За роботу вихованці отримують зарплату - від 25 до 250 гривень на місяць. На неї вони можуть придбати у місцевому магазині харчування і предмети першої необхідності.

Чай тут коштує 8 грн. 50 коп., туалетний папір – 2 грн, згущене молоко 8 грн. 68 коп., дві зубні щітки по 5 грн. 55 коп.

Дисципліна в колонії на вищому рівні, а дідівщини - немає, принаймні в цьому нас переконував пан Величко.

- Тікати звідси немає сенсу ще й тому, що закон за це передбачає кримінальну відповідальність - термін від 5 до 8 років. Фактор страху теж присутній: за спробу втекти можна потрапити в дисциплінарний ізолятор. З початку року там побувало три особи. Жити там нікому не сподобається, тож краще вести себе гарно та жити з іншими, дивитися телевізор, займатися спортом, - підсумовує Юрій Величко і додає, що багато хто з юнаків лише в колонії дізналися, що існують не лише підвали і веселі компанії, а й домашній затишок. Саме в колонії заарештовані відчувають турботу, відкривають у собі різні таланти та досхочу їдять!