Чорноморський шельф на пред’явника

...Виходить, що здобути право на надрокористування 13 тис. квадратних кілометрів українського континентального шельфу Чорного моря міг... будь-який пред’явник акцій Vanco Prykerchenska Ltd...

Якби Міністерство охорони навколишнього природного середовища України не анулювало нещодавно спеціальний дозвіл (що його для простоти багато хто називає ліцензією) на користування надрами, виданий компанії «Венко Прикерченська Лтд.», то, швидше за все, ми ще довго б не знали, хто входить до першого ешелону інвестиційного пулу, створеного для реалізації проекту розробки Прикерченської нафтогазоносної території на континентальному шельфі Чорного моря. А так 15 травня стало відомо, що фінансовими партнерами Vanco Energy Company замість J.N.R. виявилися три інші компанії: «Донбаська паливно-енергетична компанія» («ДПЕК», Донецьк), створена спеціально під цей проект інвестиційна компанія Shadowlight Investments Limited російського бізнесмена Євгена Новицького, а також маловідома австрійська Integrum Technologies Limited, яка представляє інтереси приватних інвесторів.

Від початку основним фінансовим партнером прикерченського проекту виступала саме компанія J.N.R., яка належить фонду Ротшильдів. Саме цей фонд на етапі подачі заявки Vanco на участь у тендері на право геологічного вивчення та розробки майже 13 тис. квадратних кілометрів обіцяв фінансові гарантії. Проте потім чомусь передумав. Це не зашкодило урядові у 2007 році укласти угоду про розподіл продукції (УРП) і Мінприроди — видати спецдозвіл на надрокористування, але не х’юстонській компанії Vanco Energy Company, і навіть не її 100-відсотковій дочір­ній компанії Vanco International Ltd. (зареєстрована на Бермудах), яка й виграла тендер, а компанії Vanco Prykerchenska Ltd, що прописалася на Британських Віргінських Островах і була створена виключно для проекту УРП в українській частині континентального шельфу Чорного моря.

Але й це ще не все. Недавно прем’єр Юлія Тимошенко заявила, що їй відомо, нібито ведуться переговори з російським «Газпро­мом» про продаж йому частини акцій компанії, яка має право на розробку Прикерченської нафтогазоносної ділянки. Проте після оголошення імен учасників інвестиційного пулу в ході прес-конференції 15 травня багато хто зробив висновок, що вся проблема навіть не в цьому, а також не в тому, що компанію Vanco Prykerchenska Ltd. («Венко Прикерченська Лтд.») позбавили спецдозволу на надрокористування, а в тому, що «Донбаська паливно-енергетична компанія» Ріната Ахметова стала одним із чотирьох названих учасників інвестиційного пулу. Тим паче що, як повідомив гендиректор «ДПЕК» Максим Тимченко, пропозицію взяти участь в інвестиційному пулі ця компанія отримала від Дойчебанку ще в травні 2006 року у Х’юстоні. З урахуванням цієї інформації багато хто зробив висновок, що, мовляв, у такий спосіб Ю.Тимошенко намагається зламати бізнес свого політичного опонента. Не більше того. І заодно якось забули, що конфлікти з компанією Vanco сягають корінням у 2005 рік. Але про все по черзі.

Vanco зі шлейфом

Збільшення власного видобутку вуглеводнів — завдання, яке мало не кожен уряд визначає як пріоритетне у своїх планах. Якою ж була радість державних мужів, коли в акваторіях Чорного та Азовського морів сукупність початкових сумарних ресурсів вуглеводнів оцінили в 1,53 млрд. тонн умовного палива.

Для нашої країни розробка Чорноморського шельфу цілком може стати тією соломиною, яка врятує енергетичну безпеку країни. Однак... Україна залишається єдиною державою Чорноморського басейну, яка сьогодні не веде видобутку корисних копалин на своїй частині глибоководного шельфу. І котрий рік поспіль намагається для цього залучити іноземний капітал. У 1997 році спеціальний дозвіл на розробку шельфу в районі структури Штормовий отримала компанія Shell. Утім, цей проект закінчився фіаско — корисних копалин так і не знайшли. Наступного разу ліцензію на розробку Чорноморського шельфу було видано в 1999 році англійської компанії JP Kenny. Знову ж — безрезультатно.

Перші реальні кроки з освоєння глибоководного шельфу з боку українських компаній датуються лише весною 2005 року. ДАТ «Чорноморнафтогаз» було видано ліцензію на освоєння середньоглибокої нафтогазоносної структури Суботіно, розміщеної на глибинах від 50 до 100 м.

У свою чергу, «Чорноморнафтогаз» уклав угоду про спільну діяльність із американською корпорацією Hunt Overseas Oil Inc. з дорозвідки та дослідно-промислової експлуатації перспективних родовищ на площі 12 тис. кв. км південніше Керченської протоки. Але й цей проект, як і два попередніх, закінчився невдало через відсутність угоди про розподіл продукції.

Слід зазначити, що на час приходу компанії Vanco в Україні вже був прийнятий Закон «Про угоди щодо розподілу продукції». Проте на практиці жодної такої угоди укладено не було. А сама собою угода про розподіл продукції — це документ, у якому чітко застережені умови роботи і розподілу прибутку між дер­жавою Україна (Кабміном) та іноземним інвестором, їхня пайова участь, етапи розвідки й видобутку, а також обсяги фінансування видобувних проектів. УРП покликана забезпечити взаємоприйнятні умови роботи інвестора на території України та її шельфів і захистити інтереси держави. Такі угоди — стандартна практика у світі, з тією лише різницею, що цивілізовані країни обсто­юють максимальну частку при розподілі продукції для дер­жави. Чим більш «бананова» країна, тим нижча частка держави...

Чергова спроба України розпочати розробку Чорноморського шельфу датується груднем 2005 року. Було оголошено перший свого роду конкурс на право геологічної розробки і видобутку вуглеводнів на Прикерченскій ділянці української частини шельфу Чорного моря.

На початковій стадії проведення конкурсу інтерес до участі в ньому виявили 15 компаній. Серед них були як загальновизнані видобувні «монстри», так і новачки. Одним із сюрпризів стала звістка про придбання ознайомлювальної документації компанією RosUkrEnergo A.G., яка досі не має досвіду з освоєння глибоководного шельфу.

Втім, своєчасно подали заявки тільки п’ять претендентів, котрі створили досить несподівані союзи. Окремі заявки на участь у конкурсі подали компанії Hunt Oil Company of Ukraine (Польща), Vanco International Ltd. (США) і українська ВАТ «Укрнафта», спільні — компанії Shell, Exxon Mobile (США), Turkiye Petrolleri A.O. (Туреччина) і Alphex One Ltd (Великобританія).

Цікаво, що Shell і Exxon — конкуренти на світовому ринку енергоносіїв — дуже рідко об’єднують свої зусилля. Останній такий прецедент був кілька років тому, коли ці компанії об’єдналися для контролю над ринком газу в Німеччині. Саме цьому союзові більшість експертів прогнозували перемогу. Але помилилися. Можливо, тому, що до компанії Shell також причетний фонд Ротшильдів, як і до компанії Vanco. Це дає підстави припустити, що Shell грала в тендері на виграш Vanco. Турецька компанія, швидше за все, брала участь у конкурсі заради спортивного інтересу. «Укрнафта» — за компанію, тому що навряд чи могла запропонувати щось серйозне в сенсі технологій та досвіду глибоководного буріння (а не тільки грошей).

Міжвідомчій комісії вистачило 25 днів, аби визначитися з переможцем конкурсу, який і був названий. Нікого з 19 членів комісії не збентежило, що заявку на участь у тендері подавала одна компанія — Vanco International Ltd. (Бермуд), а комісія оцінювала досвід і фінансові гарантії зовсім іншої — Vanco Energy Company (США).

Комісія подала свої висновки з аналізу пропозицій учасників на розгляд уряду, який, у свою чергу, визнав переможцем Vanco International Ltd. У деяких учасників конкурсу таке рішення викликало, м’яко кажучи, подив і розчарування. Проте від офіційних коментарів відмовилися всі.

Подив відомих компаній можна зрозуміти, якщо подивитися на історію розвитку Vanco. У період із 1973-го по 1996 рік компанія працювала на Північному морі й відкрила кілька родовищ нафти та газу на шельфі Нідерландів. Це, поза всяким сумнівом, можна записати їй у плюс. Проте зі зміною світової кон’юнктури на ринку вуглеводнів (різким збільшенням попиту і, як наслідок, — адекватним стрибком цін на ресурси) компанію було витиснуто з цього сприятливого регіону більш відомими конкурентами. Після чого вона перебазувалася на новий напрям — глибоководну розвідку недорозвіданих зон шельфу Західної Африки.

Чимало фахівців називають Африку задвірками світового нафтовидобутку, а провідні компанії дуже неохоче йдуть туди працювати. По-перше, через досить високу загрозу терактів, а по-друге — не рівня українській корупція в африканських країнах. Однак навіть за відсутності конкурентів Vanco не змогла досягти особливих результатів.

До речі, серед експертів побутує думка, що перемогу маловідомій компанії в такому серйозному для країни тендері принесли тісні зв’язки з окремими міністрами Кабміну Юрія Єханурова, зокрема з тодішнім міністром охорони навколишнього природного середовища. А ще, напевно, не залишилася без уваги трепетна турбота посла США Вільяма Тейлора про своїх співвітчизників із Vanco. А також патронат президента України Віктора Ющенка, який через певний час після тендера, восени 2007-го, в інтерв’ю «ДТ» заявив, що вважає підписання УРП із компанією Vanco великим досягненням і величезним кроком уперед на шляху освоєння вуглеводневих родовищ шельфу Чорного моря та енергетичної незалежності країни в цілому. Звісно, президент країни не зобов’язаний вникати в деталі УРП. Але хтось же йому готує інформаційні довідки, якими він користується?

Щоправда, чомусь аналітичні матеріали СБУ на нафтогазову тему президент традиційно ігнорує. Так було з «РосУкрЕнерго», коли президент відмахнувся від 19 аналітичних записок про наслідки зміцнення на українському ринку цієї компанії з «невідомими» власниками. Так було і з інформацією спецслужб про те, у що виллється для України підписання на таких умовах УРП із компанією Vanco.

Передбачалося кілька варіантів розвитку подій. Перший — усе одно доведеться денонсувати УРП з такими умовами, яких хотів тоді ще учасник тендера. Другий — у переможця тендера можуть виникнути проблеми з виконанням ліцензійних умов. Третій — видобуток вуглеводнів може свідомо зволікатися переможцем тендеру. Фактич­но, до цього все і звелося. Хоча Vanco у зво­ліканні з початком розробки Прикер­ченської нафтогазоносної структури звинувачує уряд України. Мовляв, не хочуть спеціально план затверджувати на 2007—2008 роки…

Матрьошка чи «РосУкрЕнерго»-2?

Водночас слід відзначити, м’яко кажучи, «неадекватну» поведінку Vanco, яка ще на початковому етапі не сприяла прискоренню процесу підписання УРП з урядом України. Зокрема керівництво компанії неодноразово намагалося диктувати свої умови розробки шельфу, навіть ігноруючи міжнародну практику укладання й реалізації угоди про розподіл продукції. Проблеми з цією компанією почалися відразу ж після проведення тендера.

У своєму першому проекті УРП Vanco пропонувала нереальні відсотки: на етапі розробки родовища вона хотіла мати 80% продукції, а Україні залишала 20, на етапі ж видобутку продукції Vanco націлилася на 60%, а Україні «жертвувала» 40. Але після всіх переговорів погодилася й на менше: Україна отримає 65, Vanco International Ltd. (США) — 35% продукції під час розробки з Прикерченської ділянки континентального шельфу Чорного моря. Формально — це в межах світової практики. Більше того, пан Міт­чел, який представляє інтереси групи Vanco, 15 травня заявив, що держава Україна взагалі отримає всі 70% видобутої продукції (у вигляді вуглеводнів та податкових пла­тежів). Правда, українські спеціалісти стверджують протилежне. На першому етапі — а це вісім років — інвестор отримуватиме 70%. А потім, якщо буде відкрито промислове родовище, частка держави поступово може збільшитися. Але поки що, на найближче десятиліття, Україні годі розраховувати на при­буток — її частка становитиме, максимум, 15% із урахуванням податків...

Та це далеко не всі «примхи» цієї компанії. Зокрема Vanco у проекті УРП намагалася як інвестор самостійно, без схвалення держави, приймати рішення про виробничі програми діяльності і визначати комерційну цінність родовищ. По-друге, мала намір закріпити можливість продовження періодів розвідки на невизначений термін і обмежити державу у праві проведення перевірок діяльності інвестора. По-третє, у проекті УРП намагалася передбачити затримку передачі державі права власності на майно.

По-четверте, керівництво Vanco хотіло схитрувати, пропонуючи спочатку пробурити першу розвідувальну свердловину в північно-східній частині Прикерченської ділянки, тобто на невеликих (70—200 м) глибинах моря, де геологічні структури і так були виявлені сейсмічними дослідженнями українських геофізиків. Це при тому, що дві перші свердловини компанія мала пробурити на глибоководних ділянках (конкретно — на Тетяївській та Судацькій площах), оскільки саме освоєння ресурсів вуглеводнів глибоководної частини Чорного моря декларувалося як основна мета надання Прикерченської ділянки інвестору на умовах укладання УРП.

Не хотіла Vanco ризикувати і під час пошукових робіт, які, відповідно до усталеної міжнародної практики, бере на себе виключно інвестор, а не перекладає їх на державу.

На щастя, більшість із вище переліченого в підписаній угоді зафіксовано не було (окрім реального відсоткового співвідношення на користь аж ніяк не України). Здавалося б, на цьому історія багатостраждальної УРП мала скінчитися і розпочатися нормальна робота. Тим більше що новий уряд знову очолила Юлія Тимошенко, яка неодноразово виступала за залучення іноземних інвестицій.

Не так сталося, як гадалося. Перші тривожні дзвіночки пролунали в середині березня нинішнього року. Міністр охорони навколишнього середовища Георгій Філіпчук заявив про необхідність залучити міжнародних арбітрів, аби ті дали оцінку роботи Vanco в Україні.

«Хвилю», зняту Мінприроди, підтримала і Юлія Тимошенко, яка, виступаючи у Верховній Раді на заході під назвою «Година уряду», повідомила народним обранцям «пренеприємну звістку». «Україна все це багатство віддала одній компанії. Коли розібралися, то з’ясувалося, що вона зареєстрована на чотирьох студентів віком від 20 до 22 років в офшорах», — обурювалася Юлія Во­лодимирівна. Прем’єр послалася на Держ­фінмоніторинг як джерело такої інформації і запропонувала парламентові в майбутньому вислухати уряд із цього питання, щоб «прийняти рішення». За її словами, передача такої великої ділянки, тоді як інші країни «роздають шельфи інвесторам по квадратних сантиметрах», межує із «глобальними злочинами». І хоча під час виступу вона не назвала компанії, відомо, що УРП Україна уклала лише з Vanco International Ltd.

Ю.Тимошенко вміє епатувати публіку. Глядачів — зовнішнім виглядом, слухачів — різкістю заяв. Так було й у випадку із Vanco. Але коли я читаю нотаріально засвідчене доручення на ім’я чотирьох молодих українок, то тільки дивуюся. Хоч одна з них хоча б приблизно знає, чиї конкретно інтереси погодилася представляти? Чи це в стилі «шерше ля фам», щоб не шукали інших (чи інших причин)? Доручення на гербовому папері нотаріально засвідчене і видане на право представляти інтереси «Венко Прикерченська Лтд.» Олександрою Соловйовою чотирьом молодим громадянкам України: Катерині Михеєвій, Олесі Чекал, Тетяні Федорчук і Тетяні Маленькій. Не суть важливо, чи знайомі ці громадянки між собою і що вони знають про нафтогазовидобуток взагалі та про глибоководний видобуток на шельфі зокрема, не кажучи вже про тримірну сейсміку. Але виходить, що саме з ними із самого початку міжвідомча комісія та уряд України мали вести всі переговори щодо «Венко Прикерченська Лтд.», зокрема й про спецдозвіл на надрокористування.

Однак не антифеміністичними і, схоже, не антиахметовськими настроями керувалося Мінприроди, коли взялося розглядати умови виконання спецдозволу на надрокористування компанії Vanco Prykerchenska Ltd. (Віргінські острови).

«На деревню дяде Vanco»

Ще у березні 2007 року уряд в особі Мінприроди засумнівався в тому, а чи був, як то кажуть, хлопчик. Тобто кому конкретно й чому був виданий (тим паче в терміновому порядку) спеціальний дозвіл на надрокористування. І чому Vanco International Ltd. (Бермуди) із 12 тис. дол. статутного фонду визнана переможцем тендеру, якщо фінгарантії надала американська Vanco Energy Company зі статутним фондом у 67 млн. дол. І вже тим паче дивно, що через кілька днів після підписання УРП із переможцем тендеру (19 жовтня 2007 року) Vanco International Ltd. переуступила свої права третій компанії — Vanco Prykerchenska Ltd.

І саме їй 2 грудня 2007 року тодішній голова Мінприроди Василь Джарти видав ліцензію — саме той спецдозвіл на надрокористування.

Примітна деталь. Vanco Prykerchenska Ltd. для отримання спеціального дозволу на користування надрами Прикерченської нафтогазоносної ділянки майже в 13 тис. квадратних кілометрів надала Мінприроди та іншим держорганам реєстраційні документи Віргінських островів і свій статут, у якому сказано, що акції цієї компанії видані НА ПРЕД’ЯВНИКА. Отже, виходить, що здобути право на надрокористування 13 тис. квадратних кілометрів українського континентального шельфу Чорного моря міг... будь-який пред’явник акцій Vanco Prykerchenska Ltd.!!! От вам і шельф на пред’явника.

Міністр охорони навколишнього середовища Георгій Філіпчук звернувся по роз’яснення й до посольства США, якому небайдужа доля американської компанії. І американський посол Вільям Тейлор у квітні 2008 року передав українській міжвідомчій комісії інформацію, перевірену службами США.

Отож з’ясувалося, що у Х’юстоні (штат Техас, США) справді зареєстрована Vanco Energy Company. І вона справді є на 100% материнською компанією для Vanco International Ltd. Своєю чергою остання заснувала на Бермудах компанію «Венко Блек Сі», а вже та — компанію «Венко Україна», зареєстровану на Британських Віргінських Островах і створену нібито спеціально для реалізації проектів в Україні. Та відразу з’ясовується, що «Венко Україна» є на 100% дочірньою компанією якогось інвестпулу, про який раніше нічого не було відомо й про який посольство США також нічого не сказало. Проте повідомило, що «Венко Україна» є 100-відсотковим засновником компанії Vanco Prykerchenska Ltd.

Тепер — увага: для того щоб Vanco Prykerchenska Ltd. могла законно володіти спецдозволом на надрокористування в Україні, вона за умовами УРП повинна мати у своєму статутному фонді не менш ніж 10% капіталу материнської компанії, яка виграла тендер, тобто Vanco International Ltd. Однак досі не зрозуміло, чи є Vanco Prykerchenska Ltd , яка володіла спецдозволом на надрокористування, на 10% пов’язаною особою з переможцем тендера — компанією Vanco International Ltd.

Формальний привід переуступки права на спецдозвіл нібито був. Це передбачено в пункті 2 статті 37 угоди між Кабміном України та переможцем тендера — компанією Vanco International Ltd., яку 19 жовтня 2007 року за дорученням тодішнього прем’єра Віктора Януковича в присутності президента Віктора Ющенка підписав віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв. Проте, як зазначають у Мінприроди, хоча відповідний пункт в УРП й дозволяє переуступку прав та обов’язків, він не допускає переуступки саме спецдозволу на надрокористування!

«ДТ» поцікавилося в голови Мінприроди Георгія ФІЛІПЧУКА:

— Чим керувалося Мінприроди, коли анулювало спеціальний дозвіл на користування надрами, виданий компанії Vanco Prykerchenska Ltd.?

— Насамперед тим, що процедура переуступки прав переможцем тендера не перед­бачає автоматичної переуступки й права на отримання іншою компанією спеціального дозволу на надрокористування. Ви ж знаєте, який нині стан справ із порушеннями питань землевідведень і землекористування. На жаль, випадок із Vanco Prykerchenska Ltd. — не виняток.

Крім того, що була грубо порушена процедура переуступки спеціального дозволу, компанія Vanco Prykerchenska Ltd. не відповідає кваліфікаційним умовам конкурсу. Вона була створена буквально напередодні підписання УРП і вона не має достатнього досвіду роботи на великих глибинах, а також не має достатньо підтвердженого фінансового забезпечення. Досі ми не отримали офіційного підтвердження ані фінансового, ані технологічного, ані технічного обгрунтування від цієї компанії!

— Після анулювання спецдозволу представники Vanco направили уряду повідомлення про порушення арбітражного розгляду. А заодно й оголосили імена компаній — учасників інвестиційного пулу. Для вас це була новина?

— Мені приємно, що хоча б анулювання спеціального дозволу на надрокористування змусило учасників так званого пулу, як то кажуть, вийти з відкритим забралом. Втім, це, що називається, лише перший ешелон.

Що ж стосується попередження про початок арбітражної процедури, то вони просто позбавили нас потреби самим ініціювати її порушення. Міністерство охорони навколишнього природного середовища залучило до незалежного юридичного аналізу УРП із Vanco International Ltd. одну з провідних британських компаній, яка спеціалізується на міжнародно-правових питаннях у сфері енергетики та вирішенні арбітражних спорів Barlow Lyde & Gilbert LLP) та міжнародну юридичну групу Astapov Lawyers. І вже попередні результати свідчать про те, що ми діємо правильно.

— Чи відомо вам, хто стоїть за австрійським інвестфондом Intergrum Technologies Ltd ? Чи не фігурують серед його засновників прізвища Петра Ющенка та братів Клюєвих?

— Офіційного підтвердження ми не маємо, та й не функція Мінприроди це з’ясовувати. Та коли вже себе публічно назвали учасниками проекту, крім Vanco Energy Company, Vanco International Ltd. і Vanco Prykerchenska Ltd., ще й три інші компанії, сподіваюся, вони й оголосять офіційно про свою участь в інвестиційному пулі з Vanco.

— Якими будуть наступні дії уряду та Мінприроди стосовно Vanco та УРП?

— Ми направили разом із Міністерством економіки пропозиції щодо внесення доповнень і змін до чинного Закону України «Про угоди про розподіл продукції». Зокрема я наполягаю на тому, щоб була кардинально збільшена частка держави в УРП — до 70% (сьогодні вона реально не перевищує 11%). Ми пропонуємо також обмежити ділянки, які виставляються на тендер, до 500 квадратних кілометрів — на суші й до 1000 — на шельфі. Куба, наприклад, поділила 112 тис. км на ділянки по 2 тис. км і вже отримала інвестиційний потік у 3—5 млрд. дол.

І найголовніше: ми готові до роботи з інвесторами. Однак хочемо грати на рівних і за прозорими й зрозумілими правилами. Тим паче на своєму полі, тобто на шельфі.

* * *

До реального арбітражного розгляду справа навряд чи дійде, що підтвердили на прес-конференції й учасники інвестиційного пулу у складі Vanco International Ltd. (Бермуди), «ДПЕК» (компанія Р.Ахметова), інвестиційна компанія Shadowlight Investments Limited російського бізнесмена Євгена Новицького, а також маловідома австрійська Integrum Technologies Limited, яка представляє інтереси приватних інвесторів.

Хто стоїть за австрійською компанією, яка представляє інтереси приватних осіб, — невідомо. Її представник Герхард Екерт заявив, що якщо уряд захоче отримати інформацію про приватних акціонерів фонду, нехай звертається офіційно.

Гадаю, уряд України звернеться із запитом до учасників пулу. Тим паче що вони стверджують, що частки їхньої участі є рівними (виходить по 25% на кожного). Фінансові внески, як кажуть, також приблизно рівні. Однак конкретну цифру уточнив лише Герхард Екерт: фінансовий внесок у Прикерченський проект компанії Integrum Technologies Limited становить 330 млн. дол. Можливо, це збіг, але на таку ж суму на самому початку видавала фінансові гарантії компанія J.N.R (входить до фонду Ротшильдів)...

Кабмін може, звичайно, звернутися за додатковою інформацією про співзасновників і власників учасників пулу. Та тільки результат може виявитися передбачуваним. Пам’ятаєте, так було й із засновниками «РосУкрЕнерго». І зверталися, і запитували, а уряду у відповідь — загальні фрази про два холдинги.

А ще можна офіційно й не пред’являти акцій на український шельф, а просто бути присутнім при цьому...

Автор: Алла ЄРЬОМЕНКО. Дзеркало тижня

УНІАН в Google News