Природні дива Херсонщини: найбільша в Європі пустеля та антилоп’яче молоко

Мабуть, нема такого українця, який би не чув про унікальний біосферний заповідник Асканія-Нова. Але не всі українц знають, що найбільша в Європі пустеля знаходиться теж у Херсонщині...

Мабуть, нема такого українця, який би не чув про унікальний біосферний заповідник Асканія-Нова. Але небагато українців знають, що найбільша в Європі пустеля знаходиться теж у нас, в тій самій Херсонщині. Отже цього разу в рамках акції “7 природних чудес України” Херсонський край вирішив показати журналістам свої природні перлини.

Раз пустеля справжня тож і готуватися до її відвідування треба по-справжньому. На звичайній автівці туди не проїдеш. Тож сідаємо в “уазіки” і вирушаємо. 30 км від Херсона, непомітний поворот біля траси, декілька кілометрів степової дороги і опиняємося в справжній пустелі – Олешківських пісках.

Тут є все, окрім верблюдів: безкрайні бархани (тутешні мешканці називають їх “кучугурами”), оазиси і неймовірна спека влітку. Кажуть, в жару у туристів навіть міражі бувають. Про пустелю мало хто знає, і це не випадково. Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбування льотчики з країн Варшавського договору.

Олешківські піски у нинішньому своєму вигляді з`явилися недавно. У низинах Дніпра піски існували завжди, але їх просування стримував покрив степової рослинності. А у 19 столітті тут почали випасати величезні отари овець, які знищили траву, звільнили піски. Після розпаду СРСР вівчарство втратилося і по периметру пустелі висадили ліс, щоби піски не просувалися далі. Ґрунти трохи закріплятися і з’явилася хоч і бідна, а все ж таки рослинність. До речі, у хвойних лісах навкруги пустелі не рідко трапляються пожежі. Мабуть, всі пам’ятають як торік сам Президент Віктор Ющенко гасив пожежу на Херсонщині – то це гарант рятував саме ці ліси.

Пустеля займає територію більше ніж сто п`ятдесят тисяч гектарів. Тож пішки її навряд чи обійдеш. Та і не кожен наважиться мандрувати пустелею. Загубитися легко.

– Цього року в березні місця приїхала компанія туристів. І застали таку страшну піщану бурю, якої не було 50 років, - розповідає директор Херсонського обласного музично-драматичного театру Олександр Книга. – Сонця не було видно вдень. І вони загубили свою машину. Її просто засипало піском. Потім підняли людей, розпочали пошуки і лише через кілька днів вдалося знайти автівку.

Дує гарячий вітер. Ходити по барханам важкувато – взуття наповнюється піском і ноги ледве пересуваються. Тож роззуваємось і продовжуємо мандрівку вже босоніж. Десята ранку. А пісок вже гарячий. Кажуть в спекотні дні він нагрівається до 70°.

На піску бачимо вузьку, але довгу стежку з величезних слідів від чиїхось лап. Місцеві мешканці запевняють, що це степовий вовк. Але піти по слідах і перевірити чи справді це вовк не наважуємося.

– Тут можна спробувати проводити екскурсії, краще в вечірньому режимі, на квадрациклах чи ЛАЗах, щоб туристи подивилися, відпочили, - зануривши ноги у пісок розмірковує ініціатор акції “7 природних чудес України” Микола Томенко. – Фактично ця найбільша в Європі пустеля утворилася природнім шляхом. Місце цікаво тим, що це була протока Дніпра. Жодна Європейська країна не може дозволити собі прогулянку пустелею.

Експериментальні тури на квадрациклах по Олешківських пісках планують запустити вже цього року. Шкода місцевим мешканцям, що такий унікальний пісок використовують на будівництво.

Після пустелі вирушаємо в степ, і степ не звичайний, а заповідний – в Асканію-Нову. Біосферний заповідник Асканія-Нова складається з трьох об’єктів природно-заповідного фонду: зоологічного парку, дендрологічного парку і власне заповідного степу.

Спочатку потрапляємо в зоопарк. Переважно тут мешкають птахи. Вздовж стежок розпушивши свої довгі красиві хвости неквапливо ходять павичі, не звертаючи жодної уваги на людей. За легендою, Пава на знак кохання віддала Павичу своє красиве вбрання, коли його перед весіллям пограбували розбійники, а собі залишила лише намисто зі смарагдів (в пав обов’язково перламутрова шийка) і сіренький халатик. Насправді, пави просто мають захисний окрас, щоб рятувати себе і своє потомство від хижаків.

Сідаємо в газель з відкритим верхом і вирушаємо заповідним степом. Повз пробігає стадо зебр. Якось незвично бачити цих африканських тварин не в клітках зоопарку, а серед української природи. Трохи далі пасуться поні, ще далі гордість заповідника – коні Пржевальського, яких завіз до України з Монголії засновник Асканії-Нової Фридрих Фальц-Фейн. Тут мешкають і найдавніші копитні, ровесники мамонтів – сайгаки.

Заповідний степ має три режими використання: абсолютна заповідність, режим перелогів (викошується трава, проводяться біотехнічні заходи, щоб пришвидшити відновлення степу) і пасовищний режим. Головною метою Фальц-Фейна при заснуванні заповідника було зберегти рідкі види копитних тварин, які зникають. Він пробував завозити і хижаків. Але ідея виявилася не дуже вдалою і не прижилася.

Раптом наші автівки зупиняються. Дорогу перекрило стадо бізонів. Тварини зупинилися посеред стежки і годують своїх малюків. Хоч співробітники і запевняють, що бізони спокійні та інфантильні тварини, але ближче ніж за 10 м підходити до них не дозволяють. Тим паче бізони, як і всі тварини, оберігають від чужаків своє потомство.

Мешкають в заповідному українському степу і антилопи. Зазвичай, антилопи-канни доволі обережні. У себе на батьківщині в Африці вони уникають контактів з людиною. А в Асканії-Новій вони були настільки приручені, що дозволяють себе доїти. Отже нам випала унікальна нагода скуштувати антилоп’ячего молока.

– Баграєв ловив, а я доїв, – жартував Микола Томенко.

До речі, антилоп’яче молоко дуже корисне і має цілющі властивості, здатні вилікувати виразку шлунка. А ще кажуть, що для чоловіків таке молоко як замінник віагри, тільки кращий. 

– Ніде в світі до останнього часу ви не могли знайти напіввільного утримання диких тварин на великих просторах, - розповідає директор біосферного заповідника Асканія-Нова Віктор Гавриленко. - Причому тут утримуються тварини, які занесені до Міжнародних червоних книг: кінь Пржевальського, туркменський кулан, антилопа сайга. Жоден зоопарк на пострадянському просторі не може з нами в цьому плані зрівнятися. Заповідний степ – об’єкт ЮНЕСКО, найбільший степовий резервуар в Європі. І це все об’єднано в одній точці. Хіба це не чудо?

Анна Ященко

УНІАН в Google News