Вакарчук плакав, пробував навіть танцювати, Гриценко відбив собі руки

Вакарчук плакав, пробував навіть танцювати, Гриценко відбив собі руки

Приємно вразило те, що не було так званої “політичної еліти”. Походжали тільки окремі її елементи – Порошенко, Васюник, Гриценко, Вакарчук-старший... Репортаж “уночі”

Приємно вразило те, що не було так званої “політичної еліти”. Походжали тільки окремі її елементи – Порошенко, Васюник, Гриценко, Вакарчук-старший... Репортаж “уночі”

У той час, коли всі критикували Святослава Вакарчука за його похід у депутати, за неплідну працю у Верховній Раді, а потім ще й за такий демонстративний начебто вихід з депутатства, він ночами трудився над новим проектом. Який так і назвав «Уночі».

Учора в драмтеатрі імені Івана Франка Славко своє «Вночі» продемонстрував обраній публіці. Чому обраній? Тому що квитки на концерт не продавалися, Вакарчук сам обирав людей, перед якими захотів постати в новій іпостасі.

– Продаж квитків вимагає поставити цей проект одразу в рамки. Ось, мовляв, дивіться, Святослав Вакарчук щось нове зробив. Давайте заробимо на цьому гроші. Ми не хотіли цього робити. Ми запросили людей, які розкажуть своїм друзям те, що бачили. І взагалі вважаю некоректним просити людей купувати квитки на те, чого вони ніколи не чули.

«Уночі» – це сольний проект лідера рок-гурту «Океан Ельзи» Славка Вакарчука, що, за словами Славка, не має жодного стосунку до «Океану Ельзи», крім того, що там грають музиканти з гурту. (Дивно звучить, правда?)

– Проект «Уночі» названий моїм сольним проектом, мабуть, тому що я придумав зібрати всіх музикантів разом і повести їх до спільного майбутнього, – пояснив співак напередодні концерту.

– Святославе, чому «Вночі»? – поцікавилася я.

– Інколи вночі не спиться… Деколи не спиться з приємних причин, деколи – з сумних або тривожних. Коли ти не спиш, то це ніколи не буває від байдужості, як правило, це від гострих емоцій. Творчість же ірраціональна й абсолютно не зв’язана ні в часі, ні просторі з якимось раціональними подіями, як, наприклад, роботою у Верховній Раді. Хоча, проаналізувавши її діяльність за останні кілька місяців, назвати її раціональною теж не можна.

На прес-конференції перед концертом Славко благально переконував журналістів, що «Вночі» – це щось таке, чого досі ніхто в Україні не робив. Мовляв, ось повірте мені, я вам щиро кажу… Таке вмовляння було цілком зрозуміле, адже він стільки часу просидів у парламенті.

Славко розповідає, що ідея “ночі” виникла ще рік тому.

– Усе сталося приблизно в кінці минулого року… Виникла ідея зібрати різних музикантів, кожен з яких задіяний у своїх власних музичних проектах – від класики до джазу, від року до народної музики. Ми сіли з Мілошем (клавішник О.Е. – Авт.), з Денисом Дудком (контрабасист та бас-гітара О.Е.) і почали дивитися, хто є в країні талановитий... Ми хотіли імпровізації. Ми зібрали в одному з київських кафе чоловік 20–25 випити чаю чи пива. Я їм сказав: «Давайте зробимо щось таке, що поєднало б різні непоєднувані стилі». Половина музикантів сприйняла це скептично і на наступну зустріч не прийшла. Друга половина – прийшла. Вони й були на сцені. Усе, що зроблено, – колективний продукт, хоча майже всі пісні мої. Я взяв усі свої пісні, які так чи інакше не вкладалися в альбоми О.Е., деякі ми написали прямо на репетиції. Такого творчого процесу, такої творчої лабораторії я давно не пам’ятаю.

Вакарчука вже давно тягне на щось сентиментальніше. Навіть останній альбом О.Е. «Міра» вже не можна було віднести до суто року, за що й критикували Славка. А все виявляється набагато простіше: Вакарчук останніх пару років переживає “переосмислення всього, що відбувається в його середині”.

Не знаю доки зайшло Вакарчукове переосмислення, але, мабуть, уже дуже далеко, аж до сліз. Так, він останнім часом чомусь публічно плаче, плаче по-справжньому. Плакав і вчора…

– Переосмислення стосується моєї місії творчого шляху і взагалі відношення до себе як до людини. Якщо хочете, то мій стан душі останніх пару років – це герої Камю, Достоєвського. Сказати, що це добре чи погано, я не знаю. Мабуть, так має бути.

Ну, мабуть, що так. Якщо це переосмислення відбулося, то воно доволі успішне. Учорашній вечір це довів. Славко справді показав те, чого досі в Україні ніхто не робив.

Він на одній сцені зібрав справжніх віртуозів української музики. Публіка могла насолодитися всіма стилями музики: джаз, блюз, реггі… Це ж стільки таланту потрібно мати, аби так гармонійно все поєднати. На саксофоні грав Богдан Гуменюк, на фортепіано – Олексій Саранчин, на гітарі – Олексій Морозов, на перкусії – Сергій Береговський, на ударних – Денис Глинін, на контрабасі – Денис Дудко, на клавішних Чеслав Мілош, на другій гітарі – Петро Чернявський, на скрипці – Сергій Охрімчук. Цю творчу енергію посилював оркестр під диригуванням Мілоша. Часто були ситуації, у яких Мілошеві доводилося диригувати оркестром і водночас грати на клавішних.

Режисером дійства виступив Віктор Придувалов. Сцену він оформив чудово. Це був наче якийсь окремий світ, у який глядач заглядав наче в казку. Віддавало теплом, щирістю, відвертістю.

Коли Славко казав, що це буде не просто музика, він був правий… Було щось набагато більше, зал після кожної пісні вибухав оплесками.

Що потрібно артистові, як не глядачі. Славко давно не виходив перед глядачами, його голод було видно неозброєним оком. Він так апелював до публіки, весь час щось говорив. Не вистачало тільки одного: аби він впав на коліна й сказав: «Як я заскучав за вами!»

Вакарчука переповнювали емоції, наче щось хотілося з нього вирватися, проте ніяк не могло. Він навіть робив спроби затанцювати, хоча збоку це виглядало так, що він просто тряс своїм тілом.

Усі нові пісні були чудові, проте найбільше мені й публіці, судячи з оплесків, сподобалися дві пісні. Одна з них називається «Дзвони», музику до неї написав Мілош, – він сам серб, ось і пісня вийшла на сербський мотив. Слова – Славкові.

Вакарчук довго розчулювався й нарешті сльози вирвалися з нього… У залі не було його дружини Лялі, яка кудись поїхала. Вакарчук заспівав для неї пісню, під яку теж не міг стримати сліз.

– Цю пісню я співаю у дуже дивній ситуації… Але хочу сказати, що, якщо в тебе є найдорожча людина, то відстань не має значення.

Там були такі слова: «Чи знаєш ти, як тишу б’є безжальний дощ. Така, як ти, буває раз на все життя, і то із неба. Така, як ти, один лиш раз на все життя. Не вистачає каяття, коли без тебе я». На задньому чорно-білому фоні танцювала балерина…

На сцені було споруджено також кав’ярню під все тою ж назвою «Вночі». Там весь сиділи музиканти – ті, хто якусь пісню не грав.

Святослав теж туди часто зазирав. Зайшов і туди поплакати. Потім вибачився, сказав, що пісня дуже складна і його «заклинило».

Вечір був поділений на дві частини. Перша – презентація «Вночі», у другій – неофіційній – просто співали пісні О.Е. з новим аранжуванням.

– Тут у залі є люди, які робили зі мною цю музику… Хочу всім колишнім колегам з «Океану Ельзи» за це подякувати.

Справді в залі були колишні учасники О.Е.: Юрко Хусточка, Дмитро Шуров, а ось Паша Гудімов не прийшов. Хоч кажуть, що був запрошений.

– Хотів би, аби цей концерт показали по телевізору і щоб це трохи розбавило… Ви самі розумієте що, – сказав зі сцени заплаканий Святослав.

Як уже було сказано, на концерт приходили виключно за запрошеннями. Приємно вразило те, що не було так званої “політичної еліти”. Походжали тільки окремі її елементи, наприклад Петро Порошенко, віце-прем’єр міністр Іван Васюник, депутат і друг Славка Юрій Стець, депутат Анатолій Гриценко.

Святослав і раніше пробував співати англійською, учорашній вечір не став винятком. Кажуть, що людина, яка досягла чогось, може дозволяти собі експериментувати. Як на мене, це не досить вдалий експеримент.

Вирішила поцікавитися враженнями про концерт.

Для Сашка Богуцького Славко подорослішав:

– Я дуже задоволений сьогоднішнім концертом. Щасливий, що в Святослава почався точно новий період. Я не знаю, який це період, але він точно новий. Як на мене, він подорослішав. Мені він сьогоднішній дуже сподобався.

Подружжя Анатолій Гриценко – Юлія Мостова аж “руки собі повідбивали”, так аплодували:

– Якщо ми ще досі тут і відбили собі руки, то це означає, що були речі, які справді зворушили – наприклад, мене аж до сліз, – сказала пані Мостова (дружина Гриценка). – Були речі, які сподобалися, і були речі, котрі, як на мене, ще сирі, де мало місце талановите аранжування, окремо від талановитих віршів. Проте, повторю, – те, що ми тут до кінця, означає велику подяку Славкові за експеримент. Вважаю його вдалим, зрілим і драйвовим. Славко не зупиняється – це найголовніше. У нього, на відміну від держави, кризи нема.

Юрій Стець вважає свого друга сином божої ласки:

– Слава реально геній. Слава Богу, що врешті очевидне стало очевидним. Так, вважаю, Вакарчука, сином божої ласки, який має займатися тим, що відчувається в серці кожної людини, яка прийшла на концерт. Через свої пісні він доносить свої думки до України.

Івану Малковичу весь час хотілося кричати “браво”:

– Я чекав цього… Мені весь час хотілося кричати «браво, слава», тобто був бравославний концерт. Взагалі-то я люблю, коли людина, яка чогось досягла, пробує експериментувати. Важко собі уявити, що Славко міг зробити щось нецікаве. Сьогодні мені дуже сподобався його голос, він став… Як би так сказати… Ще джмелевіший. Моментами було надзвичайно добре. Мої враження якнайприхильніші.

Батько Славка Іван Вакарчук, міністр освіти, теж прийшов підтримати сина:

– Я просто в захопленні. Мій син сьогодні постав новим переді мною. Було щось таке, чого я зовсім не очікував. Я ж уперше слухаю концерт, я принципово не хотів слухати нові пісні наперед. Хотів мати чисті враження, навіяні тільки концертом. Проте він мені подобається як колишній, так і сьогоднішній.

Музиканти кілька разів виходили на біс. Славко, здавалося, не йшов би зі сцени до самої ночі, якби люди потроху не почали самі розходитися.

Ксеня Лесів

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter