“Ерц-герцог Балога” проти “Любіть Оклахому!” – поетична дуель двох Олександрів

Спочатку Ірванець заявив, що погодився на спільний літвечір тому, що, мовляв, кожній зірці потрібен розігрів. Однак потім... Репортаж

Читальна зала бібліотеки ім. Антоновичів заледве змогла вмістити усіх бажаючих потрапити на спільний творчий вечір двох Олександрів – Ірванця і Бойченка. Власне, ця зустріч перетворилася на справжню дуель гострого слова.

"Вони ж битись будуть...", - певно думала модератор зустрічі Богдана Матіяш, сидячи на "перехресному вогні"

Суперники (але і побратими – за власним визначенням) були гідними один одного. Кожен з легкістю парирував “уколи” супротивника, невинно при цьому усміхаючись.

Ну, майже невинно... Колумніст, Критик і просто Красень - Олександр Бойченко

Спочатку Ірванець, наприклад, заявив, що погодився на спільний літвечір виключно тому, що, мовляв, кожній зірці потрібен розігрів. Однак після того, як Бойченко зірвав бурхливі оплески аудиторії, вимушений був зізнатися, що підтанцівка перетанцювала зірку: “Те, що Бойченко вміє писати - для мене не відкриття, але те, що він вміє писати ТАК...” 

Але про все по порядку. Олександр Ірванець – поет, прозаїк, драматург, перекладач, Підскарбій Бу-Ба-Бу, живий класик і прочая і прочая зробив екскурс в історію для тих, хто можливо встиг підзабути, або й взагалі не ознайомлений з його творчістю.

Поет, Перекладач, Підскарбій - Олександр Ірванець

Починаючи від часів, коли був “тонким ліриком” (на мою думку не надто й “погрубшав”), через епоху скандальної опали за вірш “Любіть Оклахому!”, і аж до перекладацько-прозового сьогодення. За словами Ірванця, зараз він пише 2-3 вірші (як Кличко проводить 2-3 бої на рік), щоб тримати себе у формі.

При повній зброї: в одній руці - мікрофон, в іншій - книжка

От, наприклад, із сучасного:

 “Старий поет – молодій поетці” (уривок)

“…

Каюся, я не втримався

(Бо була вона в тебе такою, такою, такою…)

Тож несвідомо я простягнув свою руку

Праву, чи може й ліву,

І намагаючись не налякати тебе,

Ніжно ледь-ледь доторкнувся самими пучками,

Кінчиками двох пальців

Спробував розгорнути

І побачити те, що всередині.

Ти стрепенулася, вся спалахнула,

Обпекла мене лютим поглядом,

Відсмикнула і заховала

Свою першу збірочку віршів”.

Лукавий погляд

Другий же Олександр, той що Бойченко – керманич часопису “Потяг 76”, літературний критик, колумніст “Українського Журналу”, редактор додатку “Трохи культури” газети “Молодий Буковинець”, перекладач – не часто тішить київську публіку своїми виступами. А дарма...

За словами деяких редакторів, Бойченко - людина, яка одним реченням здатна образити чотирьох найвищих посадових осіб держави.

Читати неримовані тексти вголос і “тримати”аудиторію – справа не дуже вдячна, але, як виявилось, панові Критику цілком до снаги (в одній із записок залу був “крик душі”: Дайте ще щось почитати Бойченку). Судіть самі.

У своїх  роздумах стосовно аристократії, точніше її відсутності, в Україні (“Скромна привабливість аристократії”) Бойченко пропонує:

“Аристократію у третьому значенні цього слова, як привілейовану частину суспільства, озброєну довічними депутатськими значками й перехідними міністерськими портфелями, ми вже маємо. То що ж нам робити з цією аристократією?

Я пропоную її узаконити. У сенсі присвоїти їй титули. Причому, враховуючи хронічну українську багатовекторність, титулів цих теж слід накрасти з усіх можливих, як західних, так і східних табелів про ранги. Яка від цього користь? По-перше, ми легалізуємо те, чого все-одно не можемо подолати, і юридично узаконимо фактичний стан справ, визнавши, що чимало українських мужицьких синів змогли таки стати володарями у царстві... ні, царством духа це звичайно назвати не можна, то хай буде так: у царстві крайньої бізнесово-політичної плоті.

... такий собі Балога. Ви пробували колись прочитати, що написано на його мармизі? Так і написано – Балога. А якби він був не просто Балога, а, скажімо, Ерц-герцог мукачівський і всього Закарпаття Віктор Іванович Балога? Це б його змусило трохи контролювати вираз власного обличчя. Аристократичні титули нашим можновладцям варто присвоїти ще й з естетичних міркувань. Прочитав я оце перелік депутатів Верховної Ради – нудьга й одноманітність. А тепер уявіть собі лишень такий журналістський звіт про пересічне пленарне засідання парламентської сесії: “Законопроект маркіза Кріля і герцога Петьовки так і не був поставлений на голосування. Віконт Саламатін і шевальє Льовочкін, за підтримки графа Шуфрича і княгині Засухи, заблокували парламентську трибуну. Найбільше незадоволення з приводу подій у Верховній Раді висловив барон фон Плющ, якому від самого ранку заважав спати грою на гармошці Табачник Яків Піневич, есквайр...”

Ну як? Смачно, еге ж бо. То ви ще не чули рецензію пана Бойченка на певну книгу певної лауреатки Шевченківської премії – “Хвала рукам, що пахнуть яйцями”! Ну, це можна надолужити – цей текст вміщено до збірки есеїв про літературу  "Шатокуа плюс" (конспект лекцій. Не рекомендовано жодним міністерством ні до чого і ні для кого).

Отож, обмінюючись мікрофонами, від яких аж іскри сипалися, панове Олександри перепасовувалися влучними репліками і читали свої твори під періодичний регіт вдячної публіки. Про колег не злословили, але “покусати” встигли, і по вже згадуваній Шевченківській премії пройшлися (Ірванець, наприклад, обіцяв винагороду 100 грн. тому, хто тут таки на місці процитує вірш лаураета ШП Петра Перебийноса)

Заради істини, не гріх і розкошелитись

...і про таку-собі спілку таких-собі письменників згадали. На десерт Бойченко познайомив слухачів зі своїм перекладом оповідання Яна Гімільсбаха(кінолюбителям відомий як актор, що знявся, зокрема, у культовому фільмі “Рейс”) “Кар’єрний шлях” з майбутньої Антології польського оповідання, яка, будемо сподіватися, вийде друком десь за півроку, а Ірванець представив свої переклади російського класика чорного гумору Олега Грігор’єва зі збірки “Ґави і роззяви”.

“Прохоренко Сазон горобців годував

Як жбурнув їм батон – десятьох наповал”

Або:

“Де по-Вашому краще топитись:

У ставку, чи в болоті?

Я гадаю, якщо вже топитись,

То найкраще – в компоті.

Вам так буде смачно, що зовсім не лячно”

Отакі  от літературні смаколики. А далі... ну що далі – автографи, обійми, поцілунки, словом - близькі контакти четвертого ступеня.

Залишається додати, що НаУКМА, попри всі можливі кризи, продовжуватиме прекрасну традицію літературних зустрічей, так, у четвер, 26 березня, у приміщенні гостинної бібліотеки ім. Антоновичів свої твори представлять молоді поети Андрій Любкаі стронґовський. Тож, маємо надію, що принаймні криза культурна нам не загрожує.

Валентина Романенко

Фото Тетяни Давиденко

УНІАН в Google News