Чи уявляли ми такими героїв «Тараса Бульби»?

На Вдовеченкова дуже сильно давить попереднє амплуа, враження, що зараз піде й почне громити ларьок… Ступка міг просто врятувати картину, він один. Але цього не сталося…

На Вдовеченкова дуже сильно давить попереднє амплуа, враження, що зараз піде й почне громити ларьок… Ступка міг просто врятувати картину, він один. Але цього не сталося…

Ще на зустрічі з журналістами режисер Володимир Бортко довго говорив про те, що дякує всім акторам за сміливість, відвагу і за те, що взяли участь у такому складному проекті, як «Тарас Бульба». Так, справді, щоб не робив режисер, як не монтував кіно, усе одно у кадрі актори, яких він вибрав, на яких зробив ставку. Їхні обличчя вже карбуються у нашій свідомості, коли ми згадуємо відомий твір Гоголя, а тепер – особливо, коли будемо його перечитувати. Чи бачили ми їх такими? І чи достойно вони реалізували свою акторську місію, щоб жити у нашій пам’яті і своїм обличчям зайняти образ, який ми роками уявляли. Питання не з легких, коли йдеться про історичний блокбастер за Гоголем, а ще з українським актором у головній ролі. Та спробуємо бути об’єктивними…

Володимир Вдовиченков та Ігор Петренко

Почнемо, мабуть, з молодшого покоління – Остапа і Андрія, відповідно акторів – Вдовеченкова і Петренка. У цих акторів є те що їх об’єднує – добра школа і великий досвід у кіно. Але й те, що відрізняє: якщо Вдовеченков майже постійно радував, а кого засмучував у переважній більшості ролями бандитів, або схожими образами, то Петренко – після зльоту і возведення в супер зірки, на кшталт, «російський Том Круз» після «Водія для Віри» щось затих, і не зрозуміло чому. Після цього ми бачили його переважно у серіалах. Але відчували, що актор великого масштабу і постійно чекали, коли знову буде яскрава роль у великому кіно.

Щодо першого і старшого – Вдовеченкова – треба сказати, що ну дуже сильно давить на нього попереднє амплуа, і майже в усіх сценах ми бачимо героя «Бумера», тільки з ковпаком. А коли починає говорити – ні говору, ні погляду, ні руху козацького не відчувається. Тільки враження, що 90-ті продовжуються і зараз він піде громити ларьок.

А от у трюкових сценах він працює неперевершено, і як професійний каскадер кидає всіх наліво і направо. Відчувається, що фізично розвинений чоловік. Тут п’ятірка. Також щодо доброї роботи можна виділити, мабуть, що тільки сцену страти Остапа, яка побудована на крупних планах Вдовеченкова. Тут він зіграв непогано і в останньому крику «Батько,…!» – був справжній крик душі козака. Ця сцена, до речі, яскраво знята, і відчувається, що до цього епізоду режисер та актор ретельно готувалися і цей момент не проспали. Та, нажаль, у дуеті Бортко Вдовеченков – він один.

Богдан Ступка

Наступний дует Бортко – Петренко потребує більш детального розгляду. Адже Андрій – персонаж, який розвиває сюжет, він стає зрадником, перейшовши на іншу сторону, і відповідно є більш складним образом. Знову ж таки з одкровень самого режисера на зустрічі з журналістами – у них виникла особиста драма, адже виявилося, що Петренко ну дуже не хотілося грати зрадника. Так воно і виглядає у фільмі, коли ближче до сцени батьковбивства – Петренко все гальмує і гальмує свою майстерність, ніби наперекір режисеру, який змушує його грати негідника і перебіжчика. І образ Андрія розвалюється і сприймається рвано. Спочатку він такий сільський замріяний парубок, який все дивиться на дівчину у вікні, а потім він одразу мужній і нервовий лицар, який у жорсткій манері вже пояснює принцесі польській, що буде тепер з нею. Деякі репліки просто провалюються, і його інтонації також є надсучасними. Дивно чому так, адже відомо, що російський прокатний кінематограф працює над озвученням фільмів уже у студії, наприклад, на відміну від Голівуду, де весь звук з майданчику. Тобто на годинку, другу провести у студії біля мікрофону більше часу і можна було б ці недоліки прибрати. Адже гра актора – не в останню чергу – це голос, інтонація, говір. Можна стояти і спиною в кадрі, але озвучити чудово. Та чомусь цього не зроблено, і ми споглядаємо, як ближче до середини фільму герой Петренка просто втомився бути в кадрі, і вже дуже хоче щоб скоріше це все для нього скінчилося. Так і стається… Тарас Бульба робить свою справу.

І тепер про нього – головного персонажа історії, самого Тараса Бульбу. Про своїх говорити погано не хочеться, але і хвалити глобально нема за що.

Богдан Ступка – головний актор фільму, який грає головного героя і на ньому тримається оповідь. Та знаючи, що він максимально у виграші на фоні російських акторів, враховуючи своє коріння і розуміння української історії – таке враження, що він не докладає інших зусиль як актор. Не відчувається магії самого персонажу Бульби, яким сам так захоплювався автор. Що це за постать, яка змушувала нас гадати й створювати образ воїна-батька, який вбиває сина, коли ми ще читали про Бульбу в школі. На фоні цікавого багатообіцяючого початку, коли Бульба під дощем робить промову перед боєм (і це знято у ЧБ) – головний герой так і не вибухнув своєю максимальною силою і не перетворився на справжнього кривавого самурая, який за суттю є – постійно заточеною шаблею, яка навіть може рубати каміння. Можливо, Бульба мав бути більш брутальним, жорстким, і злим – адже по-перше він – воїн. Собі принаймні, я уявляла його таким.

Володимир Вдовиченков

Так, звичайно на фоні інших акторів – Ступка більш на своєму місці, але цього не достатньо для головного персонажу. Він міг просто врятувати картину, він один. Але цього не сталося. Можливо – втома, адже вік немолодий. Можливо – не бажання. Та таких головних великих і значущих ролей не було також. Тому мотивація, здається, була. Сам Бортко на прес-конференції казав, що є актори, яким просто необхідно зіграти ті чи інші ролі, з Богданом Ступкою і Бульбою – було саме так. «Йому було необхідно зіграти  цю роль» – казав режисер. А можливо – і знову непорозуміння. Адже прем’єра розкрила таємниці, що конфліктів на майданчику було не мало – не так знімали, не так трактували.

Та кінцевий результат – це завжди глядач, який відчує, повірить, переживатиме. Цього з картиною Бортка не сталося. І нам залишається гадати про причини. Можливо, актори будуть звинувачувати режисера, а режисер акторів. Та коли, нажаль, немає запалу в тих, хто в кадрі – картина від цього втрачає максимально.

Ганна Соколова

УНІАН в Google News