«Сотбіс» добрався й до України
«Сотбіс» добрався й до України

«Сотбіс» добрався й до України

09:09, 21.05.2009
7 хв.

"На аукціон не поїду. На фіга мені це потрібно?! Я що, ідіот?! Дивитися, як не куплять мою роботу? Зараз просто не час для торгів", – сказав Чічкан.

9 червня в Лондоні на аукціоні Sotheby’s торгуватимуть нашими сучасними художниками. Перед тим як відправити твори в Туманний Альбіон, їх 19 травня виставили в Українському домі й демонструватимуть 20–21 травня.

Це полотна Василя Цаголова, Олега Тістола, Іллі Чічкана, Ігоря Гусєва, Максима Мамсікова, Віктора Покиданця, Олександра Ройбруда, Олександра Гнилицького, Влади Ралко, Арсена Савадова, Марина Скугарьова, Павла Макова, Оксани Мась, Миколи Маценка.

Відео дня

Ними, звісно, торгували й досі, але в назвах торгів, ані навіть у каталогах жодного разу не звучали «українські художники». Тільки тепер вони є рівноправними учасниками аукціону, який називається... «Сучасне російське і українське мистецтво».

Українського відділу на Sotheby’s немає, але є російський відділ. Є також директор відділу Sotheby’s у СНД Михайло Каменський. Теж росіянин.

Досі всі українські роботи продавалися як російські. Українські натомість, як каже скульптор Олег Пінчук, мали тільки український паспорт, тобто проходили десь по документах як українські, але в усіх каталогах, оголошеннях, назвах їх не ідентифікували.

– Як вийшло, що Sotheby’s нарешті виокремив українських митців? – поцікавилася я в Михайла Каменського.

– Тому що на них з’явився попит, свої колекціонери... Тож нічого дивного в цьому немає. Тобто це свідчить, що в Україні з’являється ринок, і до цих художників тягнуть руки колекціонери, музеї, галеристи, дилери, інвестиційні фонди.

Водночас, за словами Каменського, за кордоном поки що мало колекціонерів сучасного українського мистецтва.

– Порівняно з колекціонерами, котрі купують англійське, американське чи французьке мистецтво, їх дуже мало. Це природно, бо ви лишень на початку шляху. Провести аукціон українського мистецтва – ініціатива компанії Sotheby’s, адже ми, відкриваючи офіс у Москві, мали на меті займатися не тільки Росією, а й усіма країнами СНД. Ми проаналізували ситуацію… У Лондоні дуже активно працює російський відділ. Директор російського відділу Джо Вікірі спочатку провела експериментальний аукціон лише російського мистецтва, а тепер проводитиме експериментальний аукціон, сподіваюся, так само успішно, російського та українського мистецтва.

– Під кожною картиною названо прогнози продажу – від десяти до тридцяти тисяч фунтів стерлінгів. Чи не задешево?

– Усе залежатиме від купівельної спроможності покупців. Ціни цілком нормальні. Вони не високі, не низькі, а справедливі.

Незважаючи на кризу, Каменський сподівається, що “все-таки долар і нафта переможе й картини отримають відповідну оцінку”.

На проводи творів до Лондона завітав і міністр культури Василь Вовкун. Він навіть хотів зробити митцям подарунок, проте не вийшло.

– 6 березня у Верховну Раду було внесено законопроект про зміни до закону щодо вивезення й повернення культурних цінностей, та, на жаль, його  відхилили. Проте, надіюся, його таки приймуть, і ми виїжджатимемо на торги абсолютно по-європейському.

Я поцікавилася в присутніх, що дасть нашим художникам присутність на “Сотбіс”?

Власник галереї «Я Галерея», що на Подолі, Павло Гудімов, каже – це справді подія для України. Це певна констатація того, що ми цікаві не тільки самим собі, а й за кордоном.

– Як представник «Я Галереї» я зустрічався з багатьма закордонними музеями, фондами, аби хоч якось представити наших художників. І торік до нас усе-таки завітали Sotheby’s із подачі одного з українських колекціонерів – Андрія Супруненка. Вони вибрали в «Я Галереї» кілька робіт. Це спільна робота Тістола й Маценка з серії «Мать городов» і картина Павла Макова.

А ось відомий в Україні поціновував мистецтва, «регіонал» Дмитро Табачник каже, що для України участь у “Сотбіс” нічого не означає.

– Ну що це означає, скажімо, для Росії, якщо там продається Рєпін?! Це що, допомагає людям у Росії краще жити? Українські художники продаються на Sotheby’s уже 20 років. Святославський, Васильківський, Судковський... І що? Ну, справді, українських художників знатимуть краще у світі, вони будуть дорожчими. Це певною мірою престиж художнього цеху, визнання того, що в Україні є серйозна художня школа, яка поєднує добрі академічні традиції з абсолютно новим власним баченням, з пошуком своїх унікальних методів і засобів вираження творчого єства людини. Мода аукціонна, як для мене, мало що означає... От якби, скажімо, черга стояла до Національного музею живопису чи Російського академічного музею, – тоді б це для України означало більше. Пересічний українець все одно ці картини не придбає і мало де побачить. Розумієте, з одного боку, це добре, що є інтерес до сучасних художників, але чий інтерес – еліти суспільства? Еліти, яка в музеї звичайним порядком не ходить. Підіть до можновладців і запитайте, у яких музеях вони бувають. Мало хто знає, що такої колекції, як Верещагіна в Миколаївському музеї, немає ніде у світі, такої колекції Айвазовського, як у Феодосії, нема ніде у світі. Роботи Цаголова мені давно подобаються, Макова – будуть продані, гадаю, у рази дорожче, ніж їхня початкова ціна. Савадов теж подобається, але, на жаль, мало хто з присутніх знає щось про Савадова-старшого. Аукціон – це вимір популярності, але, на мою думку, він не може бути виміром художньої цінності. Тобто це можна порівняти з модою на одяг, вона швидкоплинна.

Олега Пінчука на торги не відібрали, але він і не засмучується, радше навпаки:

– Ці торги покажуть, наскільки ми адаптовані до світового артринку, каже він. – Скільки зараз готові за нас платити, тобто 9 червня покаже, хто є хто в українському мистецтві. Мене не взяли, бо питання скульптури не стояло, зараз криза. А перевозити скульптури дорого. Якщо цей аукціон пройде успішно, у нас з’явиться можливість виставляти не тільки цих 20 художників, а десятки-десятки. Для мене не питання: виставлятися чи не виставлятися на Sotheby’s. Звісно, краще виставлятися в музеях. Я і без того комерційно успішний художник, у мене немає потреби ризикувати, тобто виходити на аукціон у час кризи. Бо як тебе не продадуть раз-другий, то на третій ніхто не візьме. І українське, і російське сучасне мистецтво купують фактично росіяни та українці. Тому що це ще не є міжнародний артрівень.

Початкові ціни, на думку скульптора, дуже низькі...

– Це так… укус комара, а не ціни...

Сам Пінчук часто буває на різних торгах за кордоном. Йому цікаво, як функціонує ця система. На ці торги теж поїде.

Один з найепетажніших і найскандальніших художників України Ілля Чічкан не збирається їхати до Лондона та взагалі не дуже радий, що його роботу відібрали.

– Мною вже торгували на Філіппінах, на «Крісті» (аукціон у Нью-Йорку. – Авт.). Чесно сказати, не дуже радий, що цього разу мною торгуватимуть, бо не вважаю, що це найкраща добірка для Sotheby’s. Усі роботи не найкращі, можна було зробити крутіше. Але присутність Україні на Sotheby’s свідчить: ми дедалі більше наближаємося до європейського рівня. «Чарлі» – картина зі старої серії, вона дуже самотньо виглядає... На аукціон не поїду. На фіга мені це потрібно?! Я що, ідіот?! Дивитися, як не куплять мою роботу? Зараз просто не час для торгів.

Що ж, хочеться побажати нашим художникам стати успішнішими у світі – навіть під вивіскою російської секції на Sotheby’s.

Ксеня Лесів

Фото УНІАН

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся