Бернар Вербер: Мене надихають жінки

Я працюю зі своєю уявою: кожного ранку я записую свої сни, вони і є джерелом моєї креативності… Мені здається, що одного дня вся влада у світі перейде до жінок… Письменник побував у Києві

Я працюю зі своєю уявою: кожного ранку я записую свої сни, вони і є джерелом моєї креативності… Мені здається, що одного дня вся влада у світі перейде до жінок…Письменник побував у Києві

У рамках промо-туру по СНД у Київ завітав Бернар Вербер – всесвітньовідомий французький письменник, який не раз очолював списки світових бестселерів. Письменник подарував своїм українським прихильникам зустріч в Інституті філології Київського Національного Університету ім.Т.Шевченка.

Вербера неабияк здивувала кількість людей. Трохи зніяковіло посміхаючись у об`єктиви камер, він раптом дістає з кишені телефон і теж починає знімати присутніх. Саме така невимушеність остаточно завоювала серця українських читачів.

– Мої твори – це романи “ініціації” – протягом подій, що відбуваються з персонажем, його характер змінюється, але він це розуміє вже наприкінці. Так само і читач може змінюватися разом з персонажем. Ось чому в гарному романі читач знаходить не відображення письменника, а самого себе.

Яка з написаних вами книг є вашою улюбленою?

– Моя наступна книга. У кожного письменника улюблена книга – наступна. Це форма ностальгії за старими творами. Мабуть, я вже і не пам’ятаю своєї першої книги, і якби мені зараз хтось розповів про неї, я б відповів: “Ох, яка чудова ідея!”.

Яким взагалі є процес написання книг?

– Я пишу кожного дня – з восьмої години ранку і до обіду. Працюю в кафе, бо завдяки оточуючим людям виникають нові ідеї, нові персонажі з живими рисами характеру. Я працюю зі своєю уявою: кожного ранку я записую свої сни, вони і є джерелом моєї креативності, тому що ці сни належать лише мені.

На обкладинках ваших книг написано, що ви хотіли б їх екранізувати. Якби вам випала ця можливість, кому б ви доручили цю місію – французьким режисерам чи віддали б сценарій до Голівуду?

– Пишучи книгу, я вже думаю про фільм, але я хочу насолоджуватися процесом, а не думати про економічні вигоди від нього. Найбільш доцільним було б здійснювати це у Франції. На моєму рахунку вже є один фільм: “Наші друзі, земляни”, він вийшов у Франції у 2007 році, але, на жаль, в Україні він ще не потрапив у прокат.

Що надихає вас?

– Досвід. Тому я багато подорожую і багато спілкуюсь з людьми, особливо з жінками. Мені здається, що одного дня вся влада у світі перейде до жінок.

Коли я виступав з лекцією в університеті Тунісу, у залі було 400 дівчат і один чоловік. Я спитав: “Це жіночий університет?”, “Ні, змішаний”, - відповіли мені. “То чому ж тоді стільки жінок і лише один чоловік?”. “Тому що лише дівчата в Тунісі читають книги. Чоловіки хочу бути солдатами, футболістами чи професійними військовими”.

І читаючи лекцію я сказав: “Так, ви – майбутнє вашої країни, адже ви приносите країні нові цінності”. Викладачка після лекції сказала мені: “Ви помиляєтеся. Ці дівчата – не майбутнє нашої країни. По закінченню університету їх видадуть заміж батьки, і вони вестимуть повністю закритий образ життя”. Я повернувся до викладачки: “Але ж ви викладач”. “Так, але я незаймана. Це ціна інтелектуальної діяльності в нашій країні”. Коли я після лекції підписував свої книжки дівчатам, той єдиний хлопець протягнув мені листочок з написом: “Бернар, я тебе люблю”. Думаю, він був інтелектуалом.

Що таке розкіш для вас?

– Для звичайного чоловіка – це гарна машина та гарна жінка. Для письменника – це мати багато читачів. Коли я починав писати і був ще невідомим письменником, іноді я сидів годинами в книгарнях у стопках своїх видань на підпис і ніхто не підходив. Мене питали: “Про що там ваші книги?”. А зараз протилежна проблема: приходить така кількість людей, що я просто не можу охопити всіх. Раніше я старанно вимальовував малюнки, а зараз у мене є час лише поставити свої ініціали. Ось вона – розкіш.

Чи є якась наукова база під вашими творами?

– Найкраща форма уявлення – говорити про реальні речі. Щоб говорити про ангелів, рай та богів, важко знайти якусь документацію. Тож, я зв’язався з медіумами. Я спілкувався з ними як журналіст, просто отримуючи потрібні факти. Окрім того, я також занурювався у стародавню літератур. Я ставив за мету описати все не за переконаннями релігії, а так, ніби я бачив все на свої очі.

Записала Катерина Зінов’єва

Фото УНІАН

УНІАН в Google News