Велика Вітчизняна чи Друга Світова

Велика Вітчизняна чи Друга Світова

Це одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, коли українці були змушені стріляти одне в одного… Основна частина армії складалася з тих, які пережили Голодомор і ненавиділи сталінську владу…

Не секрет, що цьогорічне святкування Дня Перемоги буде кардинально відрізнятися від минулорічного і буде більш схожим на відзначення річниць перемоги в радянські часи.

Зі зміною влади в країні нам пропонують знову провести ревізію пам’ятних трагічних подій 65-річної давності, зокрема термінології, яка відіграє виключно важливу роль у сучасній політичній ситуації. Повернення в підручники й на екрани телевізорів радянського терміну «Велика вітчизняна війна» і пропозиція виключити з ужитку термін «Друга Світова» – це не просто заміна термінів, це ще одне свідчення про зміну політичного курсу та ренесансу радянської історіографії.

Напередодні святкування Дня Перемоги Інститут Світової політики провів прес-конференцію на тему “Друга Світова чи Велика Вітчизняна” у якій взяли участь українські історики, які відстоюють нерадянську версію Другої Світової війни – завідуючий відділу Інституту історії України НАН України Станіслав Кульчицький та історик Володимир В’ятрович.

УНІАН подає думки цих двох істориків:

Станіслав Кульчицький:

ОСНОВНА ЧАСТИНА АРМІЇ СКЛАДАЛАСЯ З ТИХ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ГОЛОД І НЕНАВИДІЛИ СТАЛІНСЬКУ ВЛАДУ

Сьогодні, коли мова йде про заміну терміну «Велика Вітчизняна війна» виникає цілий комплекс різноманітних політизованих питань, які не виникали, коли був Радянський Союз... Радянський Союз розпався і ми – українці виявляємо своє місце в спільній історії. У тому числі, у такому ключовому питанні, як ця війна, що залишилася у пам’яті мільйонів людей.

Чи є ця війна вітчизняною для українців? Так. Я нагадаю декілька конкретних фактів. У 1942-му році німці йшли на Радянський Союз трьома напрямками. Центральний – на Москву, де відбулася московська поразка. Під Москвою вони зупинилися і потім там бої йшли впродовж кількох років.

З півночі, де вони взяли у блокаду Ленінград. На південь, через Україну німці пішли дуже швидко і дійшли до Ельбрусу і Волги. Україна провалилася, як фронт. Можна перерахувати безліч поразок Червоної армії на цьому напрямку. Чому? Тому що люди, які в той час буди мобілізовані в Червону армію – це не ті сучасні ветерани – випускники радянських шкіл, яким у 1943 – 44 рр. було по 17-18 років. Основна частина армії на початку війни складалася з людей, які пережили Голодомор і 37-й рік. Вони ненавиділи сталінську владу. Вони пам’ятали Першу світову війну, перших німців, які прийшли в 1918 році (Кайзер нічого не заперечував проти Української держави). Від других німців чекали то самого. Але за півтора року з початку війни виявилося, що німці бажають мати велику Німеччину, яка простяглася б від Криму до Північного моря. І ні українці, ні поляки, ні білоруси, ні росіяни їх не цікавлять. І, за розрахунками німців, на повоєнний період передбачалась або германізація, або винищення. або депортація населення. Це доля, яка чекала на Україну. Саме тоді громадяни України стали воювати по-справжньому. Вони побачили що ця боротьба – їхнє фізичне виживання. Отже, ця війна для них була так само вітчизняною як і для росіян, білорусів і всіх громадян Радянського Союзу. Тож, проти цього терміну не можна заперечувати.

Володимир В’ятрович:

ЦЕ ОДНА З НАЙТРАГІЧНІШИХ СТОРІНОК НАШОЇ ІСТОРІЇ, КОЛИ УКРАЇНЦІ БУЛИ ЗМУШЕНІ СТРІЛЯТИ ОДНЕ В ОДНОГО

Коріння цієї проблеми криється в далекому 1941-му році, коли вперше почав використовуватися термін, спочатку, «Вітчизняна війна», потім –«Велика Вітчизняна війна», ще пізніше – «Священна війна». Усі ці епітети мали пропагандистське завдання – мобілізувати на війну проти наступаючої німецької армії населення, яке було достатньою мірою деморалізоване, яке не хотіло захищати Радянський Союз.

І перші місяці 1942 року повна поразка Радянського Союзу була  зумовлена зокрема тим, що не було людей які хотіли захищати Сталіна і той режим, який вони пам’ятали через голодомор і масові політичні репресії. Власне через це за перші півроку війни ми маємо близько 4 мільйонів полонених. Щоб морально, психологічно перебороти цю атмосферу, окрім іншого, Радянський Союз починає розкручувати термін «Велика Вітчизняна війна».

У 1942 цей термін уже був легітимізований введенням спеціального ордену «Великої Вітчизняної війни».

Чому цей термін був важливий для Радянського Союзу в післявоєнний період і чому він важливий для сучасної Росії? Справа в тому, що коли говорять про Велику Вітчизняну війну, то говориться про події в рамках між 22 червня 1941 року і 9 травня 1945.

Таким чином, цілком свідомо за дужками залишають третину Другої Світової війни – події між 1 вересням 1939 року і 22 червня 1941 року. Період у який Радянський Союз брав участь у війні на стороні Третього Рейху проти Польщі. Воював проти Фінляндії. Очевидно, що ця третина війни не особливо вписувалася в образ впертого, завзятого безкомпромісного борця з фашизмом.

Через це говорилося, що війна почалася у 1941 році. Насправді ж, якщо говорити про українські землі війна почалася у 1939 році. Науковці відносять до цієї війни навіть події на Закарпатті в березні 1939 року, коли було проголошено Карпатську Січ. У будь-якому випадку війна на теренах України почалася вже у вересні 1939 року. Уже тоді виявилася вся складність війни, з точки зору українців.

Окрім того, міф про Велику Вітчизняну війну, міф про велику перемогу бачився, як один з ключових націотворчих міфів, який мав створити радянський народ, радянську націю. Навіть сьогодні ми бачимо, що деякі політики говорять про перемогу якогось міфічного радянського народу в Великій Вітчизняній війні. Цей міф був також покликаний підкреслити визначальну роль Радянського Союзу в боротьбі проти нацистської Німеччини і її союзників. І, відповідно, применшити роль західних союзників, які брали в ній участь.

Для сучасної Росії міф Великої перемоги, який активно пропагується сучасною Російською владою, є важливий з кількох міркувань.

У першу чергу – це прагнення засунути в тінь пам’ять про “велику поразку” – розвал Радянського Союзу, що, за словами Путіна, стало однією з найбільших трагедій ХХ століття. Далі цей міф про Велику перемогу у Великій Вітчизняній війні важливий для сучасної російської влади, як елемент широкої геополітичної гри, відновлення свого впливу на пострадянські терени. І не випадково цього року військові паради під час святкування річниці Великої Вітчизняної війни відбуваються у тих пострадянських країнах, керівництво яких зорієнтовано проросійськи. Тобто у всіх, за винятком країн Прибалтики і Грузії.

Очевидно, що українці повинні мати власний, особливий погляд на цю війну. Це була одна з найтрагічніших сторінок нашої історії. Це була одна з війн, коли українці були змушені стріляти одне в одного, перебуваючи в лавах чужих армій, відстоюючи, по-суті, чужі інтереси.

Я вважаю, що пам’ять про цю війну, пам’ять і шана тих, хто загинув у цій війні, повинна об’єднати українців, а не пам’ять про тріумф радянської зброї, не міфи про Велику Вітчизняну війну. Тому що за цими міфами тягнуться інші міфи, які ведуть до реабілітації злочинців перед українським народом. Маю на увазі, ініціативу встановлення пам’ятника Йосифу Сталіну, що є наругою над пам’яттю не тільки мільйонів жертв політичних репресій і Голодомору, винуватцем яких був Сталін, але й наруга над пам’яттю мільйонів вояків Червоної армії, які перемогли в цій війні, не зважаючи на самодурство Сталіна і його стиль ведення війни, який полягав у масовому знищенні власної армії. Мені видається, що це ланки одного ланцюжка.

Записала Ольга Фіщук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter