Ірен Роздобудько: Я не раджу ніколи нікому одразу казати “так”

Письменниця попрощалася з довгою русявою косою, з’явилася з новою короткою стрижкою і презентувала чергову книжку…

Письменниця попрощалася з довгою русявою косою, з’явилася з новою короткою стрижкою і презентувала чергову книжку…

Українська письменниця, головний редактор журналу "Караван историй. Украина" Ірен Роздобудько презентувала свою нову книгу “Перейти темряву” і поспілкувалася з шанувальниками своєї творчості в стінах Національної парламентської бібліотеки.

Книжковий доробок Ірен Роздобудько святкує своє повноліття. Трилер “Перейти темряву” став 18-ю книжкою письменниці. Але подовження шлейфу з романів, трилерів і оповідань не збільшує ризиків захворювання пані Ірен на “зіркову хворобу”. Вона, як завжди, хвилюється, виступаючи перед своїми читачами, і не наважується читати уривки зі своїх творів чи власні вірші.

Вона, як завжди, щира, проте ніколи не розкривається до кінця. Вона, як завжди, готова до будь-якої роботи: зранку пише рекламу мила, в обід презентує нову книгу, а ввечері читає лекції студентам університету кіно і телебачення І. Карпенка-Карого. Проте зміни є – зовнішні. Письменниця попрощалася з довгою русявою косою і з’явилася з новою короткою стрижкою.

Ірен досі важко розповідати про свої книжки. Тому “групою підтримки” для неї стає її подруга, колега по письменницькому цеху, журналіст, перекладач Леся Вороніна, з якою вони колись зустрілися “у покручених коридорах національної радіокомпанії України”.

– Є ніби найправильніші книжки, найрозумніші, але вони мертві. Кожна книжка Ірен є живою, у ній пульсує життя, енергія. Вона пише про себе і про нас, вона пише про те, що відчула і про що здогадалася, – розповідає Вороніна. – “Перейти темряву” була написана в ті часи, коли Ірен писала детективи. Але вагалася, чи варто її видавати, і дала почитати мені. Я з перших сторінок просто пірнула в цю книжку й не могла її відкласти. Коли починаєш читати книжку Ірен Роздобудько, просто не полишаєш її, поки не закінчуєш читати – не можна відірватись. “Темрява” – книжка цікава, складна. На поверхні – проблема жінок, яких продають у сексуальне рабство закордон. А далі психологія молодих дівчат, які хочуть бути дуже щасливими, які живуть у передчутті дива. І часто це наражається на зустріч із темрявою. Символічний малюнок на обкладинці: метелик, який ось-ось нахромиться на ці гострі шпичаки, і він приречений.

Сама Роздобудько розповіла, що з проблемою вивозу українок за кордон зіткнулася років десять тому, пишучи статтю на цю тему. Тоді вона дізналася вражаючий факт, що якщо зібрати всіх дівчат і жінок з України, які зникли за кордоном і знаходяться у сексуальному рабстві, то вийшла б невеличка країна на кшталт Албанії. Буквально за місяць після виходу статті, Ірен отримала тисячі листів, від мам, родин і самих постраждалих жінок, які до цього не знали, що робити і як себе захистити. А потім Роздобудько запросили брати участь у семінарах на цю тему по різних країнах: Америці, Голландії. І тепер письменниця навіть має диплом “Спеціаліста по запобіганню торгівлею людьми”.

Читачів цікавило, як юна донька Роздобудько Яна сприйняла нову книгу.

– Моя донька ще не читала її. Взагалі вона їх боїться читати. Вона завжди плаче над ними і страшенно розстроюється. Їй здається, що я пишу тільки про себе. А я все ж таки узагальнюю досвід інших. Вона (книга – Авт.) – печальна... Але мені здається, що всі серйозні думки в нас народжуються більше від суму, ніж від сміху. Коли нам весело, ми сміємося, коли стається погане, починаємо аналізувати, чому так, чому зі мною... І народжуються твори. Принаймні, у мене так. Спочатку ця книжка мала назву “Дожити до темряви”. А потім я подумала: ні, так не можна, бо там головна героїня врятувалася і...

– Не розкривай інтригу! – застерегла її подруга Леся.

– Ой! Давайте вже про книжку не говоритимемо. А про щось інше, – запропонувала Роздобудько.

Тож, розмова переключилася на інші книжки. З зали прозвучало традиційне запитання про літературні смаки письменниці.

А вони не завжди сталі. Часом Ірен захоплювалася Фаулзом, але коли зрозуміла, як це він робить, запал пройшов. Може по декілька разів перечитувати Мілана Кундеру і радить усім, хто цінує стилістку, почитати італійця Алессандро Барікко. Але є книжки, любов до яких, не згасає протягом десятиліть. Для неї такою книжкою стали “Пурпурові вітрила” Гріна.

– Я вважаю її біблією для дівчат. Для кого вона не є цікавою чи романтичною, хто в це не вірить, – той так і живе. Це стало моєю програмною книжкою на все життя. Мене вразила одна фраза, коли Ассоль каже вугільнику, який робить чорну справу: “Коли ти навалюєш у кошик вугілля, то уявляй, що цей кошик зацвіте”. Це гасло мого життя. Що б я не робила, я думала, що воно має зацвітати.

Як виявилося, нинішній чоловік Роздобудько український бард і сценарист Ігор Жук теж був захоплений “Пурпуровими вітрилами”. І зрештою, зізнається Ірен, вони зустрілися, “як у тій книзі”.

– Я багато прочитала в дитинстві того, що треба читати зараз, – ділиться письменниця. – Наприклад, я зараз перечитала “Степового вовка” Гесе і думаю, навіщо я його у восьмому класі брала? У плані образності на мене величезне враження справив Паустовський і Бунін. Одну фразу Паустовського я пам’ятаю з 8-го класу: “Важкі сади стікали дніпровими схилами”. І я уявляла, які ці сади важкі від листя, від яблук, що вони навіть “стікали” дніпровими схилами. Зараз, на жаль, зникає смак до доброї стилістики...

Сьогодні в Ірен нове захоплення і нова творча діяльність – вона активно пише кіносценарії. За останні два роки за її книгами було знято 5 фільмів.

– Мені дуже приємно про це говорити. Мені цікаво читати в Інтернеті, що в мене тепер є “фільмографія”. Це не шедеври, не “Оскар”, але колись дуже хочеться до цього прийти. Я дуже любила в дитинстві кіно. Коли була маленька, мріяла, щоб мене зустрів режисер і сказав: “Дівчинко, ти хочеш зніматися у кіно?” І я думала, що не відповідатиму одразу. До речі, я не раджу ніколи нікому одразу казати “так”. Треба зробити паузу, подумати. Та це приходить з досвідом. Але я вже тоді була така хитра. …Спитаю, а яка роль? І тільки потім згоджусь.

І дитяча мрія Ірен здійснилася.

– Нарешті після сорока років мрій про кіно, мені подзвонив режисер і сказав: “Ірено, ти хочеш зніматися у кіно?” І я промайнула в епізоді “Ґудзика”. Там мене і мама не впізнала. Але епізод ми знімали годин п’ять. Одну проходку. І тоді я подумала, слава Богу, що я не пішла в актриси.

“Ґудзик” став першою екранізацією. До речі, заради фільму Роздобудько довелося повністю переробити книгу.

– У мене був вибір, який постає перед кожним письменником. Якби я відмовилася, стала в позі зірки і сказала б: “Ні, я не перероблятиму свою книжку!” – у мене б зламалася мрія хоч трошки підібратися до кіномистецтва.

У результаті бурхливого обговорення з режисером Володимиром Тихим врешті-решт народився художній фільм “Ґудзик”.

– Мене страшенно сварили мої читачі, що фільм їм не так сподобався, як книга. Але в тих, хто книги не читав, відгуки про фільм були нормальні. Але в мене є індульгенція – ця стрічка отримала престижну премію на міжнародному конкурсі в Чорногорії “Маслина-олива” у номінації За кращий сценарій для телевізійного фільму. Тоді я трохи заспокоїлася.

Анна Ященко

УНІАН в Google News