Дива Києва: палац для служителів Феміди і найбільша у світі фортеця

У Маріїнському жили і імператори, і арештанти… У Кловському палаці оселилися судді… Найбільша у світі фортеця – “в облозі”… Та як не парадоксально, але київські об’єкти найменш відвідувані…

Акція “7 чудес України: замки, фортеці, палаци” триває. Її незмінний ініціатор і ідейний натхненник віце-спікер ВР Микола Томенко цього разу провів для журналістів “диво-екскурсію” по Києву. Столицю представляли Маріїнський і Кловський палаци та Київська фортеця.

У Маріїнському палаці жили і імператори, і арештанти

За легендою, Маріїнський палац у Києві імператриця Єлизавета будувала для продовження свого роману з графом Розумовським. Вона навіть сама обирала місце для майбутньої резиденції. Будівництво тривало 5 років. У 1755 році в Києві постав палац, який проектував видатний Растреллі, а безпосередньо спорудженням якого керував російський зодчий Мічурін.

Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868-1870 роках після великої пожежі, що знищила дерев’яний другий поверх і всі парадні приміщення. Тоді біля палацу і розбили парк, який називали олександрівським. Адже реконструкція відбувалася завдяки Олександру II і його дружині Марії Олександрівні, за ініціативи якої і заклали парк. До речі, центральний вхід до резиденції був не з боку Арсенальної, а з боку нинішнього стадіону Лобановського.

Маріїнським палац почали називати вже за радянських часів, завдяки Марії Федорівні – матері Миколи II, яка тривалий час жила в ньому, подалі від революцій та інтриг, якими були окутані на той час Петербург і Москва. Але революція докотилася і до православної столиці – Києва. Тож, Марія Федорівна змушена була покинути палац, а в ньому оселилися більшовики.

Київський палац протягом тривалої історії використовували по різному: як резиденцію, як водолічницю, як музей і навіть як тюрму.

Маріїнський був однією з перших будівель, підключених до київського водопроводу.

Під час Другої світової війни у палац поцілила бомба і він був серйозно пошкоджений.

У 1981 році в Маріїнському спорудили ліфт, спеціально для генсека Брежнєва, заради цього навіть довелося зруйнувати кабінет Олександра II.

У роки незалежності Маріїнський палац став однією з резиденцій Президента. До недавнього часу тут проводили офіційні прийоми та саміти, церемонії вручення нагород, вірчих грамот послами іноземних держав, зустрічі іноземних делегацій на найвищому рівні. Але згодом грянула реконструкція. Тож сьогодні до Маріїнського вхожі хіба що будівельники. А споглядати палац можна тільки на відстані, і то крізь грати. Але це не заважає чисельним туристам чи молодятам фотографуватися на фоні палацу. До речі, нині будівництво заморожене. В бюджеті 2010 на палац не вистачило коштів. А за минулим проектом була передбачена грандіозна і дуже коштовна реконструкція, але її втілення виглядає не дуже реалістичним у нинішніх кризових умовах.

Микола Томенко каже, що Маріїнський вже давно не діє як резиденція, але формально все ще значиться на балансі ДУС, і ніхто не знає, що з ним робити.

– Більшість резиденцій президента треба робити відкритими. І їх треба не з бюджету фінансувати, а вони повинні заробляти самі, – переконаний нардеп. – Якщо президент робить прийом раз на місяць, то в інші дні там треба робити екскурсії чи давати можливість проводити міжнародні конференції.

У Кловському палаці оселилися судді

Якщо Маріїнський палац – це одна з візитівок Києва і традиційне місце для фото на пам’ять багатьох туристів, то Кловський палац, загублений серед будівель на печерських Липках, який впізнає далеко не кожен киянин. До речі, назвою Липки мікрорайон зобов’язаний саме палацу, біля якого свого часу був висаджений великий липовий гай.

У 1744 році на замовлення Києво-Печерської лаври на її ж землях розпочинається будівництво палацу для прийму представників імператорського роду і знатних осіб держави. Автор проекту – архітектор П. Неєлов, керував будівництвом С. Ковнір, який привніс в оформлення будівлі елементи української народної архітектури. Через 11 років у Києві постав палац. Проте за всю свою історію він жодного разу так і не був використаний за призначенням.

До 1764 року тут містилася Лаврська друкарня, згодом у приміщенні відкрили шпиталь для хворих, потім у стінах Кловського палацу розмістилася губернаторська резиденція. З 1811 по 1857 роки в будівлі розташувалася Київська гімназія, в який викладала професура університету Святого Володимира, в стінах палацу виховувалися майбутній історик Києва Закревський, літературознавець Стороженко, художник Ге та інші видатні кияни. 1858 року на Подолі сталася велика пожежа, яка завдала шкоди палацу. Після відбудови 1863 року тут розмістили Жіноче єпархіальне училище.

Громадянська війна залишила багато відбитків на палаці, він зазнав серйозних руйнувань. У 30-х рр. його було відновлено. Протягом XX ст. тут розміщувались різні установи – від Міністерства геології до Музею історії Великої Вітчизняної війни. Тривалий час (з 1982 по 2003 рр.) у стінах палацу розмістився музей історії міста Києва. Але у 2003 році будинок передали в експлуатацію Верховному суду України.

Після реконструкції і перебудови палацу, яка тривала 6 років і обійшлася бюджету у 134 мільйони гривень, у жовтні 2009 року представники української Феміди оселилися в одній з найкрасивіших пам’яток столиці. Сьогодні цю будівлі у прямому смислі можна назвати палацом – палацом правосуддя.

Одна з найкрасивіших залів Кловського палацу – зала пленарних засідань. Розпис на стелі та стінах із зображенням давньоримських й давньогрецьких богів Юстиції та справедливості виконаний українськими художниками Олексієм Кулаковим та Наталкою Литовченко. Кулаков відомий свої монументальним полотном (2 на 5 м) у Верховній Раді під назвою “Державнотворчість”, на якому зображені депутати, які розробляли текст Акту Незалежності України. Меблі за авторським кресленням виготовлені в стилі середини ХVIII століття. Зали прикрашають чудові люстри, стіни оздоблені різноманітною ліпниною.

На території палацу діє невеличкий музей, де зберігається різноманітна суддівська атрибутика: від фрагментів “Руської правди” і Конституції Пилипа Орлика до сучасних суддівських мантій.

На жаль, сьогодні туристам чи киянам походити величними залами і прохолодними коридорами палацу майже неможливо. До Кловського палацу час від часу потрапляють на екскурсію хіба що організовані групи студентів юрфаків. Утім керівництво Верховного суду в перспективі не виключає можливості проведення екскурсій для всіх бажаючих, але виключно в неробочі дні.

Найбільша у світі фортеця – “в облозі”

Директор Національного історико-архітектурного музею-заповідника “Київська фортеця” В’ячеслав Кулинич вважає, що конкурентів у конкурсі “7 чудес” у пам’ятки нема, адже київська фортеця – це найбільша у світі фортеця, яка збереглася до сьогодні майже повністю.

Фортеця – це комплекс оборонних споруд Києва, який формувався протягом ХV-ти століть. До складу Київської фортеці входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 року, завод “Арсенал” і багато інших об`єктів: валів та оборонних мурів Києва.

Почали її зводити ще в ХІ столітті, коли князь Ізяслав подарував Києво-Печерський лаврі гору. Монастир треба було охороняти, тож спочатку зробили дерев’яний частокіл, потім його знесли й поставили величезну кам’яну фортецю, яку згодом зруйнував хан Батий. Але етапи фортифікації тривали.

Зараз Київська фортеця – це національний музей. Величезні земляні укріплення, кам’яні башти і капоніри є об`єктами екскурсійного показу. Середня висота оборонних валів, які вже заросли кущами, – 12-15 м, але в деяких місцях сягає 30 м. Частина з них музеєфікована. До речі, територія фортеці охоплює 130 га. Частини оборонної споруди знаходяться по обох берегах Дніпра.

Але велика частина фортифікаційних споруд знаходиться під загрозою руйнації. Цьому “сприяють” і нові будівництва поблизу.

– На нас наступають і наступають житлові будинки. Фортеця в облозі, – жартує директор. – 26 судових процесів проти музею. І КМДА, і Міноборони, і юридичні, і фізичні особи.

Микола Томенко зауважує, що свого часу з державного і київського бюджету на реставрацію фортеці були виділені чималі кошти. Але поки вони не виправдовуються.

– Чомусь не зацікавлені наші інституції проводити на її території концерти або міжнародні конференції чи презентації.

А ще Томенко зазначив, що як не парадоксально, але київські об’єкти найменш відвідувані.

Анна Ященко

УНІАН в Google News