Що таке “міра” для Святослава Вакарчука

Що таке “міра” для Святослава Вакарчука

Приємно, коли тебе порівнюють з Шевченком... Ми зі Скрипкою різні люди, але разом ми могли б показати єдність української культури... Порнографія – це половина передач на нашому телебаченні... Інтерв’ю

Лідер групи «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук перед презентацією нового альбому під назвою «Міра» відповів на декілька запитань УНІАН.

ПРИЄМНО, КОЛИ ТЕБЕ ПОРІВНЮЮТЬ З ШЕВЧЕНКОМ

У Львові під час Великодніх свят Ви заявили про вихід нового альбому «Океану Ельзи» під назвою «Міра». Що це за назва, що Ви в неї вкладаєте?

Будь-яка назва для «Океану Ельзи» має глибокий зміст. Водночас вона буде, як завжди, загадковою, і може сприйматися по-різному різними людьми. Саме так ми й хотіли. Альбом складається з дванадцяти пісень, які є всі новими. Крім пісні «Все буде добре», їх ніхто ніколи не чув.

Коли відбудеться презентація?

25 квітня буде велика прес-конференція з цього приводу. У кінці травня ми вирушимо в тур. А далі, можливо, ми зробимо перерву в концертній діяльності для того, щоб зосередитися на іншій роботі, зокрема й на студійній роботі з іншими виконавцями. Але це все поки що плани…

Концертний тур на підтримку альбому буде лише в Україні?

Спочатку ми поїдемо по Україні, потім у США, Канаду, Європу, а наприкінці року – в Росію. І так цілий рік.

Після кліпу «Веселі, брате, часи настали» багато людей почали Вас називати “Шевченком” (іронізую). Як Ви на це реагуєте?

Ммм, та ні… (Святослав неприховано здивований. – Авт.), не думаю, що я готовий сприймати такі компліменти. Такі речі ніхто всерйоз про себе, мені здається, не скаже.

Щодо Шевченка, то я гадаю, що його геніальність була не стільки в його поетичному таланті... Він був геніальним пророком, він точно в правильному місці, у правильний час зробив те, що мала зробити саме така людина. Він дав людям національну ідентичність, розуміння – як, з чим і заради чого боротися. І, як на мене, у цьому й полягає його геніальність.

Безумовно, приємно, коли тебе порівнюють з Шевченком. Я навіть чув одну смішну історію на цю тему, яку мені моя мама розказала. Вона бачила якусь передачу по телебаченню, де наших зірок шоу-бізнесу запитували про різні речі – наприклад, хто написав «Хіба ревуть воли, як ясла повні» (до речі, багато хто не знав). Так ось одне з запитань було про автора тексту нашої пісні «Веселі, брате, часи настали», і всі сказали – Тарас Шевченко. З чого були такі висновки? Можливо, через мелодику, стилізацію, форму...

Але, зрештою, я б хотів бути таким, яким я є.

Пісня «Веселі, брате, часи настали» – це було свого роду розчарування після Помаранчевої революції, а нещодавно з’явилася пісня «Все буде добре». З чим пов`язаний такий оптимізм?

Справжній художник повинен уміти вгадувати щось до того, як воно станеться. Пісню «Веселі, брате, часи настали» потрібно слухати до кінця. У перших п’яти куплетах ідеться, не як сказали ви – про розчарування, – а я би швидше сказав – це просто констатація факту. А ось останній куплет є закликом до дії. І якщо цей заклик до дії буде виконаний, то, безумовно, матимуть сенс слова пісні «Все буде добре». Мабуть, це пісня автобіографічна, якось я звик, що якщо ти чогось хочеш досягти, то йдеш до цього, і все стається. І все добре...

ПОКИ ЩО НАШІ ЕЛІТИ НЕ ЗНАЮТЬ, КУДИ ВОНИ ЙДУТЬ

Як Ви сприймаєте сьогоднішні політичні події в державі?

Сприймаю їх як закономірність і як логічний наслідок того, що політична система розбалансована, заплутана і була створена виключно заради власних меркантильних інтересів конкретних груп впливу або політиків. І абсолютно не була спрямована на гармонійне існування держави. Сьогоднішні події – це бажання нарешті розірвати цей гордіїв вузол.

Я особисто за те, аби проводити круглі столи, переговори, підписувати меморандуми, але рано чи пізно всі ці гуманітарні дії мусять приводити до конкретних результатів. Коли підписується Універсал, то результатом має бути закон. Коли є усна домовленість, результатом мусить бути довгострокова угода, коли є угода – вона має виконуватися. Коли система влади змінюється, зміни мають бути чіткими. Але сьогодні в Україні я всього цього не бачу, й ситуація до якої ми прийшли, назрівала вже давно.

Можливо, є сторона, яка не визнає події, які зараз мають місце. Цій стороні я б хотів порадити: думати не про сьогоденні тактичні чи, тим більше, особисті інтереси або втрату чи не втрату свого реноме, а нарешті навчитися думати на благо країни, при чому не на рік, а хоча б на 5, 10–20 років уперед. Якщо ми далі декларацій і слів не йтимемо, то щоразу будемо наступати на ті самі граблі й знову все розвалюватиметься, бо завжди будуть дві незадоволені сторони.

Ознака зрілої демократії – це момент, коли ми відповімо на запитання – quo vadis? (камо грядеши? – Авт.). Поки що ми відповідаємо однозначно. Ми можемо мати різні думки щодо економіки, соціальної сфери, науки, культури, але ми не можемо сперечатися на тему – куди ми йдемо. Допоки всі українські еліти не сконсолідуються й не дадуть відповідь на це запитання, доти ми постійно шарпатимемося.

Не думаю, що сьогодні час шукати винних у ситуації, яка склалася, а час брати вивчати, незалежно від того – свої вони чи чужі, – аналізувати їх і вчитися на них, щоб надалі не повторювати їх ніколи. А винен хтось чи ні, я скажу просто: так, є особисті помилки багатьох державних діячів і багатьох політиків. Але історія є така, яка вона є, і назад її не повернеш.

Наскільки я зрозуміла Ви підтримуєте дії помаранчевих?

Я підтримував ті сили, які борються за національні інтереси України. У кожного ці інтереси можуть бути свої, але в мене вони визначаються дуже просто: по-перше, Україна – це частина європейської цивілізації, по-друге, Україна – це справедлива країна. Більше можна нічого не говорити. Якщо ці дві речі – не на словах, а на ділі – відстоюватимуть певні політичні сили, то це, безумовно, мої союзники.

Як музикантові мені здається, що ми вже сказали все, що могли. Як громадянин, я, безумовно, скажу своє слово.

Щодо подій, які зараз відбуваються, то, гадаю, є указ Президента, його потрібно виконувати. Буде рішення Конституційного Суду, тоді визначимося відповідно до того. А поки його немає, треба виконувати без будь-яких розмов.

МИ ЗІ СКРИПКОЮ РІЗНІ ЛЮДИ, АЛЕ РАЗОМ МИ МОГЛИ Б ПОКАЗАТИ ЄДНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Що можете сказати про українську сучасну рок-музику, чи є, на Ваш погляд, якісь перспективні молоді гурти?

Мені дуже подобається гурт «Скай», я вважаю, що в їхнього вокаліста дуже гарний голос і сильна чоловіча енергетика, що є великою рідкістю для сучасного співу. Також подобаються останні роботи гурту «Друга ріка», а також те, що робить останнім часом гурт «Мотор`ролла».

Чи не думали Ви про те, щоб з Олегом Скрипкою зробити якісь спільний проект?

Ми з Олегом абсолютно різні люди – як музично, так, мабуть, і психологічно. Мені це було б цікаво в контексті об’єднання зусиль успішних українських виконавців. Разом зробити щось, щоб могло б показати єдність української сучасної культури. Я був би тільки за. А це, мабуть, не те, що було б музично найцікавішим. Це б мало певний емоційний і соціальний характер. Можливо, з цієї точки зору варто було б це спробувати.

Ви часто читаєте студентам лекції. Наскільки змінилася свідомість теперішніх студентів порівняно з часом, коли Ви самі були студентом?

Сильно не змінилася. Але вони стали більш упевненими в собі й краще розуміють, що таке Україна. Це мене дуже надихає. Україні потрібні нові обличчя, насамперед у політиці. Я думаю, що ці обличчя прийдуть і зроблять нарешті те, що так довго не можуть зробити їхні попередники.

ПОРНОГРАФІЯ – ЦЕ ПОЛОВИНА ПЕРЕДАЧ НА НАШОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ

Чим зараз займається Посол доброї волі в ООН? (Вакарчук має таке почесне звання.)

23 квітня я візьму участь у акції «День книги», що проходитиме під егідою ООН. Вони долучилися до ініційованого нами проекту «Книга творить людину». Також я підтримую Спеціальну олімпіаду, що передбачає спортивні змагання для дітей і дорослих з вадами в інтелектуальному розвитку...

Які успіхи в проекті «Книга творить людину»? Що вже встигли зробити?

Перша частина проекту була виключно пропагандистською. Зараз ми закінчуємо інформативний етап і переходимо до другого етапу – у нас будуть зустрічі зі школярами й студентами. Перші зустрічі відбудуться у травні, а далі – протягом осені. Ще на осінь у нас заплановано збір коштів для дитячих будинків, щоб мати можливість подарувати дітям велику кількість книжок.

Що це будуть за книжки?

Думаю, це буде набір, який кожна дитина має прочитати: українська класика, спектр дитячих книжок (казки), світова класика. Можливо, твори з сучасної української та світової літератури.

Коли Ви приїдете до школи, до маленьких дітей, як Ви пояснюватимете їм, що таке книжка, яку роль вона має відігравати в їхньому житті? Нині простежується тенденція щодо того, що книжка для молоді – це щось другорядне...

Саме тому я цим і займаюся. Це дуже хороше запитання, я на нього так одразу й не відповім… Я спробував би переконати їх на особистому прикладі, але головне – почати читати їм самому, щоб зацікавити їх чимось.

Сьогодні активно обговорюють еротику й порнографію в літературі, і не тільки в ній... Ці поняття навіть законодавчо розмежовуються... Як би розмежували їх Ви?

Слово порнографія має ширший зміст, ніж висвітлення певних сексуальних мотивів. Порнографія – це в принципі низькопробність, вона характеризує будь-що низькопробне. Це може бути музика в ефірі, щонайменше половина передач, які показують по нашому ТБ. Так що зводити це слово лише до інтимних сцен, я б не став. На телебаченні, коли показують інтимну сцену, найкраще видно цю межу, тому що дуже часто людей просто ловлять на гачок інстинкту, а не почуття. Безумовно, інстинкт мають усі, теорію Дарвіна вчили, і, хочемо ми цього, чи ні, а спрацьовує первісний інстинкт, у тому числі сексуальний потяг. Але показувати те, що моментально викличе інтерес, «спрацьовувати» виключно на інстинктах, вважаю, це не дуже пластично. Насправді, мені байдуже, кожному своє. Для мене головне, щоб цього не показували дітям.

НЕ ПАМ’ЯТАЮ, ЩОБ МЕНЕ ЦІКАВИЛА СЛАВА ЧИ ПОПУЛЯРНІСТЬ

Святослав Вакарчук несе певну місію, він робить дуже багато для України, можливо, як ніхто з культурних діячів, але ось про саму особистість Вакарчука не так багато відомо загалу…

Можливо, тому ви саме й сприймаєте мене як ту людину, яка багато робить для України. Сприймаєте з повагою мої вчинки позаособистісні, сприймаєте мене не як знайомого, якого ви знаєте, а як людину, яка показує якісь конкретні речі. Мабуть, це й добре, бо є таємниці, яким краще такими й залишалися. Хіба цікаво знати все?

Зрештою я ніколи нічого не приховував, просто не люблю говорити про особисте.

Кажуть, що Святослав Вакарчук хворіє “зірковою хворобою”. Це справді так?

Ну, я не можу відповісти на це запитання... Як на мене, то ці чутки не відповідають дійсності.

Насправді я не розумію, що означає “зіркова хвороба”? Те, що я не люблю зайвих камер і зайвої публічності, – то хіба це “зіркова хвороба”? Просто я люблю бути закритим у своєму особистому житті. Чи те, що я різко зупиняю журналістів, коли вони кажуть речі, які не повинні говорити професійні журналісти? Якщо правда людям не подобається, то нехай це й буде “зіркова хвороба”.

Я не пам’ятаю, щоб мене колись цікавили зовнішні атрибути, наприклад, слава чи популярність. Я ношу звичайний одяг, їм звичайну їжу, живу за своїми власними можливостями.

Розмовляла Оксана Климончук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter