Мудрість традиції

Мудрість традиції

Повне академічне зібрання творів Григорія Сковороди, яке побачило світ у 2010 році, є унікальним виданням. Авторський правопис, переклади, фахові коментарі... Рецензія

Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Х.: Майдан, 2010. – 1400 с

Пригадаймо сковородинівську притчу про пташок. Оту, де маляр намалював червоні ягідки, а пташки вирішили, що вони справжні, думали склювати, налетіли, лоби понабивали об дошки, але не покидали цієї справи, а налітали знову й знову… А тепер зізнаймося (бодай собі), коли востаннє брали до рук томик українського філософа Григорія Варсави Сковороди, з котрим, як писав провідний український літературознавець і філософ Дмитро Чижевський, наше “бароко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз загасло”. Тож шукаючи мудрості по світах, а натомість не помічаючи її в рідній традиції, – хіба ж не уподібнюємося ми отим пташкам…

В Україні зараз популярні школи Монтессорі, де вчать дітей розпізнавати їхні здібності, але при цьому ніхто не згадує ідею «сродної праці», проголошену Сковородою, тому шкіл сковородинівської педагогіки в нас немає… Чи не нагадуємо ми в цій ситуації мавпу Пішек, що, зневаживши традиції, прагнула навчати дітей модної науки, яку викладали папуги?.. І всі знаємо, чим та наука скінчилася, – а хто ще не знає - нехай читає «Благородного Еродія»…

Григорій Сковорода належить до тих постатей, осмислення яких наближає нас до розуміння не лише світу, а найперше самих себе. Недарма ж бо саме його вважають символом української духовності. Власне цьому розумінню й сприяє повне академічне зібрання творів мислителя, яке отримало ґран-прі книжкового рейтинґу «Книжка року-2010».

Сковорода постає як своєрідне «мірило речей», як особистість, чию роль в українській культурі годі переоцінити. Закономірно професор Ушкалов наголошує на тому, що філософ працював на межі двох унікальних епох, котрі стали визначальними для української літератури – бароко та романтизму, а отже, він ніби підсумовує попередній період та накреслює перспективу майбутнього.

Справді, якщо заглибитися в літературу XVII – XVIII століть, то яскраво відстежується її «рух» до Сковороди, а сам він постає логічним «висновком» епохи, в чиїх писаннях викристалізувалися провідні ідеї барокової доби. Приміром, саме сковородинівська філософія наближує нас до розуміння ідей Дмитра Туптала, у писаннях Сковороди відстежується перегук із думками святителя. Однак не лише думки св. Димитрія відлунюють у творах мандрівного філософа – маємо відгомін ідей Теофана Прокоповича, Симеона Полоцького, Івана Максимовича, Стефана Яворського, Паїсія Величковського та інших барокових авторів. Відтак, у передмові професор Ушкалов окреслює той уплив, який мав Григорій Сковорода на становлення нової української літератури, зокрема її безпосередніх зачинателів – Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка, а далі відчитує сковородинівські мотиви в літературі подальших часів, від ХІХ століття до наших днів. У такий спосіб наголошується на унікальності постаті філософа.

Ця книжка є результатом багаторічної праці пана Ушкалова. В ній вдалося максимально відтворити правопис Сковороди, на підставі автографів підготувати корпус текстів, розмежувати цитати й власне авторський текст, зробити редакцію українських перекладів грецьких та латинських текстів, підготувати фахові коментарі.

Урешті, цей ошатний том є взірцем того, як треба видавати тексти давньої літератури, а водночас учить культури читання творів тієї доби, які, на жаль, дотепер лишаються «недосприйнятими» сучасниками, хоча саме там формувалися підвалини нашого світобачення.

Ищем Щастія по сторонам, по вікам, по статьям, а Оное Есть везді и всегда с Нами: Как Рыба в воді, так мы в нем, а Оно Около нас, ищет самих нас. Ніт Его нигді, затім что Есть везді. Не ищи Его нигді, если не сіщеш везді. Оно же преподобное солнечному сіянію: оттвори только вход Ему в душу твою. Оно всегда Толкает в Стіну твою, ищет прохода и не сыскивает; а твое Сердце темное и невеселое, и тма верху бездны. Скажи, пожалуй, не вздор ли и не сумазброд ли, что человік печется о драгоціннійшем вінці? А на что? На то, будто в Простой шапкі нелязя наслаждаться тім щасливым и всемирным світом, до коего льется сія Молитва: “Услыши, о Блаженный! Вічное иміющій, и всевидящее Око!”

Чомусь нечасто згадуємо ми цю істину Григорія Сковороди – як, урешті, нечасто звертаємося й до інших творів українських мислителів барокової доби. А жаль, бо інакше світ довкола нас був би добрішим…

Катерина Борисенко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter