Бог пам’ятає про міщан

Епічна, ефектна і красива картина життя однієї вулиці... Другому виданню роману Валерія Шевчука "Роман юрби" не приділили такої уваги, як, наприклад, перевиданням Ліни Костенко. А даремно... Рецензія

Роман юрби: хронiка "безперспективноi" вулицi (1972–1996) / Валерiй Шевчук; передм. Л. Тарнашинськоi.- 2-ге вид.- К.: Пульсари, 2009. - 736 с.

Серед прозових номінантів „Книжки Року 2010” несподівано багато для кого опинилося друге видання книжки Валерія Шевчука „Роман юрби. Хроніка „безперспективної” вулиці”, що вийшла у “Пульсарах”. Несподівано – бо книжці не приділяли такої уваги, як, наприклад, перевиданням колеги Шевчука по „шістдесятництву” Ліни Костенко. А даремно.

„Роман юрби” – яскраво описані двадцять-тридцять років із життя однієї вулиці на Мальованці, околиці міста Житомира. Фокус у тому, що насправді це двадцять новел, писаних із сімдесятих до дев’яностих років, але пізніше Валерій Шевчук склав їх разом, і вийшов справді цілісний текст, із переплетеними лініями доль персонажів, спільним стилем і духом, напевно, справді романним масштабом. Тож роман ніби склався сам собою.

Книжка розповідає про „маленьких”, простих людей, спадкоємців гоголівських „небокоптителів”. Про тих, які не мають у житті великих амбіцій, цікавляться лише побутовими речами, матеріальними цінностями, живуть переважно машинально. Пліткують, вистежують та обговорюють одне одного, п’ють, працюють, рибалять, пораються по господарству. Не найвдячніший, звісно, літературний матеріал, але Шевчук зумів знайти до нього такий підхід, який дозволив написати цікаво і своєрідно. Хоча подекуди, особливо в першій половині книжки, особливості фабули роблять деякі епізоди тексту громіздкими й нудними.

З одного боку, письменник вдався до вельми передбачуваної критики і висміювання совдепівських міщан. Інколи ефект досягається простими побутовими описами, а часто Шевчук використовує гротеск. Наприклад, у розповіді про те, як жінка хоче похвалитися перед сестрою своїм вдалим заміжжям і добрим матеріальним становищем (заробленим переважно хабарями) та готує перед сестриним приходом немислимі обсяги наїдків: 15 качок із рисом, 28 курей, 181 котлету, 205 голубців, 24 миски салату, 80 мисок холодцю… Людмила Тарнашинська у передмові пише, що смішні й трагічні образи подібних людей символізують те, як тоталітаризм ламає людину, стирає з неї індивідуальність тощо. Втім, і остання новела-апендикс, написана вже у дев’яності, й загалом досвід життя в нових внутрішньо-політичних і економічних умовах після падіння залізної завіси переконує - всі ці маленькі трагедії притаманні не лише тоталітарному суспільству, вони щоденно загрожують будь-якій громаді людей, постаючи таким собі шляхом найменшого спротиву.

Але при цьому й у найглибших нетрях одноклітинного споживацтва Валерій Шевчук знаходить бодай трохи місця для добра, миру, піднесення і людяності. Так, дівчина Рая, яка живе абсолютно тваринним життям – їсть, п’є, байдуже кохається з тими, хто цього хоче, купує модні речі, якщо їй дають гроші, – тим не менш, уміє відчувати щиру і натхненну радість, танцюючи та катаючись на атракціонах. Саша хоче допомогти батькові, хоч той і кинув їх із матір’ю тридцять п’ять років тому. А подружжя кінчених алкоголіків примудряється зберегти одне до одного щирі почуття. Усе як у відомій сентенції про те, що Бог може з’явитися поміж найбридкіших чи найупослідженіших осіб. І під кінець серед мешканців „безперспективної вулиці” вночі таки з’являється Пастух та проголошує мир. Серед людей як вони є.

Окрім уже згадуваного гротеску та абсурду, „Роману юрби” притаманні такі виразні художні особливості, як цікаві символічні візії, образи. Припустімо, образ рудого чоловіка, який таємно (і факт, не до кінця доведений) робить матерями майже всіх самотніх жінок вулиці. Чорногуз, одружений з воронами. Або сонце, котре від певного часу почало застелятися туманом. А лис, який думає, чи не переселитися йому з лісу до міста, і взагалі цитує Івана Франка. Метафори в Шевчука нечасті, але сильні: як-от місяць, що тягне крізь вікно свою руку до горла героя.

На цьому тлі почасти неочікувано, але, як виявляється, доречно виглядає особливий темп письма „Роману юрби” – повільний, з детальними, педантичними, погідними (одне з улюблених слів Шевчука), а заразом і не без почуття гумору реченнями. Усе це робить саму тканину твору добрим об’єктом для розглядання і рефлексій. Недаремно сам письменник відносить свою творчість до модерністичної традиції, він аж ніяк не віддається вповні сюжетам своєї книжки, а неодмінно грається з формальними, образними моментами.

Валерій Шевчук

Давно і чимало говорено про гендерні особливості творчості Валерія Шевчука. Про те, як часто в його текстах жінки постають загрозливою, ледь не інфернальною силою, котра шкодить чоловікові. Або просто викликають страх, огиду тощо. Так от, у „Романі юрби” нічого такого практично немає (якщо не брати до уваги жарти про птахів, що організовують феміністичну конференцію). Тобто, звісно, світ у ньому зображено з чоловічої точки зору, що й не дивно, але жіночі образи цієї книжки такі самі різноманітні в своїй недосконалості, як і чоловічі, й не постають прибульцями з якоїсь іншої небезпечної реальності.

А наостанок відзначу пізнавальні причини прочитати „Роман юрби”. По-перше, він постає незлецьким, хоч і хаотичним, путівником побутової культури сімдесятих-дев’яностих років. По-друге, має в собі характерний колорит житомирської околиці. Реалії, географія і мова. Остання презентована як стандартним суржиком, наприклад, зовсім не дивними „кастрюлями”, так і екзотичними словами на кшталт „поренче” замість „поруччя”.

Отож, незалежно від публічного резонансу чи мовчання, можна лише наполегливо порадити познайомитися з епічною, ефектною і красивою картиною життя однієї вулиці. Тим більше, що наклад книжки зовсім невеликий - 500 примірників.

Олег Коцарев